Розділ11.

Розлука з Дамиром виявилася довшим і важчим випробуванням, ніж Єва могла собі уявити. Травень змінився червнем, червень – липнем, а за ним прийшло спекотне літо, що поступово перетікало в осінь. Кожен день був наповнений очікуванням, яке повільно виснажувало її. Обіцянка Дамира "виходити на зв'язок, коли це буде можливо" виявилася таким же примарним, як і його таємниче життя. Його телефон мовчав, і ця тиша була гучнішою за будь-які слова.
Перші тижні Єва жила на адреналіні. Вона перевіряла телефон кожні п'ять хвилин, її серце завмирало від кожного дзвінка, що виявлявся не його. Вона прокручувала в голові кожне його слово, намагаючись знайти прихований сенс, прихований натяк на те, коли він повернеться. Вона навіть знову відвідала ті місця, де вони були разом: порожню лавку в парку, затишну кав'ярню. Але без нього ці місця втратили свою магію, ставши лише болючими нагадуваннями про його відсутність.
Згодом відчай почав замінюватися тупою, виснажливою втомою. Вона спала погано, часто прокидаючись посеред ночі від кошмарів, де Дамир був оточений тінями або просто зникав у імлі, не озираючись. Вдень вона намагалася зосередитися на роботі, але її думки постійно були далеко. Її колеги та подруги помічали її зміни – бліде обличчя, втомлені очі, відсутній погляд. Вони запитували, чи все гаразд, пропонували допомогу, але Єва лише невизначено відмахувалася, не бажаючи нікому розповідати про свою дивну, таємну любов і про ще більш таємниче її зникнення. Як пояснити те, чого сама не розумієш?
Найважче було боротися з сумнівами, що повзли в її думках, мов отруйні змії. А що, якщо він не повернеться? Що, якщо це було просто його способом зникнути, не пояснюючи нічого? Що, якщо він просто використав її? Ці думки були нестерпними, бо вони суперечили її серцю, яке відмовлялося вірити в його нещирість. Вона згадувала його погляд, його обійми, той поцілунок, що обпік її душу. Це не могло бути брехнею. Ця глибина почуттів не могла бути імітацією.
Вона почала шукати будь-які новини, будь-яку інформацію, що могла б стосуватися його. Обережно переглядала кримінальні хроніки, міжнародні новини, шукаючи будь-яку згадку про загадкові події, які могли б бути пов'язані з його "проектами". Звісно, нічого конкретного вона не знаходила, але ця безплідна діяльність хоча б давала ілюзію контролю. Вона навіть вивчила всі можливі маршрути до того пагорба, де, як вона здогадувалася, могла бути його резиденція, але так і не наважилася поїхати туди. Дамир просив її не шукати його. Вона мала чекати.
Місяці розлуки навчили Єву гіркої істини: справжня любов вимагає не лише віддачі, а й нестерпного очікування, віри всупереч усьому. Вона відчувала, як її почуття до Дамира не слабшають, а, навпаки, загартовуються в горнилі розлуки. Кожен день без нього був доказом того, наскільки глибоко він увійшов у її життя. Її серце належало йому, і ця приналежність була такою ж сильною, як і її дихання.
Одного осіннього вечора, коли опале листя шурхотіло під вікном, Єва сиділа, обіймаючи себе руками, і дивилася на візитну картку Дамира. Вона була вже трохи потертою від її нескінченних дотиків. Раптом, вперше за довгі місяці, на екрані її телефону з'явилося повідомлення. Невідомий номер. Її серце зупинилося. Руки затремтіли так сильно, що вона ледь не впустила телефон. Вона відразу впізнала той самий, короткий, беззмістовний текст, який вона так відчайдушно чекала.
"Я скоро повернусь."
Два слова. Лише два слова, написані без підпису, але Єва впізнала його стиль, його стриманість. І цих двох слів було достатньо, щоб змусити її знову повірити. Сльози полегшення застелили очі, але цього разу це були сльози радості, що змішалася з глибоким, майже фізичним болем від пережитих місяців. Травень, що почався з дощу і обіцянок, тепер обіцяв своє повернення. І Єва знала, що вона чекатиме його, скільки б часу це не зайняло. Її коханий Травень повертався.