Глава 22

Кирил
Їхав настільки швидко, наскільки дозволяла машина, марно сподіваючись встигнути, чудово розуміючи що вже пізно. Залишилося тільки зрозуміти для чого, і що саме Макс зробив. Я чекав каверзи від кого завгодно, але тільки не від нього, не від того хто сам відчув тяжіння парності. Я не був впевнений на сто відсотків що Карина саме для мене, та й з людьми це складніше визначити, але те, що вона ніби створена для мене зрозуміти встиг, і не хотів просрати цей шанс. Злісно стукнув по керму, і ледве не злетів з дороги.
Треба було одразу поїхати, ще вчора, завести її настільки далеко, щоб нас ніхто не знайшов. Занадто розслабився, розм'як поряд з нею, хотілося якнайшвидше опинитися в затишному безлюдному місці.
З вереском шин зупинив машину поруч із позашляховиком Макса, значить не запізнився, можливо ще встигну його зупинити, щоб він не задумав. Альфу ніде не було видно, з почуттям тривоги побіг до будинку. Він дійсно опинився всередині, сидів у плетеному кріслі, яке мало не тріскотіло під його вагою, уважно спостерігаючи за дівчиною в непритомному стані.
-Що ти зробив? - я вже й забув, що можу настільки злитися.
-Розповів їй правду.
Як завжди спокійний, вивірений тон, що виводить із себе ще більше.
-Яку до біса правду?
Руки мимоволі стиснулися в кулаки, мені вперше хотілося напасти на Макса, роздерти його. Він помітив мій стан, не міг не помітити, тому підвівся, і показово розслаблено намагався відтіснити убік дверей.
-Давай вийдемо. Вона може прокинутися будь-якої миті, не потрібно лякати її ще більше.
Без слів розвернувся, стрімко крокуючи подалі від дому. У мене зараз не вистачить сил стримати оберт, вже відчуваю, як звір буквально розриває зсередини.
-Вважай, що я зробив тобі ласку, Кириле.
Кинув мені в спину Макс, він йшов позаду.
-Я тебе про це просив?
Говорити ставало все складніше, назовні поривався рик, лис брав наді мною гору.
-Не просив. - такий самий спокійний голос, що в'їдається в мозок. - Але ти б сам не зміг сказати, я знаю про що говорю. Дівчинка має знати про все, і тільки їй вирішувати залишитися чи ні.
Розсміявся від такого лицемірства.
-А ти своїй парі давав вибір? Про що ти кажеш, Максе?
-Про те, що вона не перевертень, її легко зламати. Не треба псувати дівчинці життя через свою забаганку, Кирило.
-Ти бл**ть вкрай ох**л, які забаганки? Я не можу її втратити, ти ж повинен розуміти? Чи тільки про себе дбаєш, а на інших насрати?
-Я б не приїхав сюди, якби мені було начхати. Вона б все одно дізналася, і чим довше тягнеш, тим гірше буде потім. Дай їй вибір, якщо вона тобі справді дорога. На власному досвіді можу сказати, що коли дізнаються від інших, потім значно легше подолати і власний внутрішній бар'єр.
-Це з якого часу ти в мозкоправи записався? Вона саме через твій досвід зараз непритомна?
Макс знизав плечима.
-Злегка перегнув.
Це була остання крапля. Я завжди був на його боці, завжди йшов слідом, не питаючи, куди й навіщо. Але тільки не цього разу, зараз він перетнув межу.
Відчувши тремтіння, з диким риком ривком відпустив звіра. Макс прийняв виклик, і зараз я дивився у вічі чорного вовка. Вперше ми один проти одного. Утробний, попереджувальний рик альфи рознісся лісом, я повинен був схилитися, тому що в звіриному обличчі ми сльніше відчуваємо зв'язок, ось тільки я не вовк, і рик тільки ледь лоскотав хребет, вказуючи на те, що супротивник сильний.
З риком у відповідь кинувся вперед. Альфу складно перемогти,  практично неможливо. Але я не планував вбивати Макса, мені потрібно було довести свою силу, довести що він повинен рахуватися зі мною.
 Вгризся іклами в ногу вовка, поки він з клацанням схопив мене за холку як цуценя. Вивернувся, відчуваючи в роті смак чужої крові, і при цьому втративши шматок шерсті, яка зараз стирчала з пащі чорного вовка. Він вишкірив зуби, та на м'яких лапах пішов уперед, попереджаючи, що вже не відступить, покарає. Не змусив його довго чекати, зробивши довгий стрибок, зміг цього разу схопити за шию, притискаючи до землі. Макс був масивнішим, сильнішим, утримувати його було вкрай складно. З силою стиснув зуби, відчуваючи, як ікла розпорюють шкіру, як вовк невдоволено рикнув і обтрусився, струшуючи мене.
