6

До кінця лекції залишилося ще десять хвилин, але навіть цей невеликий проміжок часу був для Оксани на вагу золота. Дійсно, скільки можна зробити за десять хвилин! Вискочити з аудиторії, пронестися по сходах, одягаючись на ходу, пробігти довгий прохолодний хол, відчинити важкі двері й зануритися в вечірній  галасливий світ міста. Влитися в натовп перехожих, що перетинають дорогу по зебрі, дістатися до зупинки тролейбусу і навіть встигнути застрибнути в салон, двері якого ось зачиняться. А потім їхати… їхати… їхати через усе місто та мовчати. Ці сорок інколи п’ятдесят хвилин напитають енергією на весь вечір і початок ночі. Хочеться вірити, що сьогодні батьки будуть тверезі й не почнуть, як завжди, коли вона повертається з навчання, вчиняти скандал.

Оксана, не зважаючи на реальність, ще сподівалася на диво. Інколи в тролейбусі, відкинувшись на спинку сидіння, мріяла. Уявляла, заплющив очі та поклавши голову на холодне скло, як дістанеться додому, ввійде до квартири, а там чистота й затишок. Пахне варениками з картоплею та капустою, чутно сміх синочка Микитки, і луна від його сміху перекриває батьківській голос. Старша сестра Ольга виходить на своїх ногах із кімнати й посміхається до неї. Яке щастя! Тільки так не буде ніколи, тому що батьки у неї хронічні п’яниці, й п’ють вони з того часу, як вона себе пам’ятає. Сестра потрапила в аварію, ніхто не займається її лікуванням і бідолашна згниває на односпальній металевій кроваті. А вона, Оксана, мати одиначка, з останніх сил витягує навчання на економічному факультеті й намагається виховувати сина, рахує кожну хвилину, щоб встигнути додому та виконати нескінчену роботу.

Ось і дзвоник тріщить над головою. Марафон по забігу починається. Оксана схопила куртку, що висіла на стільці, й кинулася до виходу. Сходи, скляні двері, натовп перехожих, безкінечна вервечка автомобілів, яскраве світло вітрин.

Застрибнути в салон не вийшло, двері зачинилися перед самим носом. Тролейбус, напівпустий, гордо від’їхав, красуючись оголошеннями.

- Чекати тепер на наступний ще двадцять хвилин, - Оксана опустилася на пусту лавку, поруч поставила рюкзак. Різнобарв’я неонових оголошень мерехтіло та сліпило очі. Всі магазини, розташовані поруч, вона знала. Бувала в них рідко, а ось в «Секонд Хенд» вартувало б завітати. У Микитки немає теплої курточки на зиму. Хоча, ні. Оксана витягла гаманець, відкрила та витрусила на долоню купюру. В сяйві вивісок вона здавалася блискучим фантиком. Лише двадцять гривень. Хоча, можливо, на шкарпетки й вистачить. Все одно мерзнути на зупинці.

 Стиснув купюру в кулаці, Оксана підвелася і попрямувала до магазина. На порозі її зустріла жіночка новиною, що на честь Гелоуіна розпродаж. Кожна річ за п’ять гривень.

- За п’ять? – перепитала Оксана, міркуючи, скільки можна витратити. Шість гривень на квиток, залишається чотирнадцять гривень. А це цілих дві речі. Оксана відчула, що стає жарко, перегони починаються. Скрізь сновигали жінки з купою одягу в руках. Вони штовхали один одну, кидали насторожені погляди, вихоплювали з під носа товар. Оксана вже помітила вішаки з дитячим одягом, які були напівпусті. Потрібно поспішати, бо можна не встигнути. Товста жінка у в’язаному береті, що сповз їй майже на щоки, без розбору скидала на витягнуту руку речі з дитячого вішака. Оксана ринулася до дитячих речей. Курточки, нажаль, не була, а миленький светрик з аплікацією качечки встигла вихопити. Так це п’ять гривень. Яку б ще річ купити? О, гарні сандалики, на літо стануть у нагоді. А це, що пелюшки? Великі, з натуральної тканини. На дотик м’які й приємні. Як же вони потрібні. Придбати б цілий пакунок. Ольга лежить цілий день  у ліжку безпорадна. На памперси грошей немає, доводиться підкладати ганчірки. Останній раз стару кофту використала. Обрізала ґудзики та кишені й підстелила під сестру. Зараз приїду додому, витягну брудну ганчірку, а замінити нічим.

 Оксана з жалем подивилася на сандалики та поставили на місце. Пелюшка потрібніше, й ніхто не знає на скільки за півроку виростить нога Микитки. Напевно, сандалики влітку вже малі будуть.

Оплатив товар і заховав скарб в рюкзак, Оксана вийшла на вулицю. Яке прохолодне й чисте повітря. Чи, можливо, таким здається після хімічних пахощів в магазині? Все одно, головне придбала дві речі задешево. А ось і тролейбус блимає фарами, під’їжджаючи до зупинки. Оксана кинулася штурмувати тролейбус.

 Її хрущівка світилася всіма вікнами. Дивно, що мешканці наразі в квартирах. Мабуть, справляють Гелоуін. Ще трохи й навколо почнуть кружляти відьми на мітлах. Ними будинок аж кишить.

  Двері  в квартиру були відчинені й на порозі, головою до килимка, лежав батько. Очі заплющені, рот відкритий, із носа текла маленька цівка крові.

- Тато, що з тобою? – Оксана спробувала його підняти. Але тіло було важким, наче камінь. Навіть трішки посунути не вдалося. – Тато, підводься. Нумо.

 На гомін причалапала розпатлана мати в брудному халаті й встала проти неї, наче вкопана.

- Мамо допоможи.

- Це ти батька довела.

- Що? – Оксана розігнула спину та відчула різку біль. – Ви знову напилися?

- Як тут не вип’єш чарочку, якщо рідна донька стала діто…дітовп…

- Мамо, ти будеш допомагати?

- Хай сам підводиться, - жінка вдарила чоловіка брудною ступнею з дерев’яними товстими нігтями. – Мишко, досить валятися. Прокидайся.

- Угу, - сьорбаючи рідиною в роті, промимрив той.

- Татко, ти застудишся, - Оксана почала трясти батька за плечі. Він відкрив червоні з білими кисличками очі, подивився мутним поглядом та гикнув. Але, на диво, почав повільно підводитися, упираючись кулаками в підлогу. – Ось так, обережно. Йди до своєї кімнати.

Від лінолеуму в коридорі залишилася одна назва. Окремі клаптики, пофарбовані в коричневий колір, були прибиті до підлоги цвяхами. За один такий клаптик батько зачепився босою ногою і, втративши рівновагу, звалився долі, гепнувшись об кут стіни головою. Удар був потужний, від того як клацнули зуби, Оксані стало погано.