Глава 32

Кирил
Я три дні не міг додзвонитися до Карини. Знову і знову набирав її номер, чуючи, як механічний голос перенаправляє мене на голосову пошту. Вона не хоче зі мною розмовляти, можливо, навіть заблокувала мій номер. А я весь цей час повільно божеволію. Два дні в мене не виходило виїхати з Волчарська, як на зло Марині стало погано і Макс збожеволів, довелося залишитися щоб його вгамувати, так як він у подібному стані міг запросто рознести все навколо. Як пізніше з'ясувалося тривога виявилася хибною, просто дружині захотілося, щоб чоловік побув поруч, а так до пологів ще як мінімум тиждень. Мене вмовляли залишитись, дочекатися народження дитини, але я не міг. Мені треба було її побачити, переконатися, що з нею все гаразд, після чого знову зникнути з її життя.
Дзвінок застав мене зненацька, я якраз під'їжджав до міста, плануючи відразу поїхати до дівчини, тривога гризла всі ці три дні. Подивившись на екран, побачив до болю знайомий номер. Мені це не сниться? Вона справді вирішила зателефонувати? Це ж добрий знак, чи не так?
-Алло.
Ось тільки замість довгоочікуваного голосу, я почув схлипи та звуки ударів. То що за херня?
-Карина?
Гучний крик моєї малечі, який буквально розривав слух.
-Карино, де ти? Що відбувається?
-Вона в мене.
Я одразу впізнав цей бридкий голос.
-Ти труп. - сам не помітив як скручувало руки напередодні обороту.
-Ти не з того почав…
-Куди приїхати?
Цей небіжчик назвав адресу. З'їхавши на узбіччя глибоко дихав, намагаючись запобігти перетворенню. Не зараз, трохи пізніше, подумки вмовляв внутрішнього звіра. Сьогодні він отримає повну свободу, яку я йому не давав уже довгих три роки. Гнів червоною пеленою застилав очі, вони її били, у цьому я не сумнівався. Про те, що вони ще могли зробити, намагався не думати. Я яскраво уявляв її біль, так ніби відчув на собі, це сторона парності, яку ніколи не відчує Карина, і я цьому нескінченно радий. Вони дорого заплатять за кожен удар, заплатять своїм життям. Звір усередині ревів і рвався назовні, його пару образили, а його не було поряд, щоб захистити.
Глибоко зітхнувши, на якийсь час зміг вгамувати гнів, відключити емоції. Мені треба приїхати в призначене місце дорогою нікого не покалічивши. Так і не доїхавши до міста розгорнув машину, я набагато ближче, ніж ти думаєш виродок.
Як я міг її відпустити? Адже здогадувався, що цей упир так просто від неї не відчепиться. Сподівався, що у того вистачить мізків зрозуміти що до дівчини краще не лізти, мабуть не вистачило.
Згадував, що мені було про нього відомо, що встиг накопати про нього людина Макса. Досить слизький тип, який успішно комбінує легальний та нелегальний бізнес. Вже кілька років керує компанією, яка займається тестуванням онлайн-ігор, варто визнати досить успішною конторою. Але хлопчик, який ще в юні роки зв'язався з поганою компанією і був замішаний у криміналі, так і не зміг звідти вибратися. Наскільки відомо, він займався підбором та постачанням дівчат у борделі, деяких з них виставляли на продаж як якусь худобу. Бізнес процвітав через дахування місцевої влади, рука руку миє. Нещодавно в них змінився ватажок, він трохи не в ладах з цим самим дахом, тому що доводиться віддавати левову частку заробітку, що безперечно, мені на руку.
Під'їхав до великого заміського будинку, вже темніло і будинок блищав яскравими вогнями. Там ніби вечірка намічалася. Жаль їх засмучувати, ось тільки потанцюють вони вже на тому світі. Я не знаю чи тут Карина, спробував уловити її запах і не зміг. Тут було стільки всього намішано, що ніс буквально обпалювало.
Залишив тачку за кілька десятків метрів від залізних воріт. Перестрибнути через них для мене не важко. Опинившись у яскраво освітленому дворі, відпустив свого звіра. Мені було байдуже, що трапиться з усіма цими людьми, для мене була важлива тільки одна - моя пара.
У ніс вдарив смердючий запах пороху, хтось необережно випустив на мене чергу, тим самим позначивши своє місцезнаходження.
-Монстр.
