Глава 31

Карина
Відведені цим виродком дві години тяглися повільно, перетворюючи час на справжнє катування. У роті давно стало сухо настільки, що язик почав більше нагадувати наждак. Цього разу коли я почула звук ключа, що повертається в замку, то могла думати тільки про приємну, прохолодну вологу, яку зараз отримаю. Голос розуму, який твердив про те, що у воду можуть щось підсипати, тимчасово заткнувся, не витримавши посухи.
Денис стояв у дверях з великою склянкою в руці, з насмішкою розглядаючи мене. Я напевно справляла жалюгідне видовище, зібравши останні залишки гордості, не поповзла до нього з благаючим жестом. Він розцінив мій виклик по своєму, і вилив половину рідини на підлогу. Мені захотілося репетувати, але я стрималася, відвівши погляд убік. У мене навіть не залишилося слини, щоб сковтнути.
-Я не люблю коли на мене так дивляться. Ти ж напевно дуже хочеш пити, чи не так? Після того, що я тобі вколов зазвичай жахливий сушняк.
Мовчки кивнула. Він простяг мені склянку з водою що залишилася, і я її за два ковтки осушила. Хотілося ще, але просити не наважилася, невпевнена в тому, що попросять натомість.
-Я ж казав що до тебе сьогодні прийде гість?
Знову кивнула, мені зовсім не хотілося розмовляти з ним. До того ж, крім спраги, мене мучила ще й нудота.
-І ти пам'ятаєш, що маєш відповісти на всі запитання?
-Пам'ятаю. - голос був хрипким, наче застудженим.
-Чудово. Він зараз прийде.
Виродок вийшов, залишивши двері відчиненими, але я не зробила спроби не те що втекти, а навіть піднятися. Це напевно перевірка, і якщо я її провалю, то пошкодую, поки що краще причаїться.
У кімнату зайшов той, кого я підсвідомо очікувала побачити, але разом з тим боялася цього до жаху.
-Ти ж маєш бути в лікарні.
Я чомусь вважала, що він ледве не при смерті, бо все його оточення запевняло, що він не може розмовляти, і взагалі погано почувається. Але я бачила, що він цілком бадьорий, щоправда рука в гіпсі, і в нього щось було з носом, він втратив свою аристократичну рівність, і зараз був трохи зміщений вліво. До того ж чітко виднілася глибока рана, що вже вкрилася скоринкою, та й синці. В іншому ще й нічого, як завжди прилизаний, випрасуваний і стерильний.
-А ти тільки і рада.
Здається у нього порядком не вистачає зубів у роті, та й каже трохи шепеляво, чого раніше я за ним не помічала.
-Ні, можна сказати навіть переживала. - тим не менш байдуже відповіла я, змусивши цього козла недобре примружитись.
-Це коли? - він спробував усміхнутися, але болісно скривився. - Поки гуляла з тим покійником, чи під час перерв?
Він не може знати, просто не може.
-Ти про що?
Він злегка кульгаючи пройшов по кімнаті і сів на ліжко, не роблячи спроб ближчої взаємодії. Навпаки, в його очах виразно читалася зневага та гидливість. Наче це не він мені всього кілька тижнів тому співав дифірамби про кохання. Хоча тоді ми дійсно були інші, дивно, як за короткий час може змінитися людина.
-Ти чудово знаєш про що. Не треба робити з мене дурня, Карина.
-Що все це означає? - обвела поглядом кімнату, навмисно не відповівши на запитання. Можливо, це була ретельно розставлена пастка, і в мене не було жодного бажання в неї потрапляти.
-Я вирішив, що занадто багато в тебе вклав за час нашого знайомства, до того ж довелося повернути квартиру твоєї матері за мовчання, так що я в конкретному збитку опинився, розумієш?
-Ні. - заперечливо похитала головою, дійсно не розуміла що він несе. Що означає віддав мамі квартиру за мовчання? Він хоче сказати, що мама знає про моє викрадення, і цілком свідомо нічого не робитиме?
-Ти ж ніколи не була тупою, Карино. - він окинув мене уважним поглядом. - Хоча…
-Ти чорт забирай скажеш у чому справа? - мені навіть вдалося подолати слабкість, і трохи підвищити голос.
-Справа в тому, що я хочу повернути собі гроші. А повіям місце в борделі. Роби висновки.
Він мовчки дивився на мене, а я робила висновки. Тобто запалена свідомість мого колишнього нареченого намалювала міфічний обов'язок у зелених доларах, і він продав мене до борделя цьому Денису?
-Ти мене продав? - все ще не вірячи перепитала. Зі мною просто не могло статися нічого подібного, я ж хороша дівчинка Карина, яка жодного разу не порушувала домашню комендантську годину, принаймні до університету так точно.
-Я ж казав, ти розумна.
-Ти з глузду з'їхав?
