Глава 7

Кирило
Вона втекла від мене. Я був до біса яким дурнем, коли вирішив що дівчина нікуди не дінеться. Занадто розслабився, надто повірив у себе, і як завжди опинився в повній дупі. З досади вдарив кулаком по стіні, випускаючи напругу. Адже вчора все було просто чудово, Карина виявилася напрочуд чуйною. Не втримавшись поставив мітку, нехай не таку глибоку як хотілося б, але все ж таки вона про себе повинна давати знати деякий час. Дійсно, дівчина відчуватиме дискомфорт. До того ж учора я зміг кинути собі виклик із її телефону, і в надрах його пам'яті точно повинні залишитися заповітні цифри.
Насправді зараз мене більше турбував її колишній залицяльник, у тому що він справді вже колишній, навіть не сумнівався. Я не маю звички ділитися своїм. Був період у житті коли здавалося я погоджуся і на це, але все це залишилося в минулому, яке турбувати зовсім не хотілося, я вилікувався від хворобливих і руйнівних почуттів, принаймні мені так хочеться думати. І зараз мені необхідна допомога кароокого ангелочка, який зводить з розуму. А її наречений виявився надто наполегливим, до неадекватності. Не буде дівчині телефонувати чоловік, який зрозумів що вона з іншим. Він або одразу її знайде, або скривджено відвалить.
Втягнув запах, який залишився навіть після того як вона пішла, який пронизав всю квартиру, вона моя, задоволено зітхнув. Відчуття минулої ночі накочували хвилями, член одразу побажав доброго ранку ґрунтовним стояком, яйця підтискало. Тільки недавно розрядився, причому не один раз. Обхопивши рукою ствол, провів долонею вгору-вниз, прикривши очі застогнав. Зараз буду надрачувати як п'ятнадцятирічний підліток, поки моя красуня десь бігає. Ні, я почекаю, впевнений ми найближчим часом зустрінемось, і тоді вона точно більше нікуди не втече. Знайшов свій телефон, він акуратно лежав на кухонному столі, хоча я впевнений, що кидав його біля ліжка. У журналі дзвінків дійсно зберігся номер Карини, тут же набрав їй повідомлення. Далі йшов перелік дзвінків від відомих мені абонентів, поки що я не готовий із ними розмовляти. Макс дзвонить стабільно тричі на день, Марина п'ять, чим неймовірно дратують. У них своє життя, відколи покинув зграю, я до нього не маю жодного відношення.
Карина.
Поговоривши з мамою, одразу ж зв'язалася з адвокатом. Знайшла в інтернеті контору з непоганими відгуками, і зараз збирала всі необхідні документи. Мені як людині далекої від усього цього, здавалося що вони оформлені за всіма правилами. Особливо татова довіреність на ім'я мами, яка стверджує, що вона може розпоряджатися всім його майном на свій розсуд. Але я точно знала, що він би такого не підписав, не тому що не довіряє мамі, а тому що знає її довірливу натуру. Мама досі перебувала в шоці, тож користі від неї було нуль. Зараз у хід пішов коньяк, який вона завжди ховала у дальній шафі та періодично пляшки оновлювалися. Ситуація з алкоголем була не критична, але серйозна. Як людина слабохарактерна, вона погано боролася зі своїми звичками, особливо шкідливими.
Подивившись на годинник, зазначила що до зустрічі залишилося менше години, а мені ще до центру доїхати треба.
-Мамо, я поїхала.
Забігши до кухні, поцілувала в щоку вже не зовсім тверезу матір, і помчала надвір. Мені так і не вдалося хоча б трохи відпочити, у скронях нило, тіло яке спочатку солодко ломило, зараз вимагало відпочинку, на який, на жаль, не було часу. Його вистачило тільки на швидкий душ, обшук квартири в пошуках документів, і швидкого одягання, коли стрибаючи на одній нозі намагалася одночасно влізти в штани і натягнути кофту з високим коміром, у якій напевно мені буде жарко як у пеклі, але треба сховати укус, який починав трохи свербіти і пощипувати. Потрібно б до лікаря заїхати.
У метро людей було мало, але зараз не година пік, спокійно сівши на сидіння у вагоні, змогла нарешті прочитати повідомлення від своєї нічної пригоди. "Чому пішла? Я сподівався вранці на продовження. Ну нічого, надолужаємо. До швидкої зустрічі." Отак усе просто, коротко, лаконічно. Жодних тобі смайликів, поцілунків. У такому разі чому у мене коліна затремтіли, і стало так спекотно, що хоч лід за комір засипай. Закусивши губу, роздумувала над відповіддю. Мені дуже хотілося призначити зустріч, та про що я, я б прямо зараз побігла до нього підстрибом, ось тільки це буде помилкою. Я не можу собі цього дозволити, не зараз, можливо потім, подумки тішила себе надією. Швидко, доки не передумала, набрала "Ми більше не побачимося. Прощавай." Відправила та відчула розчарування. Телефон видав дзвінок повідомлення "До зустрічі". І хто мені скаже, чому я так безглуздо посміхаюся? У моєму житті цілковитий бардак, я можу залишитися без даху над головою, або стати дружиною справжнього нелюда, а я як дурна посміхаюся.
