Глава 11

Карина
От же козел, хотілося нагородити його гіршими епітетами, але завадили чоловічі ноги, які я побачила перед своїм носом. Піднявши очі вище, побачила таке собі тестостеронове диво, яке уважно розглядало мене.
-Одна?
Ну ось що за тупий підкат? Невже не помітно, чи у нього із зором проблеми?
-Ні. - злість рвалася назовні, яке щастя що тепер є на кому зігнати своє роздратування.
-А з ким?
Там були проблеми не тільки з зором, а і з мізками.
-Зі своєю совістю та здоровим глуздом, ми найкращі подружки.
 Розтягла губи в  фальшивій посмішці, сподіваючись що він усе зрозуміє і відвалить. Не тут-то було, хлопець навпаки присів радісно, причому в такому ракурсі, щоб я могла краще розглянути чим його нагородила природа, а вона була щедра, забравши мізки, подарувала хлопчику шикарне тіло і великий член.
-Так може ти сьогодні залишиш їх вдома та потусиш з нами?
Він кивнув у бік хлопців, що веселилися у воді. Тепер вони всі дивилися в наш бік, призовно посміхаючись.
-Ні, не хочу порушувати вашу ідилію.
По губах ковзнула вже справжня посмішка, просто там було шестеро хлопців і жодної дівчини, схоже, вони розбилися на пари і розбивати їхню рівну кількість зовсім не хотілося.
Мізки у хлопчика все ж таки були, тому що нахмуривши ідеальні брови він перепитав:
-Що ти сказала?
Ох нариваюся я на неприємності, причому великі. Це компанія з тих, хто може не звертати уваги на думку оточуючих, це помітно з їхньої зухвалої поведінки, тому необхідно зменшити оберти.
-Я сказала що не хочу щоб ви сварилися хлопчики, а одна дівчинка в компанії хлопчиків до скандалу.
Цей тип посміхнувся, лякаючи своїм міцним прикусом та ідеальною білизною зубів, він би явно розчарував усіх стоматологів, не давши їм підзаробити.
-Ми вміємо ділитися. - довірливо заявив він, присуваючись ближче і злегка торкаючись оголеної шкіри на нозі.
Мене пересмикнуло від огиди, розмова заходила у небезпечне русло, а тому так толком і не відпочивши, підхопила сарафан і спробувала піти.
-Ти куди?
Незнайомець схопив за руку, боляче стиснувши.
-Відпусти.
-Ми ще не договорили.
Його очі небезпечно блиснули.
-Договорили. - знову безуспішно смикнула руку. Силушки у цього переростка було достатньо.
На нас вже почали скоса поглядати відвідувачі пляжу, при цьому не намагаючись допомогти.
-Зараз ти збереш своє лахміття і підеш відпочивати з нами. – хлопець наполегливо тягнув мене донизу.
-Я нікуди не піду. - не менш рішуче продовжувала спроби звільнитися.
-Що ти ламаєшся? Добре ж час проведемо.
Він підвівся на ноги і різко смикнув на себе так, що я носом вп'ялась в голі груди, скривившись від гидливості.
-Ну то що, підеш?
Хлопець голосно втягнув повітря, ніби намагався в мене у волоссі щось унюхати, і різко відпустив, змусивши похитнутися.
-Так ти вже мічена. - він зміряв мене уважним поглядом.
Я блимала очима, дивуючись такій різкій зміні його настрою. Раптом кудись зник плотський інтерес, він розглядав мене з цікавістю, як щось дивне, що випадково забрело на їхню територію.
-Ти чия? - він все ще принюхувався немов собака, крила носа тремтіли, ніби він намагався винюхати щось. Його поведінка як мінімум викликала безліч питань, як власне і поставлене їм питання.
-Нічия. - не зрозумівши взагалі сенсу питання, все ж таки відповіла.
-Не хочеш говорити, не треба.
Різко розвернувшись, він швидко пішов до своїх друзів. Дивний на всю голову, чесне слово. Бажання відпочивати у мене зникло зовсім, а тому швидко зібравшись поїхала додому, відчуваючи на собі уважні погляди, які здавалося, супроводжували мене всю дорогу додому. Повела плечима, скидаючи з себе це оманливе відчуття.
Бабулі вдома не було, пішла на посиденьки до сусідки, що мені було тільки на руку. Потрібно терміново зателефонувати мамі, і мені не хотілося, щоб бабуся чула нашу розмову. Вона взяла трубку одразу ж, наче чекала мого дзвінка.
- Доню, тільки збиралася тобі дзвонити.
У цьому я сумнівалася, мама іноді втрачала рахунок часу, особливо якщо опинялася в магазині.
-Мам, як ти?
Я не стала її вранці будити, хоча напевно все-таки слід було.
-Все в порядку. - голос у неї справді був спокійний і трохи сонний.
-Мам, слухай, нікому не відчиняй двері, і не бери слухавку якщо дзвонить незнайомий номер.
Мені хотілося її хоча б тимчасово захистити від Олександра та його друзів. Відпустку зрозуміло доведеться перервати, але виїхати я зможу не раніше ніж через три дні. Хотілося б, щоб вона менше нервувала, зі своїм нареченим я розберуся сама. Як раніше я не помічала в Олександрі цю неадекватність мислення? Невже він настільки пустив мені пилюку в очі, що я розучилася не тільки бачити, а й критично мислити.
-Карино, з ранку заходив дуже милий хлопець, питав тебе.
Погане передчуття стягнуло груди.
-Хто, мам?
Хоч би не цей Павло, мало що міг наговорити.
-Сказав, що його звати Кирило, і що ви давно і добре знайомі. Чому ти мені нічого не сказала? Він дуже милий та ввічливий.
Ще один доказ того, що мама взагалі не розуміється на людях.
-Що він хотів?
-Запитував де ти?
-І що ти сказала?
-Що ти поїхала до бабусі відпочити.
-Мамо, не тягни кота за хвіст. Ти йому сказала, куди саме я поїхала?
-Так, він ще дуже здивувався коли почув назву села, якось навіть похмурнів. А що, не треба було? - у її голосі прорізалися нотки занепокоєння.
Видихнула, намагаючись взяти себе в руки.
-Все нормально, мам.
-Так він і справді твій знайомий?
-Він дійсно мій знайомий. - я докладала всіх зусиль, щоб голос звучав спокійно. - Мам, мені треба в магазин сходити. Але будь ласка, більше нікому не відкривай і не бери телефон, якщо буде дзвонити незнайомий номер, тільки я чи тато. Домовились?
Мама розсміялася в трубку, у неї був гарний настрій.
-Ну що ти зі мною як з маленькою, дочко? Все, цілую.
-Бувай.
Кинувши телефон на ліжко, повільно сповзла стіною вниз. Я теж зовсім не розуміюся на людях, якщо думала що Кирил після проведеної разом ночі просто забуде про мене.