Глава 36

Кирил
У підвальному приміщенні будинку клану Лугара я був не вперше. У відділення з контролю за перевертнями за мною приїхали дуже люб'язні Гліб Віталійович та Генадій Маркович. І якщо з батьком Захара у нас ще були відносно теплі стосунки, то з першими справи були набагато гіршими.
-Чим заслужив на таку честь, що за мною самі члени ради приїхали?
Літній сивий вовк скривився, наче з'їв кислий лимон. Я його розумію, побачивши його пику самого перекосило.
-Так само шуткуєш, Кирил. – Гліб Віталійович облизав старчі, сухі губи. - Ми думали ти за ці три роки хоча б подорослішав, і не влаштовуватимеш подібної метушні.
-Шкода що зруйнував ваші надії.
Геннадій Маркович із непроникним виразом обличчя витяг наручники.
-Ви серйозно?
Дивився на кайдани зі сплаву срібла та міді. Сріблом нас не вб'єш, але значно послабиш. І чим більша концентрація срібла, тим більший вплив на організм віно робить. Те, що зараз красувалося в руках одного з Лугара, було практично без домішок, значить гидота рідкісна, від якої мені буде дуже погано. У мене немає сили альфи, аби чинити опір їхньому впливу. Навіть найсильніші з альф не можуть спокійно перенести їх дотик до шкіри, саме тому Геннадій Маркович був у товстих шкіряних рукавичках.
-Серйозно, Кирил. На цей раз ти переборщив. - він повернувся до Анатолія Семеновича. – Ми його забираємо.
-Забирайте. - він знизав плечима, висловлюючи свою цілковиту байдужість. - Підпишіть документ передачі та забирайте.
На цей раз обидва скривилися.
-Можна без цього?
Контролер похитав головою.
-Не цього разу, тому я і просив щоб приїхав хтось із наради, а не ваші шавки.
Оборотні смикнулися, але стиснувши зуби стримали порив. Уявляю яких сил їм це коштувало, той, кого вони вважають не більше бруду на їх начищених до блиску черевиках, вказує їм що робити.
-Давайте папери. - Гліб Віталійович говорив надто сухим, трохи загрозливим тоном.
Після підписання всіх паперів мені урочисто одягли кайдани, і як собаку на ланцюзі повели до машини. З того дня минуло вже понад добу. Мені досі не оголосили вирок чи якесь покарання. Я божеволів від тривоги і цілковитого незнання. Переживав не за себе, я впевнений що зможу вибратися, а за Карину.
Почув приглушені земляною підлогою кроки, тут не надто переймалися комфортом бранців. Тяжкі двері рипнули, впускаючи смужку тьмяного електричного світла. Але навіть від цього очам стало боляче.
-Піднімайся.
Один із наближених, судячи з досить молодого голосу.
-Навіщо?
-Бо я так сказав.
Кожна шавка хоче найголосніше гавкати. Посміхнувшись, підвівся на ноги.
-Сподіваюся ти задоволений?
Він простяг мені ненависні кайданки, які зняли з мене одразу після приїзду сюди.
-Надягай і на вихід.
Невже великі і жахливі Лугара вирішили все ж таки обдарувати своєю милістю і нарешті винести вирок? Щоб я зі спокійною душею послав їх на **р і нарешті зміг поїхати до своєї малечі. Відразу послати їх я не міг, треба дотримуватися хоча б видимості послуху, інакше вони можуть добре зіпсувати життя.
-Праворуч.
Ми вийшли з підвалу, і я за звичкою попрямував до головної зали.
-До кого? - здивовано спитав, повертаючи в довгий коридор.
-Сам побачиш.
Це не вирок, а переговори. Цікаво з ким і на яких умовах мені запропонують вигідне відмивання від лайна. Молодий перевертень відчинив переді мною двері одного з кабінетів.
-Я його привів.
За великим довгим столом, що натякав на комплекси господаря, сидів Гліб Віталійович.
-Вільний. - сухо кинув моєму супроводжуючому, який одразу втік за двері. - Сідай.
Я не став відмовлятися, із задоволенням сівши у м'яке крісло. Більше доби просидівши на землі, починаєш цінувати мінімальний комфорт.
-Що пропонуватимете?
Гострий, хижий погляд старого підтвердив мої здогади, торгуватиметься.
-Ти ж знаєш, що твоє становище дуже сумне. – почав він.
-Здогадуюсь.
По суті, раніше зі мною б навіть розмовляти не стали, просто відірвавши голову. Ось тільки Лугара вже не ті, вони втратили левову частку свого впливу після того, як вчасно не погасили конфлікт між трьома кланами, що призвело фактично до різанини. Вони втрутилися в самому кінці, коли вирішувати вже не було чого, залишалося тільки покарати нібито винних, з чим вони впоралися так собі.
