Глава 7.

- Ульянова, тебе завідувачка шукала, - до мене підійшла Христина, як тільки я зайшла до ординаторської, готуючись до своєї зміни. 
- Добре, зараз підійду, дякую, - відповіла і попрямувала до Галини Федорівни. 
- Настя, заходь. Не знаю, що ти там робила Стрільцевій, але вона хоче бачити своєю медсестрою тільки тебе і все. Оскільки її син наш головний спонсор, то, звичайно ж, ми задовольнимо її бажання. Тому, за розпорядженням старшої медсестри, ти з сьогоднішнього дня переведена у відділення нейрохірургії – сказала жінка. 
Я була в ступорі від несподіваної новини. 
- Зачекайте, а Стрільцева -  це вчорашня жінка з пухлиною головного мозку? Катерина Іванівна? - все ще не повністю розуміючи, що відбувається, уточнила. 
- Так, саме вона. Її син, до речі, сьогодні прийшов і теж навів шороху, що його не сповістили про маму і тільки Ульянова така молодець, що додумалася зателефонувати. Не можу сказати, що це правильний вчинок, але по-людськи, я з ним згодна. Тож всі документи підготовлені, на нічну зміну вже приступаєш до нового відділення. Я спеціально чекала на тебе, щоб особисто все пояснити. Настю, ти розумничка, уважна та дбайлива, бажаю тобі професійного зростання та витримки, там, кажуть, не дуже дружній колектив. Якщо ображатимуть – повертайся, я заберу назад. У мене все, в тебе є питання? 
Я розгублено дивилася на Галину Федорівну, не знаючи, як правильно реагувати. З одного боку я дуже зраділа, адже буду ближче до свого Завгороднього, а з іншого боку, я тільки звикла працювати в відділенні невідкладної допомоги  і не готова у професійному плані до більш складних маніпуляцій. 
- Дякую, ніби все зрозуміла. Я тоді піду? 
- Іди, Настю, не спізнюйся на зміну в новому відділенні, всього тобі найкращого. 

У відділенні нейрохірургії на мене ніхто не чекав, особливо в нічну зміну, більше того, ніхто навіть не знав про моє переведення. 
Я познайомилася з черговою медсестрою, Оленою, і оперуючою Іриною, вони без особливого ентузіазму мені нашвидкуруч все показали і пішли пити чай. 
У відділенні було тихо і спокійно, я нічого не знала, обов'язків мені не пояснили. 
- Ти що тут робиш? -  раптом почула голос поруч, підняла голову і наткнулася на похмурий погляд Завгороднього. 
- Романе Петровичу, доброго вечора, я з сьогоднішнього дня працюю у Вас у відділенні, - несміливо відповіла, який він красивий все-таки, і погляд такий пронизливий, дивовижний чоловік і не виглядає він відстороненим і холодним, як всі кажуть, він швидше, зосереджений і замкнутий. 
- Я ж просив називати мене просто Романом, не потрібно по-батькові, вітаю, значить попрацюємо разом, – легка усмішка відбилась у його очах. – Ну, я пішов, спокійної першої зміни у відділенні. Бувай, Настю, – махнув рукою і зайшов у ліфт. 
Який насичений день, а тільки початок зміни… Не встигла я подумати, як до мене підлетіли дві мої колеги. 
- З тобою розмовляв Завгородній? Він дозволив називати його по імені? Нічого собі! Звідки ти його знаєш? – щебетали одночасно дві медсестри, перебиваючи один одного. 
- Ми з ним проводили операцію спільну, у вас у відділенні, хіба ви не знаєте про ту ситуацію? Місяць тому було… – я розповіла про найбезневиннішу нашу зустріч, адже була ж ще спільна ніч… Тільки це наш особистий секрет. 
- То це ти була? – неприємний і різкий вигук Ірини висмикнув мене з фантазійного світу мрій. 
- Ну так, а що це погано? Я ж не спеціально і, якщо чесно, боялася до тремтіння в колінах! -  зрозуміла, що оперуюча медсестра відчула конкуренцію в моєму обличчі і відразу дала їй зрозуміти, що з мого боку загрози немає від слова зовсім. 
- Та ні, не погано. До нас просто потім були питання у старшої медсестри, а одній дівчині, якій погано стало, прийшлося звільнитися, а вона, між іншим, була племінницею начальника відділу неврології, – пояснила Ірина. 
- Ого, нічого собі, загалом, я ж ще тут у вас нічого не знаю, так що прошу вас підтримати мене! - зважилася на ще один тактичний крок, на молодих і амбітних «наставництво» завжди діє позитивно - вони відразу відчувають  впевненість, додається гордість і легке заступництво, це все мені на руку - не будуть пакостити, все покажуть і розкажуть, що ще для початку треба? 
Зміна пройшла нудно і буденно, поміняли крапельниці, зробили перев'язки, видали ліки за рецептом і, власне, все. 
- Вдень у нас набагато більше роботи, – пояснює Олена. – Вночі всі пацієнти сплять, як правило, операцій планових немає, а позапланові рідко бувають, у реанімації окрема медсестра, ми відповідальні лише за пацієнтів у палатах – доопераційних та післяопераційних. 
Вранці мене зустрів Коля Петров, він чекав на виході з лікарні, бадьорий і натхненний. 
- Привіт, мала, - привітався зі мною, використовуючи своє коронне звернення, при цьому лапищем закопався в мою шевелюру. 
- Привіт, Петрошенко. Ти чого тут забув? На зміну йдеш? - я витягла його руку з мого волосся і відсунулася подалі, на всяк випадок, так би мовити. 
- Ні, завтра зранку тільки на зміну заступати. На тебе чекаю. Ходімо поснідати? - він не став чекати моєї згоди, взяв за руку і потяг до метро. 
- Я спати хочу, який сніданок? - обурено шипіла, він же ігнорував, та просто тягнув мене далі. 
- Снідаємо і доставлю тебе додому, не переживай, - не здавався друг. 
Гаразд, і справді хочу їсти, поїмо і поїду додому. 
Ми замовили комплексний сніданок і сіли за столик, чекаючи на замовлення. 
- Розкажи, як так вийшло, що тебе перевели? - почав допит Петрошенко. 
- А ти вже звідки знаєш? Я сама тільки вчора ввечері дізналася! - здивувалася його поінформованості, ну реально, не шпигує ж він за мною? Хоча... знаючи Петрошенка... Він завжди був у курсі моїх справ, переживав і непокоївся за мене. З того дня, як мало не втопив, став моїм захисником і товаришем. Навіть професію вибрав як у мене, у нас у потоці на «Сестринському» навчалося близько 10 хлопців, і Петрошенко був найбільшим і найбрутальнішим серед усіх. Ніхто навіть не жартував над ним, називаючи медсестрою, язик не повертався або почуття самозбереження спрацьовувало, не можу сказати точно. 
- Настю, коли справа стосується тебе, я завжди в курсі, - він поклав свою долоню на мою і загадково посміхнувся. Я посміхнулася у відповідь і розповіла, як усе було насправді. 
Ми невимушено теревенили близько години і я зрозуміла, що все, мене вирубає. В метро заснула, спираючись на плече Петрошенка. 
- Приїхали, Насте, прокидайся, - розбудили мене, перервавши дивовижний сон про Завгороднього, він якраз збирався мені освідчуватися в коханні... Ех... Ну добре, пора йти додому. 
- Дякую за сніданок, було смачно! Бувай, Миколко – поцілувала друга в щічку і побігла додому. 
Спати! Я дуже хочу спати! 

