Глава 26

Карина
Спочатку вагалася чи приймати допомогу, але після того, як кілька разів не змогла додзвонитися мамі, без вагань закинула валізи в незнайому машину. Бабуся не хотіла відпускати, ледве не за руку затягуючи до хати, але мені вже було все одно на чому і з ким, лише б швидше дістатися додому. Варто визнати, це була погана ідея відправитися відпочивати коли у твоєму житті цілковитий безлад. У результаті замість відпочинку та бажаного перезавантаження, отримала ще більше проблем, і ледь не з'їхала дахом. Тепер доведеться в прискореному режимі розгрібати проблеми з квартирою. І взагалі, реально в стислий термін зняти нормальне житло? Я ніколи не цікавилася цим питанням, Олександр коли шукав для мене квартиру весь час скаржився, що йому намагаються всунути якесь лайно за ціною пентхауса. Він тоді більше місяця шукав потрібну квартиру, а в мене не більше доби. Можливо потрібно відправити маму сюди до бабусі, а я якось перекантуюся в хостелі спочатку. Усміхнулася,  переконтуюся, я там у житті не була, і не знаю як усе влаштовано.
-З вами все добре?
Хлопець з лякаючою зовнішностю, який мав довезти мене до рідного міста, виявився досить молодий, приблизно мій ровесник. Зараз він хмурився, уважно вдивляючись у моє, напевно, зблідле до синявого кольору обличчя.
-Все нормально. - вимучено посміхнулася.
Він недовірливо зміряв мене поглядом. Напевно, лише виконує прохання Марини, яка суворо попросила його стежити за моїм станом, і в цілості й безпеці доставити в точку призначення.
-По вам не скажеш, ви зараз дуже цікавого зеленого кольору.
Так, у такті йому не відмовиш.
-А ви не звертайте уваги. – роздратовано відповіла, хотілося просто тиші.
-Не можу. Такий зелений колір відволікає мене від дороги, весь час чекаю, коли ви посинієте, тоді вже можна буде задуматися про те, що час викидати вас на узбіччя.
Мимоволі посміхнулася.
-Ви думаєте я жартую? - він підняв брови так високо, що здавалося вони вирішили втекти з його симпатичного незграбного обличчя. - Я абсолютно серйозний.
-Я вам вірю. - пирснула в кулак, божечки який він смішний. Чимось він мені нагадує великого, незграбного цуценя.
-От і добре. - він почав скидати швидкість, показуючи пальцем на закріплений навігатор. - Тут недалеко є кафешка, я швиденько за кавою зганяю, гадаю і вам не завадить.
Кивнула, підтверджуючи що так, не завадить. А ще не завадить, якщо до нього додадуть більше коньяку, але так недовго і до алкоголізму скотитися.
-Дякую. - я була йому дійсно вдячна за спробу висмикнути мене з безодні розпачу, куди я повільно занурювалася.
Ми зупинилися біля невеликого кафе, яке призовно блимало вогниками в навколишній темряві. Через скляну вітрину я могла спостерігати як Микита розплачувався на касі, і широко посміхаючись йшов назад до машини, несучи в руках два картонних стаканчики. Яка ж милаха, ніколи б не запідозрила в ньому перевертня. Хоча звичайно мускулатура та зріст вражають уяву.
-Ось, тримайте.
Він простяг мені велику каву і кілька паперових стіків із цукром.
-Я не знав наскільки солодкий ви любите, тому взяв більше.
-Дякую. – взяла парочку. - Це дуже мило.
Помітила, як почервоніли кінчики вух хлопця.
-Правда? А моя дівчина каже що я надто м'який.
Він завів машину, і вивернув на дорогу впевнено повів автомобіль.
-Нічого не розуміє твоя дівчина. - пробурмотіла собі під ніс, розмішуючи цукор дерев'яною паличкою. - Толку від брутальних із надлишком тестостерону?
Микита скосив на мене очі.
-Вибачте якщо лізу не в свою справу.
Хлопець делікатно замовк, мабуть підбираючи правильні слова.
-Та що вже там, лізь. У моїх справах вже тільки лінивий не потоптався.
-Ви ж з Кирилом були, я правий?
-Можна і так сказати. - відповіла, і сьорбнувши гарячий напій обпекла язика.
-Від нього тікаєте?
Цього разу мало не виплюнула каву на лобове скло.
-З чого це? Я не маю звички втікати. До того ж, він сам мене бачити не захоче. – додала сумно.
-Сумніваюся. - він похитав головою. - Ви здається хороша, тож вам скажу. Краще не зв'язуйтеся з ним, у нього явні проблеми з головою, у лиса просто немає гальм, про це всі знають, тому з полегшенням зітхнули, коли він зі зграї пішов.
Здивовано дивилася на хлопця, здається ми говоримо про двох різних людей. У Кирила є безумство, але не настільки ж, він цілком контролює себе, і я не помічала за ним надмірної жорстокості. Навіть якось прикро за нього стало.
-Дякую за попередження, але я сама розберуся.
-Звичайно розберетеся, не сумніваюся в цьому. – Микита знову широко посміхнувся. - Не гнівайтесь, я вам трохи снодійного в каву підсипав, щоб ви відпочили. Ви погано виглядаєте, і сон піде вам на користь, до ранку будемо на місці.
Відчувала як поступово розм'якає напружене тіло, як думки все лінивіше блукають у голові, не затримуючись надовго. Очі ніби налиті свинцем так і норовлять закритися. Микита забрав у мене з рук стакан.
-Все буде добре, не хвилюйтеся.