Епілог

Перейми почалися несподівано, і як мені здавалося не зовсім вчасно. Справа в тому, що в цей момент я старанно вмовляла свого куратора з дипломної роботи, що мені необхідно все здати якнайшвидше, і щоб мене поставили першою в довгій черзі студентів. Але суха як жердина жінка відповідала відмовою на всі вмовляння, аргументуючи тим що для мене було зроблено і так занадто багато поступок, і не варто користуватися своїм становищем, вона при цьому красномовно дивилася на мій живіт, що випирав.
  Знала б скільки мені коштувало умовити свого чоловіка, що мені необхідно закінчити університет саме цього року разом з усіма. Довелося підключати і батьків, з якими у Кирила склалися досить непогані стосунки. Вони добре один до одного ставилися на відстані, чим далі була відстань, тим краще були стосунки. Власне, як і у мене з рідними Кирила, я за весь час лише раз була в “зграї” як він це називав, я б назвала бджолиний рій, або секта, можна ще кілька епітетів додати. Натомість Марина з Максом не обмежували себе в відвідуваннях, і при кожній нагоді переконували нас перебратися  в селище.
-Рібініна, ти мене взагалі слухаєш? Невже така рання вагітність так погано позначилася на ваших розумових здібностях. Це нікуди не годиться, Карина - у обуренні куратор трясла перед моїм обличчям папкою із презентацією.
  Саме в момент її галасливого виступу, вона сама та ще з дюжину студентів-випускників мали щастя спостерігати як у мене відійшли води.
-Рібініна, ти народжуєш? - запитала мене найвідоміша стара діва всього університету зі священним жахом в очах. Я ж, притримуючи руками живіт, відчула гострий біль.
-Здається так. - з не менш круглими від страху очима відповіла я.
-Швидше викликайте швидку. - заволала куратор не своїм голосом.
  А я зрозуміла, що Кирил мене вб'є. Адже він попереджав, щоб я нікуди не ходила, як він запевняв у мене змінився запах, отже дитина скоро з'явиться на світ. Я ж, поки він пішов на роботу до свого бару, тихенько зібравшись пішла до університету, останній рік надто відповідальний щоб пропускати надто багато. Тим більше що я почувала себе з ранку чудово, і ніщо не віщувало швидких пологів.
  Не пам'ятаю, як швидко приїхала швидка. Коли мене клали на каталку, змогла тільки сказати.
-Чоловікові зателефонуйте, телефон у сумці.
  Народжувати почала в кареті швидкої, виючи від болю і благаючи щоб усе якнайшвидше закінчилося.
-Молодець, дівчинка. - мене підбадьорював фельдшер швидкої допомоги, чуйно відстежуючи зміни в моєму стані. - Тужся, зараз. - крикнув голосно.
  Я кричала і тужилась, проклинаючи тепер вже чоловіків, і бажаючи їм перенести те саме. Машина різко вильнула, я думала що ми нарешті доїхали до лікарні, і мені щось зроблять, щоб не так боляче було. Водій швидкої голосно лаявся.
-Тут якийсь псих на мотоциклі женеться і сигналить щоб зупинилися.
  Крізь зчеплені зуби прошипіла.
-Це мій чоловік.
-Ми не можемо зупинитися, нехай їде слідом.
  Невиразно пам'ятаю все, що відбувалося, тільки біль і різке звільнення. Голосний голос фельдшера.
-Двійня, стрімкі пологи.
  Мене кудись несли, щось укололи, і я нарешті змогла спокійно заснути.
  Коли прокинулась, побачила що Кирил схилився над великим лікарняним дитячим ліжечком.
-Здається нам доведеться купувати ще одне ліжко. – тихо промовила, побоюючись розбудити діток.
  Чоловік стрімко обернувся, і за долю секунди опинився поряд, з тривогою вдивляючись у мене.
-Як ти себе почуваєш? - у його голосі було море турботи.
-Ніби з мене нещодавно вилізло двоє дітей. - відповіла з посмішкою. - Допоможеш підвестися?
  Він із легкою панікою дивився на мене.
-Може тобі ще не можна?
  -Я хочу подивитись на них.
  Кирило обережно підняв мене на руки, геть відмовляючись поставити на підлогу, підніс до ліжечка.
-У нас золота двійня, хлопчик та дівчинка.
  Я дивилася на двох найкрасивіших дітей у світі.
-Я вже говорила як я кохаю тебе? - запитала у того, хто подарував мені подібне щастя.
-Я кохаю тебе в сотню разів сильніше. - Кирил обережно поцілував мене в потріскані губи. - Але це не означає, що ти не будеш покарана.
  У коридорі почулись голосні, надто знайомі голоси.
-Тільки не це. - тихо простогнала, ховаючи обличчя на грудях чоловіка. - Ти вирішив покарати мене так? Це надто жорстоко.
  Кирил тихо засміявся.
-Я не міг їм не сказати.
  З мученицьким виглядом попросила.
-Поклади мене назад на ліжко. Зроблю вигляд мучениці, може тоді швидше підуть.
  Обережно укладаючи мене назад, Кирил посміхнувся.
-Я б на це не розраховував.
  Влаштувалася зручніше, приготувавшись слухати переконання в тому, що мені просто необхідно переїхати в зграю принаймні до повноліття дітей.
Кінець