Глава 33

Кирило
Я не міг спокійно дивитися на неї, вона була абсолютно беззахисною та розбитою, як морально, так і фізично. Дівчина сиділа зіщулившись на передньому сидінні машини, через що її практично не було видно. Я зробив все можливе для того, щоб вона не бачила що я накоїв. Чи шкодував я? Зовсім ні, вони заслужили це.
-Я скоро повернусь. - все що я міг дозволити собі, це лише швидкоплинний дотик до її волосся.
Вона довірливо дивилася своїми великими карими очима, я розумів що ще трохи і просто пошлю все до біса, схоплю її в і потягну у своє лігво, і будь що буде. Але так не можна, треба з усім розібратися.
Напівголі дівчата вибігали з будинку з очманілими від страху очами. Для мене вони не становили інтересу, я чекав, поки всі покинуть будинок, залишати сліди я не збирався. У тому, що дівчата мовчатимуть не сумнівався, швидше за все у них буде щасливе чи не дуже возз'єднання з сім'єю. Вони, напевно, навіть до поліції не сунуться, ті, швидше за все, у них були частими клієнтами.
Я повинен переконатися, що всі хто був причетний до викрадення Карини, і до того що її побили покарані. Перетворившись, ступив у будинок, я не чув биття живих сердець, нарахував сім тіл, усі були внизу.
Часу залишалося мало, надто мало. В одного з виродків витяг телефон і набрав номер, який сподівався більше ніколи мені не доведеться використовувати. Хоча він мені винен був за наведення на білих вовків, вони їх тоді непогано прижали, і неважливо, що в тій справі у нас був свій інтерес. Тож настав час розрахуватися.
-Алло. - хрипкий сонний голос.
-Доброї ночі, Анатолію Семеновичу, у мене до вас прохання.
Почув скрип ліжка та холодне:
-Хто це?
-Кирил, лис з зграї чорних вовків.
-Що потрібно?
-Потрібно прибратися і подбати про свідків.
-Скільки свідків?
-Близько десяти, дівчата.
У слухавці почулося задумливе мовчання, знаю, що багато.
-Це багато Кирил, скільки тіл?
-Сім.
-Це теж багато, доведеться підключати групу. Ти розумієш, що це означає?
Я знав і вже був готовий до цього, тільки мені потрібно було трохи часу.
-Знаю, приїду до вас у відділення сам.
-Коли? - він знав, що якщо я сказав, значить так і зроблю.
-Сьогодні, за годину. Прибрати встигнете?
-Встигнемо, групу зараз відправлю.
Скинувши дзвінок, одразу набрав інший номер.
Карина
Кирила довго не було, хоча можливо, насправді це не так. Мені ставало все гірше, нудота не відступала, живіт тягнув все сильніше, здавалося, ось-ось мене виверне навиворіт. Подивившись униз, побачила що по внутрішній стороні стегна тонким струмком стікає кров. Баже, що ж це? Невже удар в мене щось усередині сильно зашкодив. Я не лікар і не можу точно визначити що це може бути, але я почувала себе дуже погано. Запустивши руку вниз пройшлася пальцями по промежині, піднісши їх до очей побачила, що вони вимазані кров'ю. Саме в цей час і повернувся Кирил. Швидко сховала руку за спину, він теж виглядав не найкращим чином, доставляти ще більше проблем не хотіла.
-Ти як?
Його голос був стривоженим, крила носа тремтіли, наче він принюхувався. Після того, як дізналася про його звірину сутність, стали зрозумілі деякі його досить дикі звички.
-Все нормально.
Потрібно ще трохи потерпіти, він відвезе мене додому, і я викличу швидку. Кирил гнав трасою на граничній швидкості. Голова паморочилося нещадно, мені здавалося що я вже в калюжі сиджу, стільки з мене натекло. Здається, в якийсь момент я знепритомніла, бо відчула як щось холодне ллється мені на обличчя.
-Рідна, прийди до тями. - легкі поплескування по щоках подіяли, і я з тихим стоном розплющила очі. Ми були в місті, біля дорогої приватної клініки.
