Глава 17

Настя Ульянова 
Креветки були смачні, біле вино ароматне і злегка кислувате, Роман же був сьогодні дивний...  
Дивився дуже пильно і рішуче, іноді виникала ідея, що мене подумки роздягають... Не знаю звідки така асоціація, але саме це спадало на думку. 
- Насте, ще вина? - чоловік наблизився до мене на дивані майже впритул, підливаючи в келих підступну рідину. 
- Дякую, - трохи зніяковіло прошепотіла у відповідь. Щоб заповнити паузу і приховати своє хвилювання почала говорити. – Все було дуже смачно, особливо креветки та й фрукти також… 
А він дивився на мене і мовчав. Такий гарний і привабливий. 
- Я радий, що тобі сподобалося, - чуттєво сказав він і нахилився до мене близько-близько. - Мені теж все сьогодні дуже сподобалося, - прошепотів мені майже у губи. 
І поцілував. 
Спочатку м'яко і ніжно, а потім чуттєво та пристрасно. Я раніше цілувалася, але це був особливий поцілунок – голова паморочилася, тіло кидало у жар, емоції зашкалювали! 
- Тепер ти моя.  
Це було не питання, а твердження. Однак я була зовсім не проти, навпаки, усією душею за! 

Ми затишно сиділи з келихами в руках, обговорюючи дрібниці життя, мені було трохи незвично бачити його посмішку та відчувати його обійми, але я була щиро щаслива! 
Боже, дякую тобі за все! 
Я кохатиму його міцно-міцно і дуже піклуватимуся про нього. 
- Насте, залишайся в мене. Обіцяю поводитися чемно. Кімната в тебе вже  своя є, ми випили, глибока ніч і не ображайся, але ти в такій глушині живеш, що відпустити на таксі посеред ночі на таку відстань буде дурістю. Згодна? - він з посмішкою простягнув мені руку, запрошуючи до себе під бік, і я не змогла встояти. 
- Добре, - як не посміхатися на всі 32 зуби, коли радість просто б'є джерелом із тебе, вимагаючи виходу, але я намагалася. 
Мій Роман такий незворушний, я біля нього, мабуть, виглядаю наївним і простенькою, ну і нехай! 
- Чаю наливати? 
- Звідки така любов до чаю? - скільки разів він мені пропонував і робив чай просто не порахувати. 
- Моя мама дуже любила цей напій і тепер його люблю я, - просто відповів Роман, підвівся і пішов на кухню. 
Я попрямувала слідом за ним. 
- А де зараз твоя мама? - може й не тактовно, але я хотіла знати і розуміти, що в нього було в минулому, що є в теперішньому і, сподіваюся, розділити майбутнє на двох.  
Мій лікар дуже закритий і мовчазний чоловік, але це не означає, що він не відчуває, не переживає... Я хочу бути йому такою людиною, що навіть без слів зможе зрозуміти його емоції та почуття. 
- Мама і тато померли, коли мені було 10 років, – рівним голосом промовив коханий. – Нещасний випадок. Пожежа в сусідній квартирі, через не перекритий газ, дівчина хотіла накласти на себе руки і в неї вийшло, але вона захопила з собою ще 4 душі, дві з яких - мої батьки. Мені пощастило, я був у тітки, це батьки Олега, твого начальника, так би й мене не було… – Роман закінчив і задумливо налив окроп у чашку. 
- Мені дуже шкода… - що я могла сказати? Нічого, тільки цю банальну до огиди фразу. 
- Це сталося 22 роки тому, я давно змирився, що  один на цьому світі.  – він мовчав, і я теж. 
Простягнув мені чашку, сам сів на стільчик і неквапливо відпив ковток. 
- Тітка і дядько оформили опікунство наді мною і намагалися замінити батьків, як могли. Тож Олег мені і друг, і брат. Я їм дуже вдячний, - тихо закінчив розповідь. 
- А мене покинули в пологовому будинку мої біологічні батьки. А мама Катя була медсестрою в тому  пологовому, побачила мене і не змогла відпустити. Уявляєш, їй було лише 23 роки, незаміжня, але вона пройшла всі інстанції і таки удочерила мене. Моя найкраща мама на світі! – мені теж є чим поділитися. – Знаєш, я щодня дякую Богові та Долі, що мені вдалося отримати таку чудову маму! – додала, зі сльозами на очах. 
- Ох ми і теми з тобою обговорюємо після пляшки вина і посеред ночі, - посміхнувся Роман. - Бери чашку, пішли у вітальню фільм подивимося. Тобі які подобаються? - з цікавістю на мене подивився чоловік. 
- Про кохання…– трохи несміливо відповіла. Ну а що? Адже треба правду говорити, скажу, що про документальну медицину і потім до старості це дивитися, чи що? 
- Тоді оберай сама, - він простягнув мені плей-лист і я поринула у світ романтичних комедій. - Насте, ну давай, зважуйся, пройшло 15 хвилин! -  почула щось на шквалт благання в голосі мого візаві. 
- Не можу вибрати, - зітхаю, повністю поглинена анотаціями. 
- Так, - він тицьнув на фільм з найбільшим рейтингом. - Дивимося цей! - рішуче натиснув ОК і фільм увімкнувся. 
Ну нічого так, французька романтична комедія, цікавенько. 
Роман спочатку намагався дивитися, потім ліг на диван і поклав голову мені на ноги, хвилин через 10 він уже був у відключці, мирно сопів і обіймав мене за талію. 
Я довго дивилася на нього, не вірячи в те, що все насправді, що моє юнацьке кохання стало реальністю. Це ж як у любовному романі! 
Не пам'ятаю, коли і як заснула сама. 
Прокинулася на тому ж дивані в обіймах Романа. 
Не хотілося навіть ворушитися, щоб не зіпсувати цю чудову мить. 
Як там казав Гете у Фаусті «зупинися мить – ти прекрасна», офіційно заявляю, що розумію Фауста! Ну, звичайно, не його договір з дияволом і спокушання безневинної діви, а в тому, що бувають такі моменти в житті, що хочеться запам'ятати їх у кожній деталі на багато років. 
- Привіт, - сонно прошепотів Роман і міцно обійняв. - Пішли в ліжко. 
- Не хочу, - вперто заявила, і обвила його талію ще міцніше. 
- Дівчино, якщо будеш до мене так притискатися, то я знімаю всі обмеження про які говорили на початку вечора! - він жартівливо стукнув мене по кінчику носа, звільнився з пут моїх рук і сів. 
Ех, такий момент втрачено! 
- Пішли, Насте, спати в ліжко, тут дуже мало місця, - втомлено промовив Роман. 
Ми встали і я зрозуміла, що мені краще все-таки піти в свою кімнату, не готова я до першої в житті інтимної близькості о 4-й ранку і спросоння. 
Побажала надобраніч і швидко втікла. 

