Глава 10

Настя Ульянова 
Цей тиждень був дуже насиченим. Багато нових пацієнтів, операцій, виписок. 
Я дуже втомлювалася, бачила, що мій лікар теж ходить, як панда. 
- Романе, я Вам чай принесла і бутерброди, - ризикнула зайти в кабінет до Завгороднього, це перший раз ми спілкувалися наодинці після того випадку. – Ви були на операції і через пів години наступна, на обід немає часу, а низький рівень цукру в крові Вам протипоказаний. Тому, з'їжте, будь ласка, – промовила і поставила на стіл чай та пакет із парочкою бутербродів. 
- Дякую, тоді склади мені компанію, - відповів Роман. 
Я трохи здивувалася, але слухняно сіла навпроти. 
- Як тобі працюється у нашому відділенні? 
- Добре, всі дружелюбні та професіонали своєї справи, і звикла вже, все ж таки третій місяць пішов, як я тут, - мені стало смішно, трохи спізнився він з подібними питаннями. 
- Серйозно? Як час швидко летить. А твій ніс як? - знову він поставив питання з протермінованим строком придатності, я вже не змогла приховати посмішку, мені чомусь було так смішно! 
- Також нормально. Адже майже три місяці минуло. 
- Точно. Дуже я уважний, нічого не скажеш…– самокритично помітив чоловік. 
Я тактовно промовчала.  
Нічого страшного, просто весь в роботі, та й хто я йому така, по суті, щоб турбуватися про мене. 
А мені було все важче приховувати свою явну симпатію до Завгороднього. 
Він мені подобався як чоловік, і як людина. 
Мені хотілося дбати про нього, смішити його, адже він завжди такий серйозний, і годувати. 
Він жахливо харчується!  
Прямо нав'язливі ідеї виникають щодо його харчування – то обід йому принести, то запросити і нагодувати вечерею. 
Тримаю себе в руках, але вже мені важкувато. Божечки, хоч би не перетвориться на нав'язливу дівку, що не дає проходу і переслідує чоловіка. Це був мій таємний страх. Зовсім не так хотілося привернути увагу,  не нав'язуватися. 
Як знайти цю золоту середину? 
- Про що задумалася, Насте? – порушив тишу лікар. Ой, краще тобі не знати, Ромочко, які ідеї вирують в моїй голові. 
- Будую плани по завоюванню фортеці, - чесно відповіла і подивилася прямо у вічі цієї самої  фортеці. 
- А фортеця з добрими оборонними спорудами? – піддався на мою гру слів чоловік. 
- О так, ціла система бастіонів. Так просто не підійдеш, треба стратегія… – усміхнулася я. 
- Головне, не здавайся. Упевнений, що шанси на перемогу у тебе є, – загадково прокоментували мені у відповідь. 
- Гадаєш? – ненароком перейшла на «ти», але вирішила не виправлятися, адже не спеціально, так вийшло. 
- Упевнений, - він відсалютував мені чашкою чаю і приступив до чергового бутерброду. 
Традиційно до нас вдерлися. 
На цей раз не лікар Олег та й ми цього разу цілком пристойно сиділи та пили чай. 
Все б нічого, але зайшла Вірочка Калугіна. 
- Лікаре, на Вас чекають в операційній! - геть-чисто проігнорувавши мене, сказала медсестра. 
- Дякую, йду, - подякував він дівчині. - Я пішов, допивай чай, - звернувся Роман до мене, взяв телефон і вийшов за Віркою. 

- Нічого у тебе прогрес! - завернула в кімнату відпочинку Віра і пирснула отруту, побачивши мене. - Ти вирішила спокусити Завгороднього? Він тобі не по зубах! Навіщо йому безрідна дівка із сумнівними знаннями та талантом. 
- Він тобі подобається? – я спокійно витримала її погляд. Звідки в ній стільки жовчі? 
- А якщо так, то що? 
- Просто цікавлюся. Віро, давай і далі існуватимемо за принципом «не знаємо один одного і ігноруємо», нам треба якось співіснувати в одному колективі,– запропонувала нейтралітет дівчині, чи холодну війну без бойових дій. 
- Я тебе звідси виживу! – прошипіла змія та виповзла з кімнати. 
У неї, звичайно, талант псувати настрій, але я тримаюся! Не хочу через якусь гадюку втрачати своє умиротворення і радість від спільних посиденьок із Завгороднім. 
- Настю! – гукнув Євген Адамович. – Забери, будь ласка, результати аналізів Абрамова, Конякієвої, Стужевського та Лободи, – я швидко записала прізвища та попрямувала до лабораторії. 
Тут панував хаос, у них одразу два новачки на роботі і стався колапс – купа аналізів та відсутність досвіду. 
Я стояла в черзі близько години, щоб забрати все необхідне, подякувала і поспішила до відділення записати дані в електронні мед картки. 

На наступній зміні мене викликав до кабінету завідувач відділення. 
– Ульянова, нам треба серйозно поговорити. Я змушений тебе відчитати і більше того, зробити офіційну догану! – Євген Адамович підвищив голос, а це велика рідкість, отже, справа серйозна. 
- Що трапилося? – тихо запитала. 
- Були переплутані результати аналізів, Ульянова! Ті, про які я просив тебе. І ми зробили неправильні висновки, відповідно призначили неправильне лікування. Якби не Роман Петрович, який звернув увагу на різку зміну у показниках крові пацієнтів, то ми потрапили б у серйозні неприємності. Це недопустимо! Ти маєш усе по 300 разів перевірити, перш ніж внести інформацію до бази даних пацієнта. 
Я сиділа ні жива, ні мертва... Як же так вийшло? Адже  все перевіряла!  
У відділенні вже всі знали про моє фіаско і дівчата теж мені дорікали, бо вчора чергова зміна потрапила під роздачу завідувача. 
Мені було прикро до сліз... Може і справді переплутала?.. 
Я проводила обхід палат, виконуючи необхідні операції, але переживання нікуди не поділися - як же я могла так схибити? 
- Доброго дня, -  зайшла до палати, де ще пару днів тому лежала Катерина Іванівна, яка успішно пройшла крізь терни операції  та була переведена в онкологію для подальшого проходження хіміотерапії.  
Зараз на ліжку лежав чоловік років 70, одразу видно – інтелігентний та вихований. 
- Доброго дня, дівчинко, - почула у відповідь. 
- Ви позавчора до нас надійшли і одразу були прооперовані, як Ваші справи, дуже болить? Може треба збільшити дозу знеболювального? – ставила стандартні питання, отримувала необхідні відповіді та вносила інформацію до карти. 
- Все добре, єдине, що сил зовсім немає, навіть чашку взяти не можу, - нарікав дідусь. - Допоможеш? 
Я підняла та напоїла пацієнта, звернувши увагу на його поверхневе дихання, трохи нестандартне та трохи прискорене. 
- У Вас проблеми з диханням? 
- Ой, ти знаєш, мені дуже важко дихається, але лікар каже, що після операції таке може бути. 
Ми ще трохи поговорили, і я пішла далі на обхід.