Глава 2

 Дуже шкода, що у мене не було чітко регламентованого плану на такі випадки. Що там належить робити, коли тобі зрадив наречений? З подругами я посварилася пару місяців тому саме через Олександра, який вважав що подібна компанія мені зовсім не підходить, і спілкування з дівчатами "такого роду" тільки зашкодить моїй репутації. Розсміялася в голос, подумати тільки "нашкодить репутації" чорти його забирай, як у сраному фільмі початку двадцятого століття. Як на зло почав накрапувати дощ, який був незважаючи на літню теплу погоду холодним і неприємним, прямо як і мій настрій. Озирнулась на всі боки, у мене був вибір - метро в парі десятків метрів звідси, або бар через дорогу, вивіску якого я чудово бачила.
Я була налаштована на безглузді вчинки і безумства, до того ж зовсім не хотілося повертатися назад у квартиру, за яку платив мій наречений, і у якого були від неї ключі. Я навіть не сумнівалася що він мене чекатиме для з'ясування стосунків. Швидко перебігла через дорогу під дружне гудіння сигналів машин, у яких між рядками читалося все, що про мене думають водії. Оглянула вхід у бар, він здався мені досить пристойним, хоча я ніколи особливо не захоплювалася ходінням у подібні заклади, а зараз найголовніше щоб був вільний столик та випивка, решта почекає. На парковці, недалеко від входу, погляд привертав шикарний спортивний мотоцикл, який стояв нагадуючи хижака що причаївся. Заздрісно доторкнулася до сидіння, якби мою думку хтось враховував, я віддала б перевагу схожому звірові, а не машині.
-Я не дозволяв його чіпати.
На порозі схрестивши руки на грудях, стояв чоловік. Худорлява підтягнута постать приємно тішила око, торс обтягувала чорна водолазка, а ноги були запаковані в чорні джинси.
-Тобі не вистачає кольору, хлопче.
Не знаю що на мене найшло, просто захотілося трохи зачепити красеня. Від нього за кілометр віяло зарозумілістю та холодністю. Проходячи повз, випадково зачепила його плечем, він виявився гарячим хлопцем у прямому розумінні цього слова, мене мало не обпалило. Смарагдові очі незнайомця зостережливо звузилися, мені здалося чи щось там не так з зіницею, та й такого глибокого зеленого кольору я ніколи не зустрічала. Він зробив крок до мене, я підняла руки догори.
-Відбій, ковбой. Я справді випадково.
У нього на обличчі відобразилася неймовірна гама почуттів, мабуть не часто з ним так розмовляли. Хоча цей злегка азіатський розріз очей мене підкорив, але все інше не було варто неприємностей, які цей незнайомець може принести. У нього ж на лобі хіба що не написано хлопчик-біда, а мені вистачило стосунків із недомужиком-аб'юзером.
За барною стійкою стояла миловидна дівчина з приємною посмішкою.
-Добрий день! Чого бажаєте?
Нове життя, тільки навряд чи тут таке подають.
-Давайте горілку з вишневим соком.
Сусідний стілець проїхався зі срипом по натертій до блиску підлозі.
-Не жіночий набір. – зеленоокий махнув бармену – Мені ще пиво.
Повернувшись до сусіда, простягла:
-Взагалі-то коли за кермом, не п'ють, своє життя не шкода, пошкодуй інших.
Він хмикнув.
-А хто сказав що я кудись їхати збираюся.
І справді, чого це я полізла до нього зі своїми порадами. Мені подали мою горілку в невеликій стопці, і високу склянку вишневого соку. Те, що треба, зараз нажеруся і поїду до батьків скаржитися, і можливо якщо мені пощастить, вони не чіпатимуть мене до завтра. Випила залпом гарячу рідину, і ляснула по натертій до блиску барній стійці.
-Ще.
Зеленоокий криво посміхнувся і кивнув бармену.
-За мій рахунок.
Підозріло подивилась на нього.
-Я не просила мене пригощати, і не потребую цього, так що відвали, аміго.
Відвернулася, даючи чітко зрозуміти що не бажаю продовження розмови. Позаду пролунав сміх і мій стілець різко прокрутив убік так, що я ледве втрималася і не злетіла з нього ластівкою.
-Ти хворий чи що?
Цей, котрий явно з роду козлів, криво посміхаючись розглядав мене впритул, зовсім не соромлячись.
-Це треба ж, не очікував що зустріну когось цікавого у цій дирі.
-Мені здається цілком пристойний заклад.
-А я не про бар, я про місто.
Мені здалося, чи його очі якось дивно блищать, наче котячі. Відвернулась і струснула головою, волосся розсипалося по плечах.