-Ти не залишила мені іншого вибору. - Олександр знизав плечима. - Я хотів дати тобі другий шанс, надто багато в тебе було вкладено ресурсів, але ти його просрала.
-Саша, так не можна, я жива людина. Людьми не торгують.
Він бридко посміхнувся, відразу скривившись від болю.
-Торгують, Карина, ще як торгують.
Повільно прокручувала в голові наше з ним життя з моменту знайомства, яким уважним він був спочатку. Він буквально завалював мене подарунками, нескінченними дзвінками та милими повідомленнями. Це були мої перші стосунки, подруги заздрили, що я відхопила такого принца. Потім Олександр потроху ставав все жорсткішим, поступово витісняючи все і всіх з мого життя.Згадала як узимку, одразу після Нового року, він переконував мене кинути навчання або взяти академку, бо він вважав, що я втомлююся, і взагалі йому дістається менше моєї уваги. Це було єдине питання у котрому я сказала тверде ні, та йому це не сподобалося. Ми тоді сильно посварилися.
Подивилася на свого колишнього нареченого, якого я зовсім не знала.
-Наша з тобою зустріч справді була випадковою? - запитала, це не давало мені спокою.
-Ні.
Я так і думала.
-Чому я?
-Тому що ти була красива, скромна і що найголовніше поряд з тобою я не помічав нікого з чоловіків. Два роки за тобою спостерігали Карина, довгих два роки поки я вирішив, що ти мені підходиш.
Він точно не при своєму розумі.
-Про що ти взагалі говориш?
-Ти, напевно, вже й не згадаєш як одна з твоїх знайомих, здається її звали Юля, привела на студентську вечірку свого хлопця похвалитися. Саме тоді ми зустрілися. Я запам'ятав у чому ти була одягнена, жовта сукня, смішні кеди, і зачіска в тебе була інша, видовжена каре. Я ще тоді подумав, що вона тобі зовсім не пасує, довге волосся виглядатиме набагато краще. Того ж вечора я найняв людей, які один раз на тиждень надавали мені про тебе звіт.
Він дістав із кишені телефон, розблокувавши почав у ньому щось шукати. А я згадала, як Юля вилетіла з гучним скандалом з університету за неуспішність, її після цього ніхто не бачив. Дівчата намагалися з нею зв'язатися, але після кількох невдалих спроб вирішили, що вона змінила номер, і не хоче спілкуватися з давніми знайомими.
-Я часто сам спостерігав за тобою, намагаючись зрозуміти що ти любиш, чим тебе можна зацікавити. - він простяг мені телефон, перегортаючи фото на яких була я. Це було до нашого знайомства, ось я п'ю каву з Христиною, тут після занять поспішаю додому, стою біля під'їзду і лаюся з сусідкою. Боже, він справді хворий.
-Навіщо ти це робив, Сашко? Ти ж міг вибрати будь-яку.
-Мені не потрібна була будь-яка, я вирішив що ти мені підходиш, що саме ти будеш гарною дружиною, яка прощатиме безневинні провини чоловіка. Я тебе зробив би такою, ти вже практично була така. Але ти зрадила мене.
Було марно пояснювати йому, що зрада була з його боку, в його перевернутій свідомості він абсолютно правий. Олександр дістав мій власний телефон.
-Ти зараз подзвониш своєму коханцю, і назвеш адресу, куди він повинен приїхати.
-Я цього не зроблю. - похитала головою, я не маю права вплутувати у все це Кирила.
-Зробиш - він дивився на мене зі злим прищуром. - Якщо не зробиш, тебе зараз же пустять по колу.
-Навіщо він тобі потрібний?
-Я не прощаю того що він зробив, якби він просто тебе трахнув і більше не влазив у наші справи, була б інша розмова. Таких як він потрібно вчити, Карина.
Я зважила всі за і проти. Він перевертень, я його бачила і мені здається, що він з легкістю впорається навіть із десятьма людьми. Але страх за нього не давав спокою.
-Я цього не зроблю.
-Кизим, зайди. - Олександр з кам'яним виразом обличчя стежив за громилою, що увійшов до кімнати. - Дівчина відмовляється робити що їй кажуть.
Цей самий Кизим підійшов до мене, і швидким рухом ударив у живіт, змусивши зігнутися. Я мало не задихнулася від болю, сльози струмком покотилися з очей.
-Передумала?
Похитала головою. Наступного моменту мені прилетів сильний ляпас.
-Тепер?
-Ні.
І тільки зараз почула по гучному зв'язку знайомий голос із тривожними нотками.
-Карина?
Бурло викрутив мені руку, через що я голосно закричала.
-Карино, де ти? Що відбувається?
-Вона в мене. - спокійно промовив Олександр у слухавку.
-Ти труп. - я чула в улюбленому голосі гарчання.
-Ти не з того почав…
Але Кирило перебив його на половині фрази.
-Куди приїхати?
-Ні, Кирило, не треба. - Тихо схлипнула я, поки Олександр називав адресу.