Глава 21

Кирил
Залишав Карину одну з тривожним передчуттям. Вона проводжала мене сумним поглядом, зовсім нічого не кажучи, і це мовчання було найгірше. Можливо, в голові вона себе вже накрутила до стану істерики, і зараз старанно тримає фасад до мого відходу. Подумки дав зарок, що затримаюся в клані не більше ніж на півгодини. Формально прохання Макса виконаю, не більше.
Дорога зайняла хвилин сорок, знайомий до болю запах лоскотав ніс.
-Кирил!
Мені назустріч перевалюючись поспішала Марина, вона значно покруглішала, але була все також сповнена життя.
-Боже, як я хвилювалася за тебе весь цей час.
Вона не дала мені навіть нормально вийти з машини, кинувшись з обіймами, а потім і з стусанами. Мовчазно терпів, нагадуючи собі що вона все ж таки жінка, і тим паче вагітна. Я не можу відповісти так само, як відповів би раніше.
-Ти хоча б розумієш своєю тупою головою, що ми пережили коли ти пішов?
-Сама знаєш, це було необхідно.
Обережно перехопив її руки. Жовті очі дівчини блиснули сталлю, зазначив про себе, що раніше в ній цього не було. Отже успішно переймає звички Макса.
-Ти кажеш дурниці. Не було жодної потреби, і ти це знаєш.
Вона наголошувала на словах зовсім як Макс, чоловік і дружина ... Вони дійсно підходили один одному, як я не бачив цього раніше. У них із самого початку була боротьба і протистояння, яке, очевидно, триває і зараз, якщо відзначити зміни, що відбулися в селищі за час моєї відсутності, можна сказати, що Марина в цьому протистоянні виграє.
-На той момент це було потрібно.
Якби я не поїхав, не зустрів би Карину, хай і через три роки пекла.
-Пішли до будинку.
Навколо почали збиратися перевертні, зазначив що стало більше жінок, і їх не ховають за сімома замками, в страху що вкрадуть.
Злегка сопучи і притримуючи величезний живіт, Марина йшла попереду.
-Як бачиш, тебе раді знову бачити.
Усміхнувся, багато хто з радістю перегриз би мені горлянку. Але переконувати вагітну жінку не став.
Будинок змінився, зник мінімалізм і строгість, з'явилося дуже багато незрозумілих штук, було видно, що тут готуються до появи малюка, чи малюків. Відчув легкий укол заздрощів, нам із Кариною до цього етапу стосунків ще дуже далеко.
-Де Макс?
Було дуже дивно, що Марина зустріла мене одна, зазвичай перевертні надовго в такому положенні свою пару не залишають.
-Він скоро повернеться.
Тривога наростала.
-І де він?
Марина обернулася, в очах твердість, губи злегка підігнуті.
-Він скоро повернеться.
-Твою матір Марино, куди він поїхав?
-Не смій на мене кричати. - рик вовчиці, істинної пари альфи. - сказав що йому треба поговорити з кимось.
Дідько, знав же, що якась підстава буде, і ось як він зрозумів, що я не візьму її з собою. Та тому що він знає мене, знав, що я нізащо не привезу Карину сюди. І також знає, що здебільшого я саме через неї не повернуся, а значить йому потрібно усунути перешкоду. В його очах якщо вона не перевертень, значить не така цінна, і можна було б знайти пару і краще, навіть серед вовчиць. Стрімко розвернувся, прямуючи назад до дверей.
-Мені потрібно їхати.
Дорогу перегородила Марина, навіть вагітна не втратила спритності, вона відчула свою силу і вплив у клані, вже звикла, що з її словами рахуються.
-Ти нікуди не поїдеш. Ми зараз спокійно сядемо і поговоримо.
Перевертні жінок не ображають, вагітних обожнюють, а мені зараз хотілося задушити.
-Маріно, йдіть з Максом нахер зі своїми повчаннями. Ти могла утримати мене колись, але ти вибрала Макса, саме тоді твій вплив закінчився. Тож не заважай мені.
Акуратно підняв розлючену вовчицю, відніс до кімнати, і зачинивши двері спустився вниз.
Сподіваюся я встигну, і Макс не наговорить дівчині нічого зайвого.
Карина
Вечір був зовсім не по весняному холодним. Кирило поїхав, на мене раз у раз накочувала туга, від нудьги хотілося хоч на стінку лізти. Вирішила що план зі стіною непоганий, але все ж таки потрібно залишити будинку шанс вижити, ми і так багато чого зіпсували.
Вирішила прогулятися, благо в валізі лежала тепла кофта, моя передбачливість у цьому питанні нарешті виправдала себе. Прохолодний вітер холодив обличчя, змушував сльозитися очі, які сьогодні й так на мокрому місці. Завмерла прислухаючись, звідки шум коліс, невже Кирило повернувся. Але ж він тільки недавно, буквально півгодини тому поїхав. Поспішила назад до будинку, біля якого стояв знайомий позашляховик, на жаль, не Кирила.
Обережно відступила назад в ліс, я не бачила причин навіщо так званий брат Кирила міг приїхати сюди за його відсутності, тим більше коли сам запросив нас на вечерю.
-Можете не ховатися, Карино. Я чудово вас бачу.
Чоловік, який вистрибнув з машини, і зараз стояв у розслабленій позі лякав. Не знаю чому, але мені хотілося триматися від нього якнайдалі, тому вийшовши з-за дерева тільки для того, щоб нормально його бачити, прокричала.