Механічний голос оголосив мою зупинку, яку я мало не пропустила замислившись. Адвокатська контора знаходилася недалеко, потрібно було пройти всього метрів двісті, і на старій будівлі, що напевно в далекому минулому служило якомусь дворянину будинком, була примітна золота вивіска з Фемідою, що тримала ваги правосуддя.
Привітна жінка за ресепшеном попросила почекати, чекати довелося довго. Із записом і часом у них виявилося туго, мене записали на дві години, а зараз вже майже три, а я так само сиділа на м'якому дивані знемагаючи від невідомості і нудьги.
-Вибачте, мені ще довго чекати? Чи можна хоча б часові рамки? - я знаю що зараз нагадувала стерву, але все ж таки я тільки за один прийом заплатила кругленьку суму, і не хотілося б щоб гроші вилетіли в трубу.
-Інесса Володимирівна вас зараз прийме.
Дочекалася нарешті, цікаво це у них тактика така? Помаринувати потенційного клієнта, і тільки потім почати діяти. Ледве зайшовши до кабінету адвоката, мене посадили на незручний стілець і закидали запитаннями на кшталт - чай, каву, цукерки чи печиво, можливо ви хочете води? Відмовилася від усього, рішуче витягнувши папку з документами, тим самим показуючи, що готова перейти до справи.
Приємна жінка середніх років, зі смаком одягнена, надушена чимось французьким, гортанно попросила:
-Давайте документи, я перегляну. - взявши в мене з рук папку, сіла на своє місце за великим столом. - Вибачте що довелося довго чекати.
Вона кинула на мене гострий погляд, ні пояснення причин затримки, ні можливої знижки, нічого.
Документи вона переглянула досить швидко, я тільки й бачила як її пальці перевертали сторінки, а випещене обличчя все більше похмуріло.
-Попередньо можу вам сказати, що все складено за всіма правилами. Якби не було доручення вашого батька. - вона показала на злощасний папірець. - Тоді все швидко вирішилося б, угоди були б недійсні. Але з цим складність.
Вона поклала документ переді мною.
-Поговоріть з батьком, дізнайтеся, чи підписував він цей документ.
-Тато у від'їзді, він повернеться лише за три тижні.
Інеса Володимирівна підняла брови вгору.
-У вашого батька немає телефону?
Не пояснювати ж їй що є, ось тільки він коли за кермом вкрай рідко бере слухавку, тато завжди дзвонив сам. Але спробувати варто. Набрала номер із прихованою надією на диво, і воно сталося, тато взяв слухавку.
-Так, доню. Щось трапилося?
-Нічого особливого, тато. Лише одне питання.
-Говори швидше. - буркливо перебив він.
-Тату, ти підписував довіреність на мамине ім'я?
У трубці лунала тиша, яка здавалося тривала цілу вічність.
-Якщо ти про папірець, що за моєї відсутності вона може з мого рахунку знімати гроші, тоді так.
У мене серце обірвалося.
-Коли?
-Коли в лікарні лежав, Олександр привіз свого нотаріуса і він швидко оформив.
-Зрозуміло. - я робила все можливе щоб голос звучав бадьоро, хоча це було зовсім непросто. - Спасибі тату.
Не дала йому відповісти та скинула. Відчувала як до очей підступають сльози.
-Це він підписав.
Адвокат похмуріла ще більше, склавши документи до папки, простягла її мені назад.
-На цьому етапі не можу вам нічим допомогти. Приведіть батька коли він приїде, і ми ще раз обговоримо ситуацію.
Забрала документи, всі надії зруйнувалися в цьому кабінеті, обсипалися пилюкою на цей незручний стілець.
-Дякую.
З контори вибігала перед собою нічого не бачачи. Оговталась вже на вулиці, на півдорозі до метро, і тут же набрала номер Олександра. Щойно він узяв трубку, минаючи вітання прошипіла:
-Ну ти і виродок.
-Радий тебе чути, люба.
-Пішов ти на **й, козел.
-Не матюкайся, тобі це не личить. Дізналася?
-Так.
-Значить зустрінемося через два тижні. Я обіцяв тобі відпочинок.
Він скинув виклик першим, а мені хотілося гризти телефон від безсилля. Але я зробила інше, піддалася швидкоплинному пориву і написала повідомлення Кирилові. "Я все-таки виходжу заміж." Натиснула відправити і завмерла в очікуванні, пролунав  виклик, потім ще одн і ще. Я не змогла взяти трубку і боязко вимкнула телефон.