Моя перша денна зміна у відділенні нейрохірургії почалася зі скандалу - мене поставили в пару з Вірою Калугіною... Епік фейл, як кажуть... 
- Я не буду з нею в одній зміні, вона дурна і нічого нормально не вміє робити! – обурювалася моя колега нашому завідувачу відділення – Євгену Адамовичу. Добрий і лагідний дідусь – так він виглядав з першого погляду, але якщо придивитися глибше – чоловік був зі стрижнем, з характером. На такого істерикою не вплинеш, де сядеш – там і злізеш. 
– Калугіна, чому ви кричите, у вас ПМС? Можна ж нормально розмовляти чи ви не вмієте? – одним реченням поставив її на місце, показавши, що вона поводиться непрофесійно і як жінка з проблемами. 
- Вмію, - намагаючись взяти себе в руки, промовила Вірочка. 
- Посудіть самі, Ульянова вже три з половиною місяці працює в лікарні на посаді медсестри, нарікань на неї не було ні від пацієнтів, ні від її керівника, ні від колективу. Логічно ж припустити, що вона все ж таки справляється зі своїми обов'язками, правда ж? - який класний чоловік! Так і хотілося його поцілувати! - А те, що не вміє чогось, ну так навчиться, всі були молодими і недосвідченими. Ви, Калугіна, звичайно, виняток, все вже знаєте, але не всі ж такі ідеальні та розумні, краще покажіть своїм прикладом якою треба бути медсестрою. Я поки що не бачу приводу міняти вас змінами, місяць попрацюєте, а далі побачимо. А тепер вийдіть з кабінету, у мене розбір операції за 10 хвилин, мені треба підготуватися. 
Ми вийшли з кабінету, я – спокійна, і дракон – Вірка. 
- Я не буду з тобою в жодній зміні, зрозуміла? - гаркнула вона і гордо пішла, несучи свою худу дупу і пофарбовану білу косу. 
- То й не треба, - тихо промовила  і натрапила на погляд Завгороднього. Він прямував до кабінету Євгена Адамовича і, мабуть, бачив нашу сцену з Калугіної. 
- Все добре, Насте? - запитав лікар. - У вас конфлікт з цією медсестрою? - я кивнула, підтверджуючи його припущення. - А яка причина?  
Мені було трохи дивно бачити його інтерес, я ж знаю, що він завжди обходить стороною чвари і плітки, про це всі говорять. 
- На перших курсах у мене не все виходило… - змушена була зізнатися. 
- А зараз є така проблема? - він підійшов досить близько, і мені довелося задерти голову, так як різниця у рості була близько 30см. 
- Поки ніби справляюся… - майже пошепки відповіла. Від нього приємно пахло, а ще, здається, стало тепліше в приміщенні. 
- Якщо щось буде не виходити, я готовий допомогти, у відповідь за надану тобою допомогу при хворобі. 
Я не встигла нічого відповісти, тому що до кабінету підходили ще кілька лікарів і він, привітавшись з колегами, незворушно увійшов до кабінету завідувача. 
Я ж залишилася стояти в легкому збентеженні.  
Що це щойно було?