Глава 35

Кирил
Гучний дзвінок розірвав тишу автомобільного салону.
-Що? - я був роздратований, і не збирався цього приховувати.
-Ти де?
Переживає, думає, що підставляю його.
-Вже під'їжджаю.
-Добре.
-Все прибрали?
-Так.
-Дякую.
Легкий смішок у слухавку.
-Мені нема за що дякувати, це не безкоштовна послуга.
Скинув виклик, я якраз під'їжджав до управління з контролю за перевертнями, замаскованого під звичайну офісну будівлю охоронної фірми. Вони давно борються з подібними мені, варто визнати у них це іноді виходить. Я їх ненавидів не менше, ніж вони нас, мені самому було гидко від усвідомлення того, що довелося звернутися за допомогою.
-Головний у себе?
Зовсім ще хлопчик, напівкровка, якщо судити по очах, підскочив зі свого місця.
-У себе.
Він насторожено проводив мене поглядом. Відчуває запах небезпеки, і мій зовнішній вигляд не вселяє довіри. Клани зробили велику помилку, коли вирішили, що напівкровки не варті їхньої уваги, а коли зрозуміли, що їхня фізична сила мало поступається перевертням у напівобороті, було вже пізно. Вони почали насильно закривати їх у клані, всіляко обмежуючи взаємодію із зовнішнім світом, і цим зробили лише гірше. Не можна звіра замикати в клітці, він шукатиме вихід і звірітиме ще більше, ненавидячи свого тюремника. Вони й знайшли, їх успішно вербувала служба контролю.
Анатолій Семенович сидів у своєму кріслі, граючи ключами від машини.
-Все таки прийшов.
-Я ж обіцяв.
-Вас нелюдів хрін розбереш. - глава управління відрізнявся особливою нелюбов'ю до перевертнів, колись його дочка стала об'єктом помсти одного з кланів, дівчина вижила, але психіка сильно постраждала. - Ти сильно напортачив, довелося кінці підчищати. Впливових людей зачепив.
-Ви знали, чим вони займаються?
-Можливо.
Хто б сумнівався, звичайно знали, але своїм вони багато чого спускали з рук. Перевертні не бруднилися б у подібному бізнесі.
-Тобто ви їм це дозволяли?
-Це не у сфері ваших інтересів. Не треба лізти у наші справи, і ми не ліземо у ваші. Такою ж була угода. Ти поліз у наші, і це безпосередньо зачепить вашу нараду.
Саме цього я найбільше і побоювався.
-Ми можемо обійтися без цього?
Олексій Степанович заперечливо похитав головою.
-Ні. Я б пустив все на самоплив, але ця зграя справді суцільні виродки були. Але там був один гість, якого чіпати не слід. Ми обставили все як аварію, але на нього робили високі ставки.
Все зрозуміло, тепер влетить контролю, а їм у свою чергу на комусь потрібно буде відігратися, показати високий рівень професіоналізму. Тепер нараді перевертнів доведеться вирішувати, в якому клані пройдуть показові чищення за допомогою контролю, звичайно, якщо не хочуть нової війни, а вони не хочуть.
-Коли передасте мене нараді?
-Представник уже їде. - він задумливо дивився в одну точку. - Я можу поставити одне запитання, Кирил?
Сів у крісло навпроти нього, треба трохи розслабитися. Швидше за все чекати недовго. Він, напевно, практично відразу зателефонував нараді. Вони йому за це будуть винні, а Лугара в боржниках ходити не люблять.
-Задавайте.
-Це того варте?
-Варте. - відповів навіть не замислюючись.
Я б зробив так знову, якби для цього була потреба.

Карина
Від Кирила досі не було жодних звісток. Він ніби у воду канув, я щодня сподівалася, що він подзвонить, хоча чудово розуміла абсурдність цих надій. У мене новий телефон, і номер теж новий.
З прихованою надією підходила до вікна в кухні і виглядала надвір, раптом там причаївся знайомий мотоцикл. Я виспалася, мені було значно краще, ось тільки внутрішня тривога не відпускала.
Гучний звук дзвінка змусив здригнутися. Завмерши на мить, тихо пішла до виходу, я була вдома одна, і досі часто здригалася від різких звуків, або ось наприклад як зараз від несподіваних гостей. Підійшовши до дверей, подивилася в вічко, але нікого не побачила. Вирішила відійти, і трель пролунала знову, хтось був упевнений у тому що я вдома.
