Глава 34

Карина
Увечері викликала таксі. Мені урочисто видали те, в чому мене сюди привезли, вимазану кров'ю сорочку, яку я навідріз відмовилася надіти. Вирішила що за ті гроші, які були заплачені, клініка не збідніє, якщо я візьму у них одну сорочку, в яку мене переодягли медсестри після прибуття.
-Ви ж запам'ятали мої рекомендації?
Василь Петрович, так звали мого лікаря, не відходив від мене ні на крок, побоюючись погіршення стану. Але я відчувала себе цілком стерпно, тільки голова трохи побалювала.
-Я все зрозуміла, найближчим часом запишуся до лікаря.
-Рекомендую нашого гінеколога, вона дуже хороший фахівець.
У цьому я не сумнівалася, як і в шаленій вартості за прийом. Мене приємно здивувало, що дівчина на ресепшені перерахувала суму сплачену за моє перебування, після чого видала чек і залишок суми.
-Всі ваші показники в нормі, що дивно за такої травми живота, у багатьох зривається вагітність і від меншого. Очевидно, ця дитина дуже хоче жити.
Нарешті на телефон привітної медсестри Віри надійшло повідомлення, що машина під'їхала. Свого телефону на жаль у мене не було, він напевно так і залишився лежати десь у тому проклятому будинку.
-Одужуйте, Карино Олегівно. - побажав мені наостанок привітний персонал.
Я їхала додому і не знала, що мене там чекає. Добре, що вже було досить темно, і сподіваюся біля під'їзду нікого не буде, бо синець з лиця підійшов до тієї стадії розвитку, коли показував усьому світові гарний фіолетовий відтінок на пів-обличчя. Мені можна сказати пощастило, двір радував своєю порожнечею, навіть підлітків і бомжів не було видно. Подивившись нагору побачила, що вікна нашої квартири світяться теплим померанчовим світлом, значить мама вдома.
Все було розмірено і рутинно, як завжди, хтось смажив котлети, хтось картоплю, сусіди Машини лаялися, у них маленька дитина і вони ніяк не можуть розподілити обов'язки. Життя йде своєю чергою, коли ж моє повернуло не туди. Зітхнувши натиснула на дверний дзвінок, тому що ключі також загубились.
-Хто там? - дзвінкий мамин голос, як же я рада її чути.
-Мамо, це я.
-Карина?
Непідробне здивування в її голосі змусило трохи напружитися, невже Олександр сказав правду і мама про все чудово знала. Двері відчинилися, я повільно увійшла до тісного темного передпокою. Мама старанно заглядала мені за спину.
-А де Сашко?
Мене пересмикнуло.
-Не знаю, і чесно кажучи не горю бажанням знати.
Ввімкнула світло і обернулася до жінки. Вона охнула, приклавши руку до рота.
-Що з тобою трапилося, доню? Ти в аварію потрапила?
-Не зовсім.
-Що ж ти стоїш, тобі напевно і стояти не можна. Жахливо виглядаєш. Як ти себе почуваєш?
Паніка, переляк, розгубленість, змусили трохи відступити мої підозри.
-Мам, зроби мені каву міцніше.
Поклала руки на живіт і трохи погладила.
-Хоча ні, зроби мені будь ласка чаю.
-Добре дитинко, ти взагалі як?
-Все нормально, зараз тільки переодягнуся і вмиюся, і стане ще краще.
-Йди, моя люба. Ти ж потім розкажеш, що трапилося?
-Угу. - пробурмотіла, заходячи до кімнати.
Мама прибралася і розставила все на свої місця. Тут навіть були речі, які, як я пам'ятаю, залишалися на орендованій квартирі. Я не могла їх бачити, завтра ж віднесу на смітник. Із задоволенням скинула з себе лікарняну сорочку, переодягнувшись у м'який, зручний халат. Намагалася вмиватися не дивлячись на себе в дзеркало, моє обличчя зараз було мало симпатичним, навіть здебільшого відразливим.
Мама вже зробила ароматний чай з бергамотом та лимоном.
-Дякую, мам.
Вона сіла навпроти, уважно мене розглядаючи, через що мені було не по собі.