Це були останні слова квадратного чоловіка, на руках якого, крім пороху, чітко виділявся запах крові моєї пари. Відчував солодкий запах парфумів, який поширився і наповнив увесь будинок, жіночий вереск, на який я не звертав уваги, вони мене не цікавили. Я шукав свою здобич і знайшов.
Тремтячий шматок лайна, що стиснувся в кутку і смердів страхом. Він направив на мене ствол, я навіть розсміявся, змушуючи його слухати мій гавкаючий сміх. Ця пукалка мене хіба що подряти може. Не треба кидати виклик тому, з ким ти не впораєшся. Я давав шанс на життя, цього разу я настільки щедрим не буду.
Все закінчив так швидко, наскільки міг. Мені потрібно було знайти Карину, вона повинна бути тут. Ось тільки я її не відчуваю, надто багато чужих запахів. Чому я не поставив їй справжню мітку? Чому вирішив почекати?
Каріна
У мене сильно тягнув низ живота, здавалося в нього встромили ніж і зараз повільно, з насолодою провертають. Я втратила рахунок часу, живіт мало того що болів, так його ще й зводило з голоду, крім того злегка нудило. Здавалося ще трохи, і я просто помру, настільки несумісні були відчуття.
Тишу будинку розірвав гучний крик та постріли, які я почула навіть у цій кімнаті. Стало страшно, що там відбувається взагалі? Підійшовши до дверей, приклала до них вухо, нічого не чути. Я знала що Олександр мене не замикав, як він запевняв у цьому не було потреби, по всьому будинку є камери та охоронний пункт, де за нами стежать двадцять чотири на сім. Обережно штовхнула двері, і в кімнату увірвалися звуки - жіночий вереск перемішувався з чоловічим криком. Навколо панувала метушня, напівголі дівчата бігали в паніці по будинку. Я бачила криваві розводи на світлих поручнях сходів.
Почуваючись самогубцем, обережно спускалася вниз, тоді як усі стрімко бігли нагору. Чоловіків не було, тільки близько десяти дівчат стрімко промчали повз. В одній із кімнат я почула гарчання, вже здогадуючись хто це може бути, із завмираючим серцем відчинила двері. Там дійсно був колись білий лис, зараз же його шерсть забруднилася в землі та крові, він прикривши очі принюхувався.
-Кирил? - тихо покликала оглядаючи все довкола, ми були одні в цій кімнаті.
Розкривши свої дивовижно зелені очі лис рушив до мене, мої ноги відмовлялися рухатися, я могла тільки спостерігати як тварина, яка в загривку мені доходила до середини грудей, обережно, ніби боячись налякати повільно підходить.
-Ти прийшов за мною? -тихо запитала, все ще не вірячи що він дійсно тут.
Він коротко кивнув і облизав моє обличчя, немов хотів переконатися що це дійсно я. Лис штовхнув мене назад, натякаючи, що мені потрібно вийти. Слухняно покинула кімнату, з якої практично відразу вийшов уже звичний мені Кирило.
-З тобою все гаразд?
Він допитливо оглядав мене, помічаючи кожен синець, і сердився при цьому все більше.
-Все нормально. Але чому так багато крові? - мені здавалося що я і сама вся забруднилася в червоній липкій рідині.
-Тобі краще про це не знати, я про все подбаю.
Я ледве стрималася що б не розплакатися, він дійсно прийшов за мною, недивлячись на все що я йому наговорила.
-Там дівчата нагорі. - махнула рукою у бік сходів.
Кирило обмотав стегна якимсь покривалом, але це його анітрохи не бентежило. Я вже давно помітила що він трохи інакше сприймає наготу, та й впринципі йому було начхати на думку оточуючих.
-Знаю.
Перевертень підхопив мене на руки, притиснувши обличчям до грудей так, щоб я нічого не бачила навколо, і стрімко вийшов з дому. Я відчувала, як він з легкістю стрибнув, після чого поставив мене на землю.
-Карино, зараз я посаджу тебе в машину і повернуся до цього будинку. Мені треба щось доробити. Домовились? - він розмовляв зі мною немов із маленькою, повільно та розмірено.
У мене зовсім не було сил розмірковувати про те, що йому там потрібно, тому просто кивнула. Я була впевнена, що він з усім впорається, тільки йому я можу довіряти в цьому світі. Це розуміння прийшло до мене надто дорогою ціною.