Вранці мене розбудив чудовий аромат кави та тостів. 
- Вставай, сонько, - зайшов у кімнату мій ... напевно, хлопець? 
- Привіт, - усміхнулася і бадьоро встала. 
- Іди вмивайся і приходь снідати, Настю, - поцілувавши мене в ніс, чоловік тактовно вийшов. 
Вдруге ми снідаємо разом і це мені здається не менш чудовим, ніж спільний сон – затишок, комфорт і тиша, легка усмішка та радість від присутності коханої людини – це те, що лікар прописав для початку гарного та плідного дня. 
- Тобі коли на роботу? – порушив тишу Роман. 
- Сьогодні ввечері, – відповіла я. 
- Мені завтра зранку. Що робити будемо? – оцінювально подивилися на мене. 
- А давай вдома посидимо, разом вареників наліпимо. Ти колись ліпив вареники? Проводив борошняні бої? – мої очі спалахнули сміхом, а його – передчуттям. 
- Я приймаю виклик, дорога! - відразу відгукнувся лікар. 
Ми сміялися, веселилися, готували, обіймалися, цілувалися та прибирали – чудовий день, наповнений щастям! 
- Насте, твої вареники – божественні! – з набитим ротом сказав Роман, поглинаючи вже четвертий вареник із вишнею. 
- Я взагалі добре готую, якщо ти помітив, - промовила з усмішкою. 
- Помітив, ти - сама досконалість, - проникливо відповів мій лікар і схопив в обійми.  - Спробуй ще цей, дуже рекомендую! 
Увечері ми разом вийшли з дому, він підвіз мене додому і поїхав на зміну, я ж побрела до своєї самотньої хатини. 
Завтра вранці на роботу.  
Ці два дні були найдивовижнішими в моєму житті!