-Доню, я думала ти з Олександром поїхала в Емірати.
Усміхнулася і злегка скривилася, обличчя трохи поболювало.
-З чого раптом?
-Ну мені ж зателефонував Павло, сказав, що Сашко готовий підписати всі документи про передачу квартири, призначив зустріч. На зустріч приїхав Сашко та ще кілька чоловіків, швидко все оформили, підписали, твоя нотаріус сказала що все гаразд. Після чого Сашко сказав, що ви відлітаєте в Емірати на місяць, і що з тобою спочатку не можна буде зв'язатися. Якщо щось трапиться, я можу дзвонити йому, і він дасть мені з тобою поговорити. Ви ж повинні були розписатися, а вже після поїздки влаштували б маленьке сімейне свято.
Мені стало погано від його цинізму та суцільної брехні, щось у його житті взагалі було справжнім?
-Мамо, він мене продав у бордель.
-Що? - вона підскочила і заметушилась по кухні. - Як же так, Карино?
-А ось так, квартиру він тобі назад віддав щоб уникнути проблем, і щоб приспати твою пильність. - я не стала додавати ще й те, що він хворий виродок одержимий планом помсти.
Жінка схопилася за серце.
-Терміново, зараз же їдемо в ...
Я її перервала.
-Не треба вже нікуди їхати.
-Що означає не треба? Таким покидькам не можна спускати подібне з рук.
-Мамо, вже все вирішили.
Втомлено похитала головою. Хотіла б я знати, де цей самий вирішувач зараз. Я сподівалася, що він приїде до клініки, але цього так і не сталося.

Кирил
Під'їхавши до клініки, побачив що Жека вже на місці, я попросив його все влаштувати та сплатити за тиждень перебування у стаціонарі. Ще хотів щоб він проводив Карину в приймальне відділення, але почувши запах крові збожеволів. Мені було начхати як я виглядаю з обмотаним навколо стегон покривалом, і що про мене подумають оточуючі, кого хвилює чужа думка. Дівчина на ресепшені дивилася на мене круглими очима, сам знаю що видок у мене ще той, але бувало і гірше.
-Дівчина в машині в поганому стані, потрібна термінова допомога.
Вона натиснула щось на панелі, і з суміжної кімнати вибігли хлопці з носилками.
-Куди?
Я побіг попереду, підганяємий тривогою. Вона ледве могла рухатися, і після того, як її з усією обережністю переклали на ноші, я побачив пляму крові на сидінні.
-Це ще що, матір твою? - перед очима застрибали червоні крапки, ознака сказу, що насувається. Хотілося повернутися назад і ще раз прибити тих виродків.
Карина міцно схопила мене за руку, відмовляючись відпускати і не реагуючи на вмовляння. Через пару хвилин її хватка ослабла, дівчина знепритомніла.
Я розумів, що не можу її залишити, принаймні не зараз. Напевно я зараз потребував її більше, ніж вона мене. Мені було вкрай необхідно чути звук її дихання, биття її серця, щоб просто не збожеволіти. Звір усередині вив від тривоги і вимагав подбати про пару.
-Якщо ви зараз не відійдете, ми викличемо охорону.
Виявляється, мене вже деякий час намагаються відірвати від Карини, а я навіть не помітив зусиль двох міцних санітарів. Поруч став Женя, поклавши руку мені на плече.
-Кирило, ти повинен відійти і дати лікарям їй допомогти.
Як у страшному сні відступив.
-Все буде добре, не хвилюйся. Тут найкращі лікарі, які до того ж вміють мовчати.
Наступна година для мене була пеклом, я метався коридором у спробі заспокоїтися, кожну секунду прислухаючись до биття її серця. Нарешті до нас вийшов лікар із добродушною усмішкою, яка в цей момент бісила неймовірно.
-Все в порядку, нічого не загрожує її життю, крововтрата незначна, ви вчасно її привезли.
У мене наче вантаж із плечей зняли.
-Дякую, док.
-Це моя робота.
Мене до неї пропустили, вона спала як дитина, хоча всі ці трубки та хімозний запах ліків дуже дратували.
-Я скоро повернуся, рідна, і тоді тобі мене вже не позбутися.