Глава 24

Кирил
З силою вдавлював педаль газу, шкодуючи що не на байку, так би вітер трохи розігнав темні задушливі думки, охолодив голову. Стиснеїув кермо, подумки вмовляючи себе не розвертатися, не дивитися більше на тендітну, втрачену, частково зламану дівчину.
Я її відпустив, дав можливість піти від мене, вчинив шляхетно, і зараз мене розривало бажання повернутися, закинути її на плече і відвезти, можливо, навіть у зграю. Тепер, після того як вона все дізналася, там вона швидше прийняла б правду, зрозуміла що це не міф, що перевертні свого роду такі ж люди. Але не після її слів про монстра, саме тоді я чітко зрозумів, як виглядаю в її очах, побачив у них страх і зневагу. Зрозумів, що як колись не буде, вона не підпустить до себе настільки близько, щоб я зміг їй показати, що наші стосунки могли б бути нормальними, наскільки це можливо для нас двох.
Сам не помітив, як приїхав до Волчарська. В будиночок у горах я не міг повернутися, і далеко поїхати від Карини також не зміг. Подихав усередині від того, що довелося залишити її, і мало не скиглив. Але я дам їй шанс, шанс на нормальне життя. І якщо в неї не вийде, я опинюся поруч, цього разу назавжди.
Подивився на Марину, яка визирала з дому, стурбовану і злу. Усміхнувся, як мені могло спасти на думку що я справді її кохав? Те, що відчуваю зараз, не йде в жодне порівняння з рівним, рідним теплом до цієї вовчиці. Напевно це щось схоже на те, що відчувають до рідних, ось тільки я помилково сплутав з іншим, з набагато більшим, просто забув як взагалі люблять.
Не помітив, як поряд з машиною виріс Макс, трохи побитий і тому похмурий. Постукавши по склу, дочекався коли приспущу його.
-Виходь.
Мовчки дивився на нього, старанно гасячи в собі злість. Я все ще звинувачував його в тому, що сталося.
-Нічого не зміниться якщо сидітимеш.
Так само мовчки вийшов.
-Відпустив? - у його голосі чулася нікому не потрібна стурбованність.
-Відпустив.
Макс хмикнув, ляскаючи по плечу. Злегка скривився, синці ще не встигли остаточно регенерувати.
-Надовго?
Він зрозумів усе одразу, знав що назавжди не зможу.
-Не знаю.
-Ти все вірно зробив, дай їй час.
Марина стояла на порозі, акуратно притримуючи живіт.
-Хто б казав, ось тільки не ти. - дівчина була зла і не приховувала цього.
-Ти б не нервувала.
Макс обережно обійняв дружину за талію, підштовхуючи всередину будинку.
-Вона назвала мене монстром. - поскаржився, бридко почуваючи себе при цьому.
Марина обернувшись, посміхнулася.
-Це вона ще лагідно.
Грізний альфа зграї чорних вовків підтримав.
-Як вона мене тільки не називала, і монстр серед усього було ласкавим прізвиськом.
Розтер обличчя долонями.
-У вас інша ситуація.
Вагітна вовчиця спритно вивернувшись з обіймів чоловіка, повернулася до мене, уперши руки в боки.
-У вас ситуація легша, Кирил. Вона хоча б собою залишається, а не тремтить у страху перетворитися на незрозумілу істоту. За нею не полюватимуть як за племінною кобилою, і її рідні не змусять виходити заміж за брата. Тож не потрібно про складнощі. Кожна ситуація складна по свому, головне як ви її подолаєте. І те, що ти дав їй час мені не подобається. Не знаючи нічого про нас, вона почне себе накручувати, знаю по собі. У цьому випадку час на подумати не на користь.
-І що ти пропонуєш?
Вона знизала плечима.
-Вже нічого. Ви йдіть хлопчики, а я піду прогуляюся з Лайлою. Мені треба подихати свіжим повітрям.
Карина
Здавалося з мене за ці кілька днів вичавили всі соки, ще трохи і просто звалюся від втоми. Ось таку бліду, заплакану, мене застала бабуся, вийшовши за хвіртку. Напевно почула рев автомобіля і вийшла подивитися що трапилося.
-Кариночка, дитинко, що трапилося?
Схопивши мене за руки, почала розтирати попри спекотну погоду змерзлі пальці.
-Ба, я не хочу про це говорити.
Обережно вивільнила руки, підхопивши валізу, пішла до хати.
-О це вже ні люба, ми поговоримо. - бабуся не відставала ні на крок, не дивлячись на хвору ногу. - Тебе образив цей?
Вона махнула головою у бік двору. Варто було ввійти в будинок і присісти на стілець, як з мене немов усе повітря випустили, хотілося стати маленькою і непомітною. Як за кілька днів можна прив'язатися до людини?
-Ніхто мене не кривдив. - тим не менш скривджено простягла я.
-Не бреши мені. - суворий окрик.
-Ба, я вже доросла дівчинка, розберуся сама.
Бабуся сіла на сусідній стілець.
-З цим не розберешся. Що він зробив?
Згадала як дивно бабуся перемовлялася з Кирилом, їхні багатозначні фрази та перемигування.
-Ба, ти знала?
Звичайно знала, інакше б не відводила погляд убік.
-Знала про що?
-Про перевертнів? - тихо прошепотіла, сама до ладу не вірячи що питаю подібне.
-Тобі, цей, сам розповів? - її голос звучав якось підозріло спокійно, і вона вперто не називала Кирила на ім'я.
-Ні, Максим приїжджав.
Бабуся ляснула себе по нозі.
-Це моя провина. Ти пробач мені, Карино. Я до нього пішла, коли тебе цей забрав, про нього чутки погані ходили. Злякалася що образить тебе, от і пішла з проханням допомогти.
Нервово посміхнулась.
-Допоміг.
-Я зараз чайку трав'яного заварю, тобі відразу полегшає.
Розсміялася вже в голос.
-Та що мене всі чайком трав'яним напоїти хочуть.
Сміх перетворився на нервову гикавку, сама не помітила як з очей знову покотилися сльози, щось вони останнім часом у мене часто на мокрому місці.
-Нічого, дівчинко, нічого. - бабуся заспокійливо гладила по волоссю. - Все проходить.
-А якщо я закохалася? - проревіла їй у живіт.
-Це теж пройде.
Тихий стукіт у двері перервав мій всесвітній потоп.
-Кого ще нелегка принесла?
Бабуся невдоволено подивившись на двері, пішла проганяти непроханих гостей.