Ми знову опинилися один навпроти одного, Макс свердлив мене поглядом не наступаючи, даючи можливість відступити. Я вже зробив крок уперед, коли почув жіночий вереск.
Карина
Голова боліла нещадно. Добре ж я стукнулася коли падала, і тим дивніше було те, що прийшла до тями на невеликому диванчику, дбайливо вкрита пледом. По тілу пройшло тремтіння, варто було подумати, що перевертень чіпав своїми величезними лапами моє тіло, мусив же він якось донести мене сюди. Одразу ж сплив образ великих кіптистих лап, і те, як він піднімає мене ними, хоча там напевно й двох пальців вистачило б за очі. З переляком перевірила боки, чи не залишилося на них подряпин. Все було гаразд, і навіть ноги були дбайливо прикриті ковдрою. У голові не вкладалося те, що мені довелося побачити, такого ж просто не може бути. Піднялася з однією конкретною метою, знайти щось алкогольне і випити. У цьому будиночку, напевно, має бути платний міні-бар. От нехай Кирил після розщедрюється, до його повернення мені треба звідси забратися, і якнайдалі. Добре що цього монстра вже немає. Виглянула у віконце, і зрозуміла що мої плани пішли за відомою адресою, бо недалеко від будинку стояли вже дві машини, але їх власників видно не було, тільки звідкись збоку долунав гучний рик, що змушував тіло покриватися неприємними мурашками. Навіть боячись припустити, що це може бути, пішла до вхідних дверей. Дуже сумніваюся в адекватності свого стану, тому що якби я була адекватною, закрилася б у кімнаті, в відносно безпечному місці, але ні, поперлася перевіряти що-як.
Подивитися було на що, за двісті метрів, серед рідкісного соснового лісу, миготіли звірячі морди. Я змогла розрізнити величезного чорного вовка, який нерухомо застиг, повернувшись до мене хвостом, і  сніжно-білого лиса, якмй лише трохи поступався за ромірами, зі знайомими смарагдово-зеленими очима, які я змогла розглянути навіть з такої відстані через їхнє легке, наче котяче свечіння. Сама до кінця не усвідомила що зірвалася на крик, тільки коли на мене пильно подивилися дві морди змогла замовкнути, і то тому що від страху горло перехопило.
-Твою ж мати. - прошипіла крізь зуби, бо страшно коли на тебе дивляться звірята розміром з коня, і зубами яким позаздрить навіть акула.
Як була босоніж кинулася бігти, взагалі не тямлячи куди, точно знала одне - подалі звідси. Я виявилася зовсім не готова до того, що побачила, до крові на білому хутрі лиса, вимазаних кров'ю зубів з шматками шерсті в вишкіреній пащі.
-Матінко - тихо верескнула, коли почула позаду тупіт точно не людських ніг. - Не треба за мною бігти.
Хто б мене послухав, лише через пару хвилин мене наздогнали і повалили на землю, притиснувши великими лапами. Зелені очі з докором дивилися в мої, які напевно розширилися від жаху. Я не могла з себе ні слова видавити, а цей безсовісний гад висунувши рожевий довгий язик облизав обличчя, замастивши в слині та шерсті, як шелудивий пес.
-Фууу, злізь.
Просто до жахіття лякали величезні ікла, що клацали всього в парі сантиметрів від моєї шкіри, і схилена набік лисяча морда, ніби він роздумував над чимось, вибираючи собі ласий шматочок.
-Не смій мене жерти! - верещала, упираючись руками в довгу морду.
Лисий сміх був мені відповіддю. Цей білий, величезний, з явним надлишком шерсті лис зовсім не в'язався з образом Кирила. Принаймні так я думала, поки злегка похрустуючи суглобами він не став складатися як конструктор назад у чоловіка, який у всіх сенсах вразив мою уяву. Що примітно, абсолютно голого чоловіка з похмуро зведеними бровами.
-Чому ти тікала?
-Тому що ти монстр, те що відбувається. - помахала в повітрі рукою, не в змозі конкретно сказати що саме. – Не нормально.
Кирило сів, зовсім не соромлячись своєї наготи.
-Давай повернемося і поговоримо.
-Ні, ми повернемося і ти відвезеш мене до бабусі. - безапеляційно відрізала.
-Карино ...
-Давай без цього .- перебила його, не бажаючи нічого слухати. - Мені потрібен час все осмислити і прийти до тями, інакше на мене чекає не дочекається психіатрична лікарня.