-Що вам потрібно? - намагалася щоб голос не тремтів, але він все одно мене підвів, стаючи занадто високим і верескливим.
Він зробив крок до мене, я відступила. Макс підняв руки вгору.
-Не бійтеся мене, Карино. Я просто хочу поговорити.
-Говоріть.
Тепер я проклинала це безлюдне місце, в якому не було кого покликати на допомогу.
-Може все-таки підійдете?
-Мені і тут добре. - я нізащо не підійшла б до нього ближче.
Навіть з такої відстані я бачила, як його брови насупилися, роблячи обличчя ще більш загрозливим.
-Ну що за дитячий садок. - у голосі чоловіка прослизало роздратування. - Що на вашу думку я можу вам зробити?
Подивилася на величезні ручищі і сковтнула, такими шию зверне і не помітить.
-Не дуріть, ходімо в будинок, там і поговоримо.
Зважившись, зробила крок уперед, коліна чомусь тремтіли, а ноги геть-чисто відмовлялися мене нести.
-Вам погано? - стільки участі в голосі.
-Ні, зі мною все гаразд. - все ж таки змогла подолати невелику відстань. - Просто перенервувала, не чекала вас тут побачити.
-Розумію. - він махнув головою у бік будинку. - Поговоримо?
-Не ображайтесь, але в будинок я з вами не піду. Давайте поговоримо тут, на свіжому повітрі, я вийшла прогулятися.
Макс усміхнувся, показуючи якісь неправильні зуби, особливо ікла, наче нарощені якимсь умілим і трохи чокнутим дантистом.
-Обережна, це добре. - вдоволено простяг і спитав. - Карино, наскільки добре ви знаєте Кирила?
-Мені здається це зовсім не ваша справа. - мене вкрай обурив той факт, що він дозволяє собі такі особисті питання.
-Моя, повір на слово.
-Вибачте, але не повірю.
Мені здається, чи з його очима відбуваються якісь дивні метаморфози, зіниці наче пульсують.
-Зухвала, але дурна.
Виніс вердикт цей хам.
-Я вам не хамила, так що хто дурніше ще питання.
Мені було страшно, а коли мені страшно, я часто починала зухвало поводитись, часто не з тим з ким треба. Ось і зараз, коли наді мною нависла купа м'язів грізно блискаючи очима, у мене прокинувся тремтливий, але все ж таки зухвалий героїзм.
-Не треба поводитися так, Карино. Я приїхав поговорити по-доброму, але ви змушуєте мене робити необдумані вчинки, це погано.
І все це рівним, холодним тоном, жодного разу не збившись.
-Добре, я вас зрозуміла. Тепер можете відсунутись. Ви на мене тисните.
Чоловік відразу відсахнувся, даючи мені нарешті вільно вдихнути.
-То що ви знаєте про Кирила?
-Практично нічого.
-Чудово, значить вам буде легше забути все, що між вами відбувалося і тихо поїхати. Повірте, вам від цього буде краще.
Від його слів стало боляче.
-Я не питала у вас поради щодо наших відносин, думаю Кирило також.
-Це безкоштовна послуга. Карина, так буде краще всім.
-Точно не мені. - тихо пробурмотіла собі під ніс, але він почув.
-Вам буде краще насамперед.
Відійшла подалі, і вже звідти впевнено сказала.
-Максим, дайте нам самим розібратися. Вибачте, але я не скористаюся вашою порадою.
У чоловікові щось змінилося, він не звик до того, що йому не підкоряються, зрозуміла по сталевому блиску сірих очей. Прийнявши якесь рішення він кивнув.
-Каріно, що вам відомо про перевертнів?
Задумалася.
-Сутінки, щоденники вампірів? - із сумнівом запитала, не до кінця розуміючи питання.
-Хм, Не густо. - він розплився в посмішці, показуючи всі тридцять два зуба, а то й більше. - Я говорю про реальне життя.
-Якщо ви про перевертнів у погонах та іншу нісенітницю, я впевнена Кирило ні в чому подібному не замішаний.
Мені здається, Макс вже був готовий придушити мене.
-Карино, я про перевертнів, людей які перетворюються на тварин.
-Про них знаю тільки те, що їх не існує, якщо ви думаєте інакше, вам потрібно лікуватися.
Чоловік відійшов трохи далі.
- Я вам зараз дещо покажу, роблю це тільки заради Кирила, інакше він страждатиме і носитиметься з вами як з порцелянової вазою, піклуючись про тендітну людську психіку. Якщо ви розумна, базікати не станете, і зробите висновки, чи варто далі будувати стосунки з Кирилом.
-Знаєте, не потрібно мені нічого показувати, якщо мені щось потрібно буде дізнатися, я спитаю Кирила.
-Про це не спитаєте, потрібно принаймні знати про що питати.
Чоловік витягнув вперед руку, і я помітила те, що не вкладалося в голові. Я бачила як по кінцівці немов судома проходить, розриваючи і знову зрощуючи канати м'язів, як ліктьовий суглоб вивернувся в інший бік і зап'ястя стало нагадувати звірячу лапу з величезними гострими кігтями. Перебуваючи в повному шоці, і ледве стримуючись щоб не зомліти, пробурмотіла.
-У вас щось з рукою.
-Це щось тому, що я перевертень, як і Кирило.
Подивилася вгору, і все-таки зомліла, ще б пак, побачиш таку морду і добровільно богу душу віддаси.