-Що ми тут робимо? - спробувала поворухнутися і скривилася від болю.
-Сиди тут, я зараз.
Він стрімко вийшов, так само обернутий покривалом нітрохи не соромлячись увійшов до клініки. Поруч із ним щось говорячи йшов чоловік середніх років. Вже за хвилину з клініки вибігли службовці з каталкою.
-Де хвора?
Навіть звідси я могла чути, про що вони говорять. Кирило вискочив із клініки і побіг до машини, вони слідом. Далі все що відбувалося, пам'ятаю невиразно, тільки дуже боляче було, але мені не хотілося щоб Кирило йшов, тому я з усієї сили стискала його долоню не відпускаючи.
Прийшла до тями в красивій сучасній палаті з купою датчиків і крапельницею в руці. Боляче більше не було, напевно, мене накачали знеболювальним.
-Як ви себе почуваєте?
Наді мною схилилася дівчина в веселому рожевому халаті.
-Мені вже краще.
-Це дуже добре. Я зараз вашого лікаря покличу.
За вікном було ясно, мені залишилося тільки здогадуватися, скільки часу я тут провела. Кирила ніде не було, але я дуже сподіваюся, що він десь недалеко.
Лікар виявився досить приємним чоловіком, який після швидкого огляду відрапортував:
-Кровотечу зупинили, вагітність вдалося зберегти, але навантажуватись все ж таки не варто. Решта всіх показників у нормі. У вас невеликий струс, тому може бути легка нудота ще кілька днів.
З усього сказаного почула лише частину, після слів лікаря про вагітність я ніяк не могла прийти до тями.
-Я вагітна?
-Термін дуже маленький.
-Але я ж пила постінор.
Лікар допитливо глянув на мене.
-Скільки разів ви його приймали? Знаєте ж, що це екстрений метод контрацепції, краще, щоб гінеколог виписав вам таблетки, які підійдуть саме вам.
-Приймала всього раз. - розгублено пробурмотіла. - Одну пігулку.
Чоловік постукав ручкою по планшетці, яка була в нього в руках.
-У цьому ваша помилка, слід приймати дві таблетки. Одну одразу, другу через дванадцять годин. - він з жалем подивився на мене. - Вагітність небажана?
Я поклала руки на живіт. Чи бажана? Я не знаю. Я не знаю як про це сказати Кирилові, і що він скаже. Якою буде наша дитина, нормальною, або такою ж як батько.
-Ви нічого не казали чоловікові, який був зі мною?
-Ні, він після того як вам надали допомогу відразу ж поїхав.
-І не кажіть.
Лікар знизав плечима.
-Як скажете. У мене до вас ще кілька запитань.
Кивнула головою, погладжуючи живіт не вірила, що там може зароджуватися життя.
-Питайте.
-Чи варто мені звернутися до відповідних органів чи кризового центру?
З подивом дивилася на чоловіка.
-Навіщо?
-Добре, спитаю прямо. Ваш партнер вас б'є?
З жахом подивилась на медсестру, що принишкла і опустила очі, і лікаря який навпаки не відводив від мене погляду.
-Ні, він ніколи не підніме на мене руку.
Він зробив якусь позначку.
-Добре, але якщо надумаєте, ви завжди можете звернутися за цими номерами телефону.
Чоловік простягнув мені візитку жіночого кризового центру.
-Коли мене випишуть?
-Якщо динаміка буде позитивною, то вже надвечір. Серйозних травм немає, тому немає сенсу вас тут затримувати. Але вам потрібно буде записатися на прийом до гінеколога, чим раніше тим краще, і я вам випишу деякі уколи та вітаміни. Якщо не можете колоти самі, рекомендую залишитися ще на кілька днів, за оплату можете не турбуватися, ваше перебування тут сплачено на тиждень.
Перебуваючи в легкому шоці заперечливо похитала головою, я хотіла додому.
-Ні, я не хочу залишатися.
Кирило сплатив усе і зник, невже не хоче мати зі мною нічого спільного. Всі покинули палату, і я тихо прошепотіла:
-Все буде добре, малюк, і тато у нас теж буде.