-Де моя горілка? - голосно запитала.
Дівчина за стійкою дивно посміхнулася, і кинула запитувальний погляд на нахабу.
-Це ще що таке? - моєму обуренню не було меж. - Замовлення я роблю, я плачу, а ви його схвалення питаєте? Я його навіть не знаю.
Підскочила з незручного стільця тільки для того, щоб врізатися в м'язисті чоловічі груди.
-Ти ще не заплатила за перше замовлення.
Підняла очі вгору і зустрілася з немигаючим зеленим поглядом.
- А ти тут вишибалою підробляєш? Слухай, відвали. Я прийшла сюди напитися, і зовсім не готова до нових знайомств. - витягнувши з сумки купюру кинула на стійку. - Сподіваюся вистачить?
Бармен кивнула, спритно згрібаючи купюру, а мені так само не давали пройти.
-Давай я тебе пригощу?
-Вже не хочу.
Я була настільки роздратована, що коли задзвонив телефон схопивши трубку прогирчала:
-Слухаю.
На тому боці почула шум вулиці і солодкий  до нудоти голос:
-Кошенятко, ти де?
А дзвонить шкідливий кіт, якого треба тицьнути носом у його ж лайно.
-Милий, я вже позначила статус наших стосунків, тож іди на хер, ну чи до своєї Анжели.
-Карина, не роби дурниць.
-Я саме це робила весь цей час, поки вірила тобі. Скільки ти вже трахаєш свою секретарку?
У трубці почулося зле шипіння.
-Якщо ти зараз же не скажеш де знаходишся, то в квартиру можеш не повертатися.
-Та пішов ти.
Скинула виклик і видихнула. Зеленоокий весь цей час уважно спостерігав за мною.
-Проблеми?
-Якщо вважати проблемою нареченого-козла, тоді так, у мене проблеми.
-Це безперечно потрібно обговорити.
Він потягнув мене у бік м'яких диванчиків.
-Я з вами нічого не збираюся обговорювати.
Незнайомець, який виявився на подив сильним, вдав що не почув моїх протестів. Посадивши на диван, покликав офіціантку.
-Пляшку коньяку, і сирну нарізку.
Дівчина швидко розчинилася десь у просторі бару, але так само швидко повернулася. Чоловік уважно дивився на мене, примушуючи почуватися не в своїй тарілці, він ніби сканував мене рентгенівським зором і про щось думав. Невже мені пощастило одразу після розірвання стосунків з нареченим, нарватися на маніяка.
-Розповідай.
-Я незнайомцям нічого не розповідаю.
-Кирил.
Він простягнув руку, на якій чітко проступали вени, я трохи залипла, це була моя потаємна слабкість. Відмерла тільки коли почула тихий смішок, поспішно потиснула простягнуту долоню:
-Карина.
-Карина - він повторив моє ім'я, немов смакуючи його смак на язиці.
Розливши коньяк він підняв келих угору.
-За знайомство.
Підхопила свій.
-Так, за знайомство.
Залпом випила не закушуючи.
-То яке горе ти прийшла сюди запивати?
-А яка твоя справа?
Він потиснув плечима.
-Та взагалі ніякого, але якщо виговоришся незнайомцю, стане легше.
Сама налила собі ще, вже заздалегідь обмиваючи втрату всіх своїх речей, ноута, купи косметики та всіляких дрібниць.
-З нареченим розійшлися.
Кирило зацікавлено подався вперед, спершись підборіддям на кулак. Великий мислитель, ні дати, ні взяти.
-Чому?
-Застала його в кабінеті з секретаркою.
Зелені очі знову блиснули, чи це в мене від коньяку глюки починають з'являтися.
-І що вони робили?
-Тобі в подробицях?
Він знову посміхнувся кривуватою усмішкою, і я помітила трохи неправильний прикус і гострі ікла. Подалася вперед і ледь не клюнула носом стіл. Чоловік підтримав за плече та допоміг прийняти зручне становище.
-Давай загалом.
-Вона йому відсмоктувала.
-А тебе це зачепило?
Уважно подивилась на нього.
- Ти взагалі нормальний?
Він насупився.
-В сенсі?
-А кому сподобатися колись подібне відбувається?
Кирило сумно зітхнув і налив собі повний келих, що становило майже чверть пляшки. Залпом випивши, навіть не скривився.
-Нікому.
Бачачи трохи засмучений вигляд чоловіка, ляснула його по плечу.
-Дивлюся не тільки мені подосрали.
Гарні губи скривила гірка посмішка:
-Не тільки. - знову налив у келихи янтарну рідину. -Давай за лузерів у справах серцевих, за нас.