-Хто там?
Голос був високий від переляку.
- Каріна Олегівна тут мешкає? - офіційний сухий голос.
-Так, хто питає?
-Капітан поліції Григоренко Артем Федорович.
-Навіщо? - я вже перейшла на писк, ледве не на ультразвук.
-Відкрийте двері. Мені потрібно поставити вам кілька запитань.
Неохоче, обережно причинила двері.
-Покажіть посвідчення.
Він простяг мені скоринку з фотографією. Я уважно все вивчила, після чого нарешті змогла сказати.
-Проходьте.
Молодий чоловік пройшов до тісного передпокою.
-Можете не роззуватися.
Пішла назад на кухню, він слідом за мною.
-Що за питання? Тільки швидше, у мене багато справ.
Справ у мене не було жодних, я навіть на прийом до лікаря ще не записалася. Але говорити про це представнику закону не збиралася. Капітан уважно вивчав моє обличчя, після чого спитав явно не те, що хотів.
-Це хто вас так?
Я смикнула куточком губ.
-Впала обличчям на кахель коли з ванни виходила. Посковзнулася і впала, обличчям зачепивши умивальник. - Сподіваюся говорила я досить впевнено.
Він ще раз окинув уважним поглядом моє обличчя, після чого, відкривши папку, запитав:
-Вам знайомий Коннов Олександр Олександрович?
Усередині все похололо. Я чомусь думала, що до мене не прийдуть з розпитуваннями. Я була не настільки наївною щоб не розуміти чим закінчилася остання зустріч Кирила та Олександра, але з якоїсь причини мені не спадало на думку, що мене будуть питати про колишнього нареченого.
- Це мій колишній наречений.
-Колишній? - гострий, допитливий погляд у мій бік.
-Так, ми розійшлися кілька тижнів тому.
-Чому?
-А чому ви запитуєте? Може вам краще у нього спитати?
-Тобто ви не знаєте?
-Не знаю про що? - продовжила старанно зображати цілковите незнання.
-Про те, що ваш колишній наречений загинув.
На цей раз зображати нічого не довелося, у мене дійсно підкосилися ноги, і я осіла на диван. Просто одна справа здогадуватись, і зовсім інша почути підтвердження своїх здогадів.
-Коли? Як? - найголовніше щирість, і якщо у першій частині питання я злегка кривила душею, то відповіді на другий справді не знала.
-Сталася пожежа в елітному заміському клубі. Ви щось знаєте про це? - і знову цей неприємний липкий погляд.
Так ось значить як в наш час називається бордель.
-Ні. Звідки я можу щось знати? Я його бачила останній раз досить давно.
-Коли?
Злегка задумалася, не знаючи, як відповісти на це запитання. Але все ж таки вирішила сказати напівправду.
-Не знаю точно, тижнів півтора тому він приходив до мене, намагався помиритися, але я відмовилася.
-Так ви розповісте, через що ви розійшлись?
-Це настільки важливо?
-Мені необхідно знати, чи не ви вирішили помститися колишньому нареченому, і підпалили будинок в якому він відпочивав.
Я на всі очі дивилася на капітана.
-Ви це зараз серйозно?
-Ви навіть не уявляєте, на що здатні скривджені жінки. Ну так що?
-Я нічого не підпалювала. І взагалі я втомилася, якщо у вас ще залишилися питання чекаю на офіційне запрошення. Більше я вам нічого не розповідатиму.
Голова справді розболілася нещадно. Можливо струс все ще давав ознаки, а можливо винне прорахування відповідей, щоб не наговорити зайвого.
-Ви у цьому впевнені?
У голосі чоловіка почулися загрозливі нотки.
-Абсолютно. І взагалі, зараз тато має прийти.
Тато приїде як мінімум за кілька днів, але не повідомляти ж мені про це. Я вже пошкодувала, що впустила його в квартиру.
-Добре, Карино Олегівно. Якщо у нас ще виникнуть запитання чи підозри, ми вас викличемо. І щось мені підказує, що вони виникнуть.
Вже не ховаючись скривилася від болю, всім своїм виглядом показуючи, щоб гість поквапився.