Глава 14

Карина
Речі зібрала швидко, та особливо й не було чого збирати, враховуючи що я поки що не встигла їх розібрати. За дверима панувала цілковита, і здавалося надто напружена тиша. Вийшовши з кімнати, помітила мовчазне протистояння. Бабуся стояла навпроти Кирила, уперши руки в боки, і свердлячи того грізним поглядом.
-Карино, ти нікуди не поїдеш, йди до кімнати. - її голос втратив старечу хрипоту, і деренчав від напруження.
Я такої злої бабусі ще жодного разу не бачила, не кажучи вже про те, що вона ніколи мені не вказувала що робити, не варто і зараз починати.
-Ба, все добре, не потрібно переживати.
Кирило нахабно обійняв мене за талію, притягуючи ближче до себе, ніби навмисне провокуючи жінку похилого віку.
-Саме так, баб Маш. - легкий поцілунок обпік скроню. - Нерви у вашому віці зовсім ні до чого.
Я не могла зрозуміти, навіщо він це робить. Адже по його широкій усмішці видно, що ця суперечка приносить йому задоволення.
-Не тобі судити про мій вік і нерви, хлопчику. Я сказала, вона з таким як ти нікуди не піде.
Я навіть хмикнула від подиву, моя думка в цій суперечці не бралася до уваги.
-Здається, ви добре знайомі. - не змогла стримати уїдливого зауваження.
Тепер на мене дивилися обидва.
-Звичайно знайомі, цей хам у мене мазі купував для своїх друзів.
Ось це новина звісно. Чи не з тих він постійних клієнтів, через яких бабуся і перестала зайиматися травництвом. Вона звичайно запевняла що це через болі в нозі, ось тільки бабуся досі постійно ходила в ліс, щоправда, трави більше не збирала. Тато казав, що вона посварилася з кимось із місцевих, відмовившись їм щось продавати, і після цього у неї зникло всіляке бажання комусь допомагати.
-Так ти місцевий?
Кирил відвертостей не хотів, його очі зло блиснули, він проігнорувавши моє запитання підхопив валізу і пішов до дверей, підштовхуючи мене вперед.
-Якщо в тобі ще залишилося щось людське, відпусти її, знайди рівну собі. – голос бабусі був глухим. - Вона не така сильна як здається, вона зламається.
Вони говорили про мене так, наче мене в кімнаті не було. Вивернувшись із міцних чоловічих рук, підійшла до бабусі й обійняла.
-Бабусю, не переживай, все дійсно добре. Я обов'язково приїду восени, як домовлялися. - підморгнула їй, доки Кирило не бачить. - До того ж,  не заміж же я за нього зібралася.
Вона мене міцно обійняла, наче назавжди проводжала, серце стиснулося в поганому передчутті.
-Карино, дитинко, він же ...
Договорити їй не дав Кирило, різко обірвавши:
-Ні.
Я здивовано обернулася, і побачила що вони з бабусею знову схльоснулися поглядами. Між цими двома точно щось сталося у минулому, і це була точно не найприємніша ситуація.
-Я сам.
Бабуся скрививши губи похитала головою і махнула рукою.
-Їдьте. - після чого підійшла до чоловіка, схопивши того за руку. - За неї головою відповідаєш. Обіцяй мені.
Кирило витримав погляд бабусі, після чого з найсерйознішим виглядом відповів:
-Обіцяю.
Якось усе це було дивно і надто похмуро.
-Йдемо. - Кирил знову підштовхнув мене вперед, я встигла тільки помітити як бабуся несхвально похитала головою.
Влаштувавшись із комфортом у машині, запитала.
-Так ти все-таки звідси?
-Ні.
-Але...
-Давай не будемо про це.
Знизала плечима. Він точно щось не домовляв, але зараз я не збиралася наполягати.
-Добре, давай не будемо.
-Хороша дівчинка.
Він стиснув мою ногу трохи вище коліна, посилаючи табун мурашок по шкірі.
-Я хоч би можу запитати куди ми їдемо?
-Можеш. – Кирило посміхнувся.
