Глава 25

Карина
-Ба, хто там?
Сльози вже встигли висохнути, а бабусі досі не було. Я чула тільки тихе бурмотіння в коридорі.
-Та ніхто, вже йдуть. - вигукнула вона мені у відповідь.
Голос мені її не сподобався, сухий та злий. Хто б там не прийшов, це точно не найбажаніший гість у цьому будинку. А раптом це Кирил повернувся? Я навіть не встигла до кінця усвідомити цю думку, як уже бігла до дверей, різко загальмувавши, коли побачила хто до нас завітав.
У дверях стояла бабуся розставивши широко руки і не пускаючи гостей, які дуже наполегливо прагнули потрапити в будинок. Знайома вагітна дівчина, з незнайомою плечистою жінкою, яка більше нагадувала чоловіка. Її видавали тільки більш ніж видатні жіночі принади, які не змогли прибрати навіть години проведені у спортзалі, яких без сумніву, було більше ніж потрібно. Ще біля воріт стояв чоловік жахливої зовнішності і вражаючих розмірів.
-А от і Карина. - вказуючи на мене пальцем викрикнула наскільки пам'ятаю Марина. - Ви казали, що вона вже спить, а вона на диво бадьора і повна сил. - вже докірливо додала вона.
-Я вже сказала, вам тут не раді, йдіть. - бабуся вирішила не здавати своїх позицій, і тепер грудьми на них наступала, відтісняючи убік.
Дівчина мило посміхнулася, вона була чимось невловимо схожа на свого чоловіка, можливо манерою поведінки, надто самовпевнена і трохи зухвала, при цьому з легким нальотом показної розслабленості. Створювалося відчуття, що в цьому світі немає нічого, що вона не змогла б вирішити.
-І чи не соромно вам тримати вагітну жінку на порозі? - злегка скривившись, вона потерла поперек. - А як мені погано стане?
-Та твого здоров'я вистачить і десять цуценят виносити. – холодно відрізала бабуся. - Ідіть.
Вона спробувала зачинити двері, але їй не дала цього зробити могутня жінка.
-Може Карина сама вирішить? - солодко проспівала Марина.
Бабуся похмуро повернулася до мене, натякаючи що треба сказати гостям щоб прибиралися з додому, ось тільки мені стало цікаво навіщо приїхали, і чому так наполегливо шукають зустрічі.
-Ба, пусти.
Я завжди думала що у мене дуже добра і мила бабуся, але погляд яким вона супроводжувала дівчат, готовий був спопеляти. Після того як Марина з супутницею пройшли на кухню, вона пробурмотіла.
-Не влаштовуйтесь надто зручно, ви ненадовго.
Але перевертницю здавалося неможливо вивести з себе, що мимоволі захоплювало, і це в її положенні.
-Ви не залишите нас наодинці?
Категоричне ні пролунало одночасно з двох сторін. Жовті котячі очі блиснули сталлю.
-Лайло, вийди.
-Але ...
-Без заперечень. - і вона скривилася, наче їй не подобалося командувати.
-Я нікуди не піду. - тепер затялася бабуся, яка раптом вирішила зайнятися гіперопікою.
-Бабусю, нічого не трапеться, ми просто поговоримо.
Літня жінка з підозрою дивилася на дівчину, що склала на об'ємному животі руки.
-Не довіряю я таким як вона, і тобі не раджу.
-Я і не збираюся, я хочу просто поговорити.
Бабуся спочатку стисла губи, після чого просвердливши недружнім поглядом Марину, все ж таки пішла до виходу, примовляючи.
-Тільки потім не реви.
-Не буду. - і як тільки за ними зачинилися двері, повернулася до дівчини. - Що ви хотіли?
Зараз я розглядала її з чисто жіночим інтересом, так часто дивляться на колишніх пасій своїх хлопців, оцінюючи і намагаючись зрозуміти чи походить із їхнього боку загроза. На обличчі дівчини найбільше виділялися очі - жовті, з яскравим чорним обідком, розсип ластовиння на обличчі надавав їй якоїсь зворушливості, коротке руде волосся недбало заправлене за вуха. З її боку загрози не було, від неї віяло щастям, любов'ю та якимось спокоєм. Ця жінка була щасливою і не приховувала цього факту.
-Ви повинні принаймні здогадуватися, навіщо я прийшла. Ви зробили боляче дуже дорогій мені людині.
Ледве не шльопнула себе рукою по лобі. За що мені це? Вони знущаються, я не можу зрозуміти?
-Послухайте, Марино, вам не здається, що ви з чоловіком лізете трохи не в свою справу, і все до біса псуєте? - не стримавши емоцій до кінця фрази перейшла на крик.
Жовті очі застережливо блиснули.
