3

Як тільки детектив вийшов із кабінету, Юрій Олександрович відкинувся на спинку крісла. Йому подобалося відчувати легке поколювання роликів, що ховалися під шкірою спинки і приємно масажували кістки хребта, від болю в якому він страждав уже понад місяць.

-  Яка коханка? - пробурмотів директор, від насолоди заплющив очі. - Я розігнутися не можу, проклятий остеохондроз. І пігулки не допомагають. Лікар має рацію, треба йти до тренажерної зали.

Юрій Олександрович набрав номер телефона:

- Людмило, зайди до мене.

 Через декілька секунд відчинилися двері й в кабінет увійшла секретарка.

«Струнка, як берізка. Мабуть, гнучка й остеохондроз не мучить», - подумав директор та привітно посміхнувся дівчини.

- Юрію Олександровичу, я не винувата, - дзвіночком задзвеніла секретарка.

- Він сам прийшов, - реготнув директор, дивуючись з того, якими можуть бути переляканими дівчиська із-за якоїсь дурні. – Не переймався, Людмило, все гаразд. А чи не знаєш ти, часом, гарні спортивні клуби поблизу?

- Спортивні клуби? Ні, але можу подивитися.

- Буду вдячний. А за цього нахабу не переймайся. Я популярно пояснив, якщо буде ображати тебе, матиме справу зі службою охорони. Здається, він зрозумів.

- Дякую, Юрію Олександровичу, - директор побачив, як біла прозора шкіра на обличчі дівчини почала червоніти, а ніжна тоненька шийка покрилася плямами. Він відчув задоволення. Мабуть, Людмила, це помітила, тому що ще більше зніяковіла.

- Тоді я піду.

- Звичайно, дорогенька. Йди, працюй.

 Директор провів її поглядом, причепившись очима до сідниць. У довгих спідницях є щось таємниче. Особливо розріз, який приховує… А що ж він приховує? Юрій Олександрович облизав губи. Хм-м. Аж долоні спітніли. Він покопирсався в шухляді, знайшов серветку і ретельно витер шкіру. Декілька клаптиків паперу зачепилися за обручку, яка давно вже мала та врізалася в палець. Довелося зубочисткою виколупувати волокнистий папір.

 «Ще нам з Лізонькою тесть їх купував, - пригадав Юрій Олександрович, роздивляючись обручку. Он скільки подряпин. Я тоді був молодий і зелений, а Лізоньку як кохав. Хоча і казали, що більше на гроші тестя зазіхав, але доньку його кохав не менше. Так звісно, гроші я люблю, але й від Лізоньки у захваті. Тесть та теща давно померли. Весь статок перейшов в родину. Тепер я повновладний господар великого капіталу. А що Лізонька? Її тільки гроші та ганчір’я цікавлять. Хоча у ліжку вона тигриця,  особливо якщо дорогу дрібничку подаруєш. Але дружина гарна і мати турботлива. Щось у горлі пересохло. Нумо вип’ю кави.

- Людо!

- Так, Юрію Олександровичу! – вони часто перегукувались, коли було ліньки підійматися.

- Зроби мені кави!

Через декілька хвилин дівчина була в кабінеті. Вона несла тацю, на якій парувала білосніжна чашка з кавою. Як красиво Людочка йшла. Особливо звабливо обтягувала стрункі ноги спідниця.  Не можна очей відвести.

- Ваша кава, - задзвенів приємний голосок дівчини. Вона нахилилася і Григорій Олександрович помітив милий кучерик на лобі.

- Людочко, скільки тобі років? – несподівано для себе запитав він.

- Уже повнолітня, - посміхнулась дівчина.

- У мене син приблизно такий.

- Але ви ж не знаєте скільки мені років, - Людочка примружила очі.

- Здогадуюся.

- Давайте я вам ще печиво принесу. Смачне і свіже.

- Неси.

Коли дівчина поспішала, вона була схожа на метелика, вразливого сіренького метелика.

- Ось, Юрію Олександровичу. Смачного, - Людочка поставила на тацю вазочку з фігурним печивом.

- Як пахне, - він зробив перший ковток і відкусив шматок хрусткого печива. – Доречи, Людочка, ті гроші, що я тобі дав на витрати, вже закінчилися?

- Ще ні.

- Але скоро можуть. На візьми, - чоловік витягнув із гаманця дві крупні купюри. – Купи чого-небудь.

- Але тут багато.

- Грошей багато не буває, - самовдоволено посміхнувся Юрій Олександрович. Він був упевнений, що всі жінки люблять гроші. Тим паче багатий життєвий досвід підтверджував це не раз. Тільки гроші можуть розтопити неприступні жіночі серця, а ще обіцянки і солодкі слова. Юрій Олександрович досконало володів методикою залицяння до жінок. Ще б міг майстер клас молодим дати. – Бери, Людонько, купиш собі шоколадку.

- Тут десять вийде.

- Так купи десять. Не можна собі ні в чому відмовляти. Особливо такій гарній дівчині як ти.

- Вам ще кави принести? - секретарка підійшла до Юрія Григоровича, щоб взяти тацю. Від легкого бузкового аромату, який йшов від  