Глава 15

Кирил

 Я вже встиг зрозуміти що колишній Карини ще той виродок, але не настільки ж. Як ця мерзота взагалі зважилася чимось когось шантажувати, мабуть чоловік вважає що у нього як у кота дев'ять життів попереду. Все-таки доведеться раніше повернутися до міста та вирішити проблему, це взагалі не додавало настрою. Я розраховував зависнути на базі щонайменше на пару тижнів, дати Карині до мене звикнути. Тепер же всі плани коту під хвіст, і все через одиного цапа, який ніяк не вгамується.

Задумливо побарабанив по керму, доведеться звертатися до Макса, потрібно більше інформації щодо цього слизького типу, не подобається він мені, і відчуваю він доставить ще проблем.

-Ми так і стоятимемо?

Карина трохи заспокоїлася. Вона злегка мене спантеличила раптовою істерикою, зрозумій що у неї в голові коїться. Нормально ж зі мною поїхала, практично не тиснув на неї, бачив що їй самій хочеться, але ламається швидше для вигляду. Хоча з тим невеселим розкадом що у неї зараз у житті, істерика це найменше що вона могла влаштувати.

Вирулив на дорогу, вона має рацію, уже починає темніти, не хочеться затримуватися ще більше. База відпочинку знаходилася не дуже далеко, ближче до гір. Мені вона сподобалася тим, що до найближчого населеного пункту кілометрів десять, і невеликі будиночки розкидані  по величезній ділянці так, щоб постояльці могли побути на самоті, а це саме те, що зараз нам необхідно. Мені потрібно як мінімум відіспатися, а вже потім їхати назад до міста. Я дуже втомився, а в такому стані стає важче контролювати себе.

-Може все-таки скажеш куди ми їдемо?
Скосився на дівчину, не нервує, зовсім спокійна, отже довіряє, що не може не тішити.

-Скоро побачиш.

-Кирило, мені дійсно потрібно в місто.

Втомлено провів рукою по обличчю, треба заспокоїтися, вона мене заводить і злить одночасно.

-Карино, мені потрібно виспатися. Я вже кілька днів нормально не спав. Відпочинемо та поїдемо, обіцяю.

Вона сопіла як маленьке зле кошеня, тільки моє кошеня. І цю обставину нам треба прояснити.

-Карино, ти розумієш що я тебе нікуди більше не відпущу?

Вона скинула на мене свої великі горіхового кольору очі, наче оленя Бембі, так і захотілося її вкусити, навіть зуби засвербіли від надлишку емоцій. Ніколи не розумів чому перевертні так хочуть помітити свою пару до цього моменту. Я обов'язково подбаю про те, щоб поставити постійну мітку, а не тимчасову. Подивився на її губи, а що коли вона мене вкусить своїми маленькими, перлинними зубками? Варто було про це подумати, як у джинсах стало тісно та незручно. Тряхнув головою, залишилося зовсім небагато і ми приїдемо.

-Як не відпустиш? Закриєш у підвалі та посадиш на ланцюг?

Яка спокуслива пропозиція. Уявив дівчину в ритуальному шлюбному нашийнику перевертнів, або ще краще в чорному шкіряному та на колінах. Дідько, з таким успіхом ми нікуди не доїдемо.

-Ні. У тому сенсі, що ми будемо парою.

-Я б не поспішала з висновками.

Вона надто обережна, ось тільки пізно, цього разу я не проґавлю своє.

-Дівчинко, давай ти даси мені шанс, не будеш більше тікати. Я впевнений, що у нас все вийде.

Дівчина обхопила себе руками, така маленька і тендітна, її треба захищати та оберігати.

-Не тисни на мене, Кирил.

Вирішив залишити цю розмову на потім. Все одно я не дам їй втекти, вона людина, їй знадобиться трохи більше часу, щоб усвідомити нашу парність. Хоча мало хто з людей на це здатний, залишається надія на почуття, пристрасть між нами вже є, а це вже непоганий початок.

Карина

Уважно дивилася на чоловіка, на те, як він впевнено вів машину, в цьому є якась особлива привабливість і сексуальність. Я не могла відірвати погляд від його довгих пальців, у голову раз у раз заповзали брудні думки, які я старанно віганяла. Він мене притягував і лякав одночасно, лякала його владність, категоричність, різкість. Я боялася, що мені нічого буде йому протиставити, і рано чи пізно я перетворюсь на вівцю, яка й слова проти не скаже. У певному сенсі я ведома, але старанно всі ці роки витравлювала в собі цю якість, побудувала стіну, і все одно напоролася на власного засранця, немов я була жертвою, яка притягує хижака. Ось тільки я не хотіла бути жертвою, я хотіла кохання, щоб мене захищали. З надр пам'яті випливла нещодавно підглянута сцена на парковці, я чудово пам'ятаю як загрозливо виглядав той чоловік - суворе, поцятковане шрамами обличчя, лякаюче холодний погляд, і ніжність з якою він дивився тільки на свою дружину, нікого більше не помічаючи довкола.

 Кирило чимось невловимо схожий на нього, можливо саме поглядом чи особливою енергетикою, яка здавалося, придушувала будь-який опір.

-Ми приїхали.

Я відволіклася від споглядання свого персонального наркотику і подивилася у вікно. Кирило припаркувався біля невеликого дерев'яного будиночка, довкола наскільки я встигла помітити не було ні душі.

-Я не хотів щоб нам хтось заважав. Ідемо.

Він вийшов першим, після чого допоміг вибратись і мені. У променях заходу сонця будиночок виглядав казковим, довкола приємно пахло лісовою зеленню, і злегка вологою землею.

-Тобі подобається?
Він підійшов ззаду, обійнявши і поклавши підборіддя мені на маківку. Кивнула, шкода що ми не зможемо тут затриматися.

-Дуже красиво.

-Підемо всередину.

Кирило потягнув мене за собою. Зупинився тільки коли ми опинилися у просторій для такого невеликого будиночка спальні.

-Ти зводиш мене з розуму, Карино. Я почуваюся кінченим наркоманом поруч із тобою, мені весь час мало.

Він ніби читав мої думки, був їхнім відбитком. Я тихо зітхнула, не в змозі що-небудь відповісти, за мене говорило серце, що зайшлося в божевільному ритмі, і часте дихання, яке я вже не в силах контролювати.

-Моя єдина, ніжна, смачна.

Його шепіт зводить з розуму, змушує тремтіти ноги, ледве затихле збудження знову накочує хвилею, віддаючись болем внизу живота, нагадуючи що я так і не кінчила. Впиваюся пальцями в литі м'язи плечей, і відкинувши голову, намагаюся подивитися в очі чоловіка. Кирило дивиться уважно, відстежує кожен мій рух, наче пожирає поглядом. В його очах я бачу справжнє бажання, навіть тваринну хіть, і розумію, що хочу його не менше. Я не можу чинити опір цьому тяжінню, це просто неможливо. Міцні руки охоплюють сідниці та стискають, не стримуючись шиплю. Я дозволяю йому все.