-Ні, не здається, я абсолютно впевнена що ми влізли не в свою справу, але як виявилося на практиці, Кирил в особистих стосунках дуже нерішучий, про що я б ніколи не подумала. І те, що він перевертень ви б дізналися років через десять у кращому разі, у гіршому він би спонтанно перекинувся у вас на очах, налякавши до смерті. А так цю частину взяв на себе мій чоловік, і тепер саме його ви боїтеся, а білий лис вам здався ледве не милим і пухнастим. Я маю рацію?
Я уважно на неї дивилася, вона практично описала те, що я відчувала зараз. Звідки вона може це знати? Адже справді вовк мені уявлявся чимось страшним і потворним, особливо в пам'ять врізався момент, коли він простягав до мене вивернуту, понівечену трансформацією, пазуристу кінцівку.
-Звідки?
Домовити вона мені не дала.
-Зі мною була схожа ситуація, навіть зараз, будучи вже тривалий час у зграї, і будучи при цьому перевертнем, я не можу спокійно дивитися на того, чий перекид япобачила вперше. І як же добре, що бачу я його вкрай рідко. - її пересмикнуло, наче їй було неприємно навіть думати про це.
-Це нічого не змінює. - похитала головою, відганяючи від себе непрохані думки про те, що в нас цілком можливо спільне майбутнє з лисом, адже він і справді не такий страшний, навіть можна сказати цілком симпатичний, коли не шкіриться.
-Саме тому я і прийшла. - Марина погладжувала свій живіт, наче сама намагалася заспокоїтись. - Карино, якщо ти не впевнена чи хочеш бути з Кирилом, зроби так, щоб він тебе не знайшов. Ніколи не дзвони йому і не пиши, навіть вголос не згадуй про нього, не треба. Він не такий сильний, як здається, зараз йому дуже боляче. - у хвилюванні дівчина перейшла на ти, сама цього не помітивши.
Мені хотілося заткнути вуха і не чути цього.
-А хто небудь подумав як мені? - сумно спитала, бо крім бабусі і розповісти про подібне нікому не могла, та за фактом і нема кому. - Я фактично вперше закохалася, а він виявився казковим чудовиськом і тепер мені треба тікати? Ви думаєте мені легко та хочеться стрибати від щастя?
Замовкла, в горлі застрягли сльози, які ніяк не виходило проковтнути.
-Тоді навіщо мучитися? Чому просто не бути разом?
Вона допитливо заглядала мені у вічі.
-Я не знаю, напевно просто досі не можу повірити у все, що відбувається.
-Якщо хочеш краще зрозуміти що відбувається, і взагалі що таке перевертні, приходь у гості.
Вона не встигла домовити, на столі вибухнув гучним вимоглим звуком телефон. На дисплеї з'явилося “Мама”.
-Марино, вибачте, мені потрібно відповісти.
-Звичайно. - вона тактовно збиралася піднятися, але я показала рукою, що не варто. Їй, напевно, в положенні нелегко це дається.
Взявши телефон, відійшла подалі.
-Так, мам.
-Боже, Карино, ти скоро додому?
У маминому голосі прослизали істеричні нотки.
-Мам, що сталося?
-Прийшов якийсь Павло, з ним ще троє чоловіків, зараз вони просто викидають усі речі із квартири. Що взагалі відбувається?
У мене підігнулися коліна.
-Мам, він поруч? - голос раптово сів.
-Так.
-Дай йому слухавку.
У слухавці почувся якийсь шурхіт і за кілька хвилин холодний чоловічий голос сказав.
-Слухаю.
-Павло, що ви робите? - спитала ледь долаючи нудоту.
-Звільняємо житлову площу, що не належить вам, на прохання свого клієнта і законного власника приміщення.
-Це можна відкласти на кілька днів?
Знову гнітюча тиша і неохоче.
-Можу максимум до завтра.
Він просто завершив дзвінок, не слухаючи моїх прохань. Я ледве стояла на ногах, не в силах щось вимовити.
-У вас якісь проблеми?
Я якось забула про гостю, придавлена власними проблемами, які збиралися як снігова куля.
-Мені потрібно терміново потрапити додому. - втрачено простягла, сама навіть не знаю навіщо.
Марина швидко для свого становища підвелася.
-Принаймні, у цьому я можу вам допомогти. Збирайтеся, Микита вас відвезе.
Здивовано блимнула очима.
-Ви не зрозуміли напевно, це дуже далеко.
-Я все чудово зрозуміла. - буркнула дівчина. - Вважайте це свого роду вибачення за витівку мого чоловіка.
Вона перекочуючись попрямувала до виходу, але я перехопила її за руку.
-У мене до вас прохання.
-Не казати нічого Кирилу? - проникливо спитала вона.
-Так.