Розділ 10.

Дамир стояв біля величезного панорамного вікна своєї резиденції, розташованої на вершині пагорба. Внизу розкинувся нічний мегаполіс, що мерехтів мільйонами вогнів, немов розсипані діаманти на чорному оксамиті. Місяць, повний і сріблястий, освітлював його обличчя, підкреслюючи різкі риси та глибокі тіні. У його сірих очах, зазвичай таких пронизливих і рішучих, зараз відбивалися біль і сум.
Він тримав у руці невелику металеву флешку – предмет, який міг змінити долі багатьох людей, спричинити падіння імперій і розкрити жахливі таємниці. Це була його робота, його життя, за яке він платив високу ціну – ціну самотності та постійної небезпеки. Він був тим, кого називали "тінню", "оперативником", "збирачем інформації". Його життя було переплетене з політикою, великими грошима, злочинністю і, найчастіше, смертю. Він працював на найвищому рівні, де кожен крок міг стати останнім, а довіра була найрідкіснішим і найнебезпечнішим почуттям.
Слова незнайомця з нічного дзвінка до Єви лунали в його голові. Це був його заклятий ворог, хтось із минулого, хто дізнався про Єву і вирішив використати її, щоб дістатися до нього. Це було брудно, підло і, головне, небезпечно для неї. Саме тому Дамир і був змушений поїхати, розірвати зв'язок, який, здавалося, тільки-но почав зцілювати його власну зранену душу.
Його сутність була складною. Він був чоловіком, вихованим у суворих умовах, де емоції вважалися слабкістю, а довіра – розкішшю, яку він не міг собі дозволити. Його робота вимагала холоднокровності, розрахунку, вміння маніпулювати та приймати миттєві рішення, від яких залежали життя інших. Він бачив надто багато болю, надто багато зрад, щоб дозволити собі розслабитися, повірити в звичайне щастя. У його світі не було місця ніжності, спокою, любові. Він був вовком-одинаком, що пересувався тінями, виконуючи свою місію.
Але потім з'явилася Єва. З'явилася як промінь світла у його темному існуванні. Її біль, її вразливість, її щирість – все це пробило броню, яку він будував навколо себе роками. Він сам не розумів, як це сталося. Можливо, це було її мовчазне прийняття в парку, її очі, сповнені такої ж туги, яку він відчував у собі. Вона стала його особистим травнем, місяцем, що обіцяв нове життя, цвітіння, якого він ніколи не чекав.
Його відношення до Єви було настільки інтенсивним, що лякало його самого. Він, людина, яка керувала своїми емоціями з бездоганною майстерністю, раптом виявився беззахисним перед одним її поглядом, одним дотиком. Її ніжність розтопила кригу в його серці, а її сила, прихована під маскою вразливості, викликала глибоку повагу. Він закохався в неї з тією інтенсивністю, яка була йому невластива. Це була любов, яка руйнувала його принципи, його правила, його обережність.
Коли він її поцілував у кав'ярні, він зробив це не просто так. Це був його відчайдушний крок, щоб показати їй глибину своїх почуттів, змусити її повірити, навіть якщо він не міг розкрити всі свої таємниці. Він знав, що цей поцілунок прикує її до нього ще сильніше, але він не міг інакше. Йому потрібно було, щоб вона знала, що він щирий у своїх почуттях, навіть якщо його життя було суцільною брехнею та приховуванням.
Рішення про розлуку було найболючішим у його житті. Він розумів, що це може зламати її, знову кинути в безодню відчаю. Але альтернатива була ще гіршою: ризик, що вона стане мішенню, об'єктом помсти, жертвою його світу. Він не міг цього допустити. Його любов до неї була настільки сильною, що він був готовий відмовитися від неї заради її безпеки.
Він згадав її обличчя, спотворене сльозами, її благання про обіцянку. "Чекай на мене, Мій коханий Травень", – прошепотів він тоді. Ці слова були не просто обіцянкою повернення, це була його клятва. Клятва захистити її, навіть якщо для цього йому доведеться на якийсь час зникнути в тінях. Він повернеться. Обов'язково повернеться. Коли розбереться з тими, хто загрожує її спокою, коли забезпечить її безпеку, коли його "проекти" будуть завершені.
Дамир стиснув флешку в руці. Попереду була довга і небезпечна місія. Він знову мав стати тією холоднокровною машиною, яка не знає страху й сумнівів. Але тепер у нього була мета, яка світила йому крізь темряву – Єва. Його особистий травень, його світло, заради якого він був готовий зруйнувати будь-які перешкоди. І він знав, що вона чекатиме. Її віра була його найціннішою бронею.