-Ти ж знаєш, що тобі світить?
-Здогадуюсь. Давайте ближче до діла.
Він розлючено стиснув кулаки, невдоволено підігнувши і без того тонкі губи.
-Якщо ти візьмеш за дружину мою доньку, я вплину на те, щоб тебе звільнили.
Усміхнувся, згадуючи карамельно-солодку Лану, яку не пробував лише лінивий. У свій час, коли Макс зміг виплутатися з її чіпких лапок, вона націлилася на мою скромну персону, сподіваючись таким чином знову застрибнути в ліжко до альфи. Але дівчині не пощастило, шмари такого розмаху мене ніколи не цікавили. Занадто доступна, до нудоти.
-Більше ніхто брати не хоче?
Що має трапитись, що він пропонує мені, фактично безрідному лису, свою дорогу доньку.
-Лана вагітна, жоден вовк її не візьме.
Ось і стало все на свої місця.
-Тобто вовк не візьме, а для лиса згодиться?
Гліб Віталійович скривився.
-Ти мені не подобаєшся, і ніколи не подобався. Від тебе дуже багато проблем, і не сумніваюся, що буде ще більше. Я пропоную тобі розумний вихід із становища. Для безрідного лиса я й пальцем не ворухну, для зятя зроблю все що в моїх силах. Лана гарна дівчина, яка просто оступилася.
Ага, раз сто оступилася, щоразу на хер падаючи.
-Ні. - я навіть не став вдавати, що замислююся.
Лугара вишкірив гострі зуби, сире м'ясо любить дідусь.
-Пошкодуєш. - прогарчав він крізь зуби.
-Не думаю.
Він поклав на стіл товстий конверт, розкривши його кинув до мене стос фотографій.
-Це через неї?
На мене зі знімків дивилася Карина, це знімали коли вона була у бабусі та кілька знімків у місті. Швидко всі дізналися, тварюки.
-Ми можемо вбити людську повію і обставити все як нещасний випадок. Або вона може жити, тільки на певних умовах, і поступках з твого боку.
Нахилився ближче, так щоб цей покидьок достеменно почув.
-Якщо з її голови впаде хоча б одна волосина, я твою доньку розмажу тонким шаром по стіні, можу навіть тебе на виставу запросити. Мене не зупинить недоторканність самок.
Старий скочив із-за столу.
-Ти здохнеш, як і твоя бл***ь, як і ваш виродок, я особисто вирву його з її утроби.
У мене повільно, але вірно з'їжджав дах, і цей процес був незворотним. Є у лисиць одна особливість, якої немає у вовків, і про яку вони, звичайно ж, не знають. За сильної люті ми відновлюємо свою силу, навіть яку втратили через срібні кайдани. Злісно рвонув ланцюг, що з'єднує їх, після чого зірвав з рук метал як папір, не помічаючи що в деяких місцях зриваю разом зі шкірою. Лугара зблід і відступив до стіни.
-Що ти сказав?
Я наступав на нього, з нестерпним бажанням забити йому його ж слова назад у горло.
-Не гарячкуй, Кирил.
Пихи у старого поменшало.
-Повтори що ти сказав.
Приготувався напасти, але двері з гуркотом відчинилися.
-Стояти.
Голос альфи пройшов уздовж хребта легким тремтінням. На порозі разом із батьком стояв похмурий Макс. Геннадій Маркович з усією обережністю обійшов мене по дузі, наблизившись до моєї жертви.
-Ти не можеш цього зробити. - альфа дивився мені прямо в очі, розуміючи, що прямі накази на мене не подіють.
-Він загрожує моїй парі. - загарчав люто.
Геннадій Маркович повернувся до колеги.
-Гліб, це правда?
Старий злегка знітився.
-Я запропонував йому найкращий вихід із становища.
Макс посміхнувся.
-Лану тобі прилаштовував?
Я відчував як злість повільно вщухає.
-Навіщо ви стежили за нею?
Батько Макса трохи насупившись розглядав знімки.
-Це проста процедура. Нам повідомили, що є дівчина з тимчасовою міткою, правда тоді ми ще не знали кому вона належить. Нам необхідно збирати досьє в таких випадках, щоб було легше простежити чи немає витоку інформації.
Згріб зі столу значний стос фотографій.
-Я це заберу. І могли б ви зараз оголосити мій вирок, я не маю ні часу, ні бажання більше чекати.
Геннадій Макарович невдоволено глянув на сина, отже і тут договірняк стався.
-Як ти помітив, не всі члени ради у зборі.
Нечемно його перебив.
-Та годі, адже ви вже все вирішили.
-Вирішили. - нарешті цей фарс вирішив закінчити Макс. - Ти вільний, без будь-яких додаткових умов. Я тебе відвезу до Вовчарська, відпочинеш і можеш їхати куди хочеш