Глава 27

Карина
-Прокидайтеся, приїхали.
Мене акуратно трусили за плече, але бачачи, що подібні маніпуляції не приносять результату, почали злегка шльопати по щоках.
-Ну ж бо, Карино, я знаю ви прокинулися.
Прокинутися то я прокинулася, ось тільки мене долала зовсім незрозуміла і невластива для мене лінь і апатія. Насилу відсунула від себе важкі, наполегливі руки.
-Почекайте, зараз. - у роті утворилася філія пустелі, яка зараз впевнено захопила і горло, в якому здавалося кішки шкрябали.
-Вам погано? Може води? - Микита з розгубленим виглядом вдивлявся в мене, напевно, не бачачи нічого хорошого, інакше звідки на його обличчі тривога.
Знайшла у собі сили кивнути.
-Зараз. - схвильований голос ні на мить не замовкав. - Я не міг розрахувати дозування, ви надто слабка.
До губ пригорнулася шийка пляшки, жадібними ковтками пила напрочуд смачну воду.
-Так краще?
Відкрила опухлі повіки.
-Значно.
У мене не було сил злитися на цього зухвальця, просто дала собі зарок більше ніколи нічого не брати навіть у людей, що розположують до себе, у нелюдів тим більше.
Виявилося, що вже пізній ранок і ми стоїмо біля мого під'їзду.
-Доставив як і обіцяв. - огидно широко посміхнувся Микита.
-Угу. - невдоволено пробурмотіла у відповідь, зовсім не поділяючи його оптимізму. - Дякую.
Насилу, і не без сторонньої допомоги вибралася з машини. Злегка похитуючись схопилася за хлопця, як за єдину опору.
-Вам би сьогодні відпочити. - З натяком простяг він.
-Відпочинок мені тільки сниться.
У мене були грандіозні плани, і я маю їх всі виконати. Зараз воллю в себе забійну дозу кави і піду підкорювати світ, якщо точніше благатиму одного засранця, щоб дозволив ще трохи пожити у власній квартирі. Сподіваюся, його з лікарні вже виписали.
Микита провів мене до дверей квартири, весь час підтримуючи і побоюючись як би я не впала носом уперед. Ліфт як на зло не працював, тому довелося повільно, але впевнено підніматися сходами на п'ятий поверх. З Микитою розпрощалася біля дверей квартири, не маючи жодного бажання пускати всередину. Вдома нікого не було, ледве прошкандибавши до кухні, важко опустилася на диван. Робити зовсім нічого не хотілося, але долаючи себе, взяла в руки телефон і набрала знайомий номер. На дзвінок відповіли після третього гудку, ніби з того боку чекали на дзвінок і повільно відраховували секунди.
-Слухаю.
Знову цей Павло, одразу впізнала його лінивий, розмірений тон.
-Я можу поговорити з Олександром?
-Наразі це неможливо, йому складно розмовляти. Якщо хочете щось обговорити, можете обговорити це зі мною, я йому все передам.
-Мені хотілося б це обговорити особисто з ним.
-Ви хочете поговорити з приводу квартири?
-Можливо. - сказала, обережно промацуючи ґрунт.
-Вам вже дали термін до вечора.
-Але це неможливо. Я хочу обговорити це питання із Олександром.
У слухавці чулося тяжке мовчання.
-Добре. Сьогодні ввечері, годині  о сьомій приїжджайте в квартиру, яку для вас винаймав Олександр. Там зможете все обговорити.
Подивившись на годинник задоволено кивнула, я встигну навіть відпочити, і привести себе до ладу.
-Я приїду. Дякую.
Поклавши телефон полегшено видихнула, адже це вже можна вважати позитивним результатом?
Пройшовши до спальні, застала там страшний бардак, всі речі були звалені в одну купу посеред кімнати, меблів не було взагалі. І куди вони поділи моє відносно нове ліжко? Чи теж забрали в рахунок моральної компенсації? Та й нехай подавляться.
У батьківській спальні все виявилося більш-менш пристойно, тільки шафи спустошені. Сил на прибирання не було, тому просто впала на застелене ліжко, і одразу ж відключилася.
Кирил
Усю ніч не міг заплющити очей, раз у раз перевіряючи телефон, сподіваючись, що вона мені напише або зателефонує. Надії не виправдалися, і вже другий смартфон за такий короткий термін тріснув у мене в руках. Що я роблю? Нащо її відпустив? Потрібно було залишити поряд, і чекати доки вона прийме ситуацію як даність. Твою ж матір, я вперше в житті не знав що робити, і вперше в житті мені була важлива думка дівчини. Не забуду як боляче різали її слова про монстра, адже вона була недалека від істини.
Помітив, як машина Марини в'їхала на територію. Наскільки пам'ятаю, виїхало дві, повернулася одна. Коли Марина вийшла, вітер доніс до мене запах, сказати що я охренів, це нічого не сказати. Спочатку подумав, що помилився, що подібного просто не може бути, не настільки ж вона безголова.
Рука потяглася до голови, боляче стискаючи вилиці. Вона була в неї. Навіщо? Для чого вони це роблять? Витончено мстять за те, що пішов? Закрив очі, намагаючись втихомирити злість і бажання зараз же вирушити до Карини, переконаєтися, що з нею все в порядку.
Не втримався і стрімко збігши сходами вискочив на вулицю, вже помітно стемніло, але нам це абсолютно не заважало.
-Ти була у неї? - крикнув на ходу, бачачи, як перед нею непорушною скелею виросла Лайла. Ідіотко, я її й так не чіпатиму.
-Кирил, заспокойся.
Підійшовши ближче, спокійно запитав:
-Поясніть мені якого дідька ви це робите? Навіщо лізете в моє життя? - з силою вдарив по капоту машини, залишаючи значну вм'ятину, відчуваючи як кров повільно виступає на кісточках.
-Заспокойся. Я просто із нею поговорила.
-Не смійте, чуєш, більше не смійте втручатися в моє життя.
-Це неможливо. - Марина спохмурніла. - Ти частина зграї, і якщо ти захочеш ми приймемо її незалежно від того ким вона буде.
-Твою матір. - крикнув, ні до кого не звертаючись.
Благими намірами вимощена дорога в пекло, ця фраза якнайкраще описує ситуацію. Ну його нахрін, треба їхати поки мені ще з чимось не допомогли.
-Де вона?
-Поїхала.
Чудово поговорили.
-Куди?
-У неї щось трапилося, і вона поїхала додому.
Зашибісь просто, мабуть, знову її хахаль активізувався. На цей раз зламаною щелепою він не відбудеться.