Глава 30

Карина
Прокинулася як від різкого поштовху, здивувавшись, що замість звичного гулу машин мене оточувала цілковита тиша. Розплющивши очі побачила незнайому кімнату, і усвідомлення накрило з головою.
Різко сівши на ліжку, відчула як від слабкості закружляла голова і нудота підкотила до горла. Аби не знудило. Трохи опам'ятавшись, прислухалася до кожного звуку, намагаючись хоча б щось почути. Але мене оточувала тиша, з чого я зробила висновок, що або в будинку я одна, або в кімнаті хороша звукоізоляція.
У паніці озирнулася навколо, крім вузького ліжка на якому я лежала, в кімнаті більше не було ніяких меблів, стіни покривав дивний щільний матеріал, плиткова підлога чисто вимита і навіть трохи пахне хлоркою.
Якщо в будинку немає нікого, тоді де вони? Я чітко пам'ятала тендітну дівчину, мені це точно не здалося. І ще дуже цікаво скільки я провалялася непритомна. У кімнаті не було вікон, тож я не могла зрозуміти день зараз чи ніч. Спробувала підвестися, але ноги не слухалися, і кинувши марні спроби притиснулася спиною до стіни. Я була в дивній сорочці, мої речі як і сумочка зникли, отже їх забрали, не залишаючи мені жодного шансу на зв'язок із зовнішнім світом.
Не знаю скільки так просиділа, для мене час зараз був несуттєвий. Уявила як мама повернеться додому, і зрозуміє що мене немає. Вона напише заяву в поліцію і мене шукатимуть, чи не так? Мене починало трясти, не знаю від чого, може від холоду, а може від страху.
Кожна мить проведена на самоті, малювала дедалі похмуріші картини. А що, якщо мене вб'ють і викинуть десь на узбіччі, і моє тіло ніхто й ніколи не знайде? Можливо мене пустять на органи, цей виродок сказав, що планує заробити на мені більше ніж заплатив.
Від довгого сидіння тіло затекло, і я вирішила розім'ятися. Слабкість трохи пройшла, даючи можливість піднятися на ноги. Кімната була невелика, і пройшовшись кілька разів від стіни до стіни, підійшла до дверей. Спробувала повернути ручку, двері виявилися замкненими. У розпачі вдаривши по них, почула металевий гомін. Це виявився метал обшитий тонким листом дерева, це не кімната, а якийсь Алькатрас.

Глибоко зітхнувши, наказала собі не піддаватися паніці. Мене напевно шукатимуть і знайдуть, ось тільки цілу чи частинами, інше питання. Потрібно згадати чи я говорила мамі куди їду. Пам'ятаю, як вона розповідала про те, що піде підписувати документи, а що я їй сказала? Пам'ять витіснила цей момент з голови.
В дверях почувся металевий скрегіт, я чула як із зусиллям провертається ключ у замку. Уважно розглядала чоловіка, що увійшов, минулого разу в мене не було такої можливості, він старанно відволікав мою увагу. У пам'яті залишився лише розмитий образ та загальне враження. Його обличчя не виражало жодних емоцій. Тонкі губи були невдоволено підігнуті, зуби міцно зчеплені. Зараз він справляв відразливе враження, ніж коли я його зустріла вперше. У таких як він ніколи не запідозриш лиходія. Байдужі блакитні очі холодно розглядали мене, наче я й не людина зовсім.
Зупинившись за кілька метрів від мене, начепив на обличчя посмішку, наче приклеїв.
-Бачу ти вже прийшла до тями. Давно пора, три дні минуло.
Він спробував простягнути до мене руку, але я з диким жахом відсахнулася. Не хочу, щоб ця істота мене торкалася.
-Чому така дика? Чи знову іграшку показати? - він сміливо посміхнувся, засунувши руки в кишені синіх джинсів.
-Куди ти мене привіз?
Чоловік перекочувався з п'яти на носок, нависаючи наді мною великою тінню, і всім своїм виглядом показуючи перевагу.
-Ти ж не голодна? - окинув поглядом мою стиснуту фігуру. - Тобі б не завадило схуднути кілограм на п'ять. Так що сьогодні у твоєму меню тільки вода, якщо будеш добре поводитися, додам пару яблук, хоча ні, все ж таки одне.
Вийшовши за двері ретельно її зачинив, але через пару хвилин повернувся, несучи в руках велику запітнілу склянку.
-Пий.
Я не взяла, в горлі дуже пересохло, але я не можу бути впевнена що він туди нічого не підсипав. З холодною посмішкою він вилив вміст склянки мені під ноги, змусивши сковтнути від спраги.
-Це перша склянка, друга буде тільки через пару годин.
-Чому ти мене сюди привіз?
-Бо можу.
-Мене шукатимуть.
-Дуже сподіваюся на це, навіть більше того, сьогодні ввечері у тебе буде особливий гість, він задасть пару питань, на які ти маєш відповісти. Можливо доведеться зробити кілька дзвінків.
-Ви ж розумієте, що викрадення це злочин?
Цей виродок холодно посміхався, ніби все що я говорила була нісенітницею.
-Ти погрожуєш не тій людині. Я мало чого боюсь, дитинко.
Він витяг великий ключ із кишені, помахуючи їм немов приманкою перед моїм носом, промовив:

-Вода через дві години, Карино. І тобі краще і випити.