-Ну так?
-Я сказав що можеш спитати, але не сказав що відповім.
-Ти знаєш, що буваєш мудаком?
Його пальці на моїй нозі стиснулися сильніше, через що я скрикнула.
-Охренів зовсім?
-Це було зайве. - голос чоловіка став холодним. - Не треба провокувати мене образами, Карино. Тобі не сподобається, ти ще не готова.
-Досить розмовляти зі мною як з цілковитою вівцею.
Я не розуміла в чому справа, варто було нам опинитьсь наодинці, як відбувалася дивна реакція, хотілося його зачепити, вивести на почуття, ходити по межі і випробовувати його терпіння. Коротше кажучи, з надр свідомості виринало непереборне бажання бути стервом. Що найцікавіше, здається Кирилові це подобалося.
-Ти іноді саме так себе і ведеш. - відповів він з легкою іронічною посмішкою.
Смикнула двері на себе, і одразу ж його міцна рука цвяхнула мене до сидіння.
-Ти хвора? А якби я двері не заблокував? - він напрочуд спритно керував машиною.
Сама не знаю що на мене найшло, але вже не могла зупинитися.
-Зупини машину, я хочу вийти. Мене дістали козли, які намагаються диктувати як мені жити і що робити.
Кирило мене не слухав, чи просто не хотів чути.
-Заспокойся. -його рука ще сильніше втиснула мене в крісло.
-Я сказала зупини. - заверещала, не в силах контролювати лють. Він діяв на мене як отрута.
З'їхавши на узбіччя, чоловік зупинив машину, і всім корпусом повернувся до мене, лякаючи порожнечею свого погляду.
-Ти здуріла, Карино? Якого хріну ти репетуєш, як різана, коли я за кермом?
А мене несло, давала ознаки нервова напруга останніх днів. І ось якого біса я поперлася в офіс до Олександра без попередження, а потім ще й трахнулась з незнайомцем. Зараз би перебувала у блаженному незнанні, і готувалася до весілля, а не до виселення зі своєї квартири.
-А ти якого хріну вламуєшся в моє життя і топчеш його брудними черевиками? Ти хоча б розумієш, що наробив? Ти зірвав моє весілля, набивши пику нареченому.
Кирил моргнув кілька разів, мабуть він не звик до вивертів жіночої психології, і що у нас у дівчаток іноді може статися істерика, іноді навіть у самий несподіваний момент.
-Який наречений, Карино? Він сутенер та наркоман. Ти взагалі знаєш, чим займався твій наречений?
-Мені начхати. - тицьнула пальцем у його бік. - Я не знаю і чим ти займаєшся, то яка між вами різниця? Обидва козли.
Кирил взяв мою руку, і ніжно поцілував палець, після чого чутливо його прикусив.
-Не треба порівнювати мене з цим шматком лайна, мала. Я, звичайно, не святий, але бабами не торгую.
Вихопила руку, і закривши обличчя руками, видихнула.
- Ти нічого не розумієш, він виганяє нас із квартири.
От і сказала, було соромно зізнаватись у своїй безпорадності, але мені треба комусь виговоритися.
-Ми домовилися, що я виходжу за нього заміж, а він залишає батьків у спокої.
Кирил втомлено потер очі.
-Цей мудак претендує на вашу нерухомість?
-Він нею володіє, обманом змусив батьків підписати папери.
Чоловік вилаявся.
-Ти тому так прагнула за нього заміж?
-Угу. Чого б ще мені з ним миритися?
-Звідки я знаю, може ти мазохістка.
Розстроєно шморгнула носом, витираючи сльози.
-От і я про те саме, ми один одного взагалі не знаємо.
-Дідько, Карино, будь ласка заткнися і помовчи поки ми не приїдемо на місце.
-Я думала ти зрозумів, що мені потрібно назад у місто, і що взагалі зі мною краще не зв'язуватися.
Дивилася чітко вперед, я внутрішньо напружилася в очікуванні відповіді.
-Я тільки зрозумів, що в тебе є проблеми, і що мені потрібно їх вирішити.