13

«Доброго ранку, Лізонько. Прокидайся, моє сонечко».

Щодня отримую повідомлення по «Вайберу» від палкого шанувальника Сергія Сергійовича Петренка. Спочатку яскраві картинки з милими котиками, собачками, квітами та поцілуйчиками дратували, потім зацікавили, а зараз звикла та навіть з нетерпінням чекаю.

 Відомий психолог зазначив, що у кожній жінки є прихований шанувальник, і не один, а цілих три. Хоча, можливо, і не прихованих. Намагаюся згадати, де я прочитала вислів психолога? Точно, в блозі Ксюшки, доньки моєї подруги. Дівчина розкручена блогерка і будь-кого друкувати на сторінці не буде.

Знову пищить «Вайбер». Пішла жара. Детектив Петренко завалює мене вітаннями. Доречи, я вже давно прокинулась і встигла чимало зробити. Доньок нагодувала та відправила в ліцей, поприбирала на кухні й тепер всілася за ноут, люблю сьорфити в Інтернеті. Зробила паузу перед генеральним прибиранням. Намітила навести лад у вітальні й кімнаті Владислава. Мій чоловік давно пропонував найняти хатню робітницю та кухарку, але як подумаю, що по будинку буде вештатися стороння людина, відвертає від бажання. Сама впораюсь.

«Моя люба кицю, Єлизавето». Детектив Петренко ніяк не вгамується. Треба лайкнути його палкі повідомлення. Все, набридло! Я закриваю ноутбук і спускаюся на перший поверх. Там біля робочого кабінету чоловіка знаходиться кімната Владислава. Стукаю на всяк випадок у двері. Раптом пасинок вдома, хоча сама його сьогодні сніданком годувала та на роботу випроваджувала.

 Тихо, тільки щось пищіть у кімнаті. Обережно відчиняю двері. Владик комп’ютер не вимкнув, і якась реклама хаотично вистрибує на весь екран. Підхожу до комп’ютера, натискаю на хрестик, реклама зникає. Придивляюся, Ксюшкин блог. Цікаво, що вона новенького виклала. Ксюшка в басейні, Ксюшка в клубі, Ксюшка в автомобілі. Дівчина нівроку, яскрава та приваблива! Не даремно Владик її вибрав. А ось і підтвердження: фото, де вони вдвох, закохані і щасливі, посміхаються в об’єктив. Чудова пара.

Озираюся навкруги. Владичок акуратист. На підлозі жодних шкарпеток, одяг не розкиданий, чашки з недопитою кавою очі не мозолять. Завжди охайний був, із самого малку. Приємний, ввічливий, поступливий. А зараз красень який став. Не даремно Ксюшка в нього вчепилася. Такий завидний наречений.

Юрчик, чоловік мій, також сином не нахвалиться: і розумний, і допитливий, і по роботі допомагає. Тільки в офісі не сидить, все десь по місту гасає, налагоджує стосунки.

 Зараз витру пил, помию підлогу й перейду до вітальні. Там дівчатка вчора ввечері насвинячили, коли телевізор дивилися.

Незчулася, як швидко пролетів час. Я вже пропилисосила килим у вітальні та сіла в крісло відпочити, але дзвінок мобільного змусив занервувати. Взагалі мені в такий час ніхто не телефонує. Доньки на навчанні, чоловік завжди заклопотаний на роботі, подруг немає. Лєрка згадує тільки, коли нудьгує. Підбігаю до мобільного, що аж підстрибує на скляному журнальному столику. Рвучко хапаю, бачу незнайомий номер і натискаю на кнопку.

- Алло, - сама не впізнаю свій голос.

- Добрий день.

- Добрий.

- Єлизавето?

- Так.

- Де ваш чоловік?

- На роботі, - зухвале запитання змусило зосередитися на голосі. Тільки тепер розумію, що він належить жінці. – Вас цікавить Юрій?

- Мене ні, а вас повинен.

- Мене він цікавить завжди, - трясу головою, намагаюся прибрати шум в ушах. Маячня якась, а може Лєрка розігрує? Вона ж артистка!

- Не впевнена, тому що сьогодні ваш чоловік зустрічається з коханкою в ресторані «Два пінгвіни».

- Які пінгвіни?

- Ресторан «Два пінгвіни». Запам’ятали, чи повторити?

- Не треба.

- О восьмій годині він буде з коханкою. Ви мене чуєте, з коханкою.

- Лєро, це ти? Змінила голос? Я тебе впізнала.

- Не будьте дурною, інформація перевірена.

- Такого не може бути.

- Спустіться на землю, люба. У вашого чоловіка коханка, не тупіть.

- Хто вона? - майже кричу в слухавку та чую пронизливі гудки.

Який безглуздий розіграш! Точно Лєрка вирішила прикольнуться. Ну, подруго, я тобі цього не подарую. Заходжу в телефонний довідник, відшукую Лєркин телефон і набираю.

- Привіт, - лунає низький голос з хрипотою, - ми в боулінгу. Приїжджай до нас.

- Лєро, ти мені телефонувала?

- Що? Тут шум, погано чутно.

- Ти мені нещодавно дзвонила?

- Ні, Лізо, ми з Ксюшкою і Владиславом відпочиваємо. Якщо тобі нудно, приїжджай до нас.

- Дякую, ні, - я відключаюся. Коли подруга відривається, вона крім себе більш ні про кого не думає. Навряд чи дзвонила б мені. Тоді хто? Я навіть не спитала ім’я, так розгубилася. Тільки тепер второпала, що у чоловіка коханка. Невже свиня-бухгалтерка? І детектив Петренко мав рацію, коли надсилав їх любовні фото. Хоча він зараз стверджує, що Юрчик чистий, але якось все підозріло.

Що ж робити? Що? А раптом це підстава? Не може мій Юрасик завести коханку, він мене любить! А якщо ні? Так, котра година? Близько четвертої. Скоро доньки повернуться з навчання, а обід ще не готовий. Треба терміново відволіктися від думок, бо так можна з глузду з’їхати.

 Прямую до кухні, намагаюся думати про борщ і котлети, але слова доброзичливиці не йдуть з голови. Все валиться з рук, борщ пересолила, котлети пережарила. Правильно говорять, не можна з поганим настроєм готувати страви. Це ж підтвердили й мої доньки, коли, приїхав з ліцею, сіли обідати. Довго копирсалися в борщі, потім з пообгризали в котлетах хрумку кірку і незадоволені всілися біля телевізора.

 І все ж таки я наважилася поїхати в ресторан до пінгвінів. Чи як його там? «Два пінгвіна». Весела назва, тільки мені не до радощів. Взагалі, я жінка тендітна з тонкою душевною організацією. Стежити за чоловіком – це так огидно. Я ніколи не нишпорила у нього по кишеням, не заглядала в мобільний, не приїжджала невчасно на роботу. Я довіряла, поважала, кохала. В кого я тепер перетворююсь? В базарну бабу? Який ганебний вчинок! Але я його зроблю. Краще один раз побачити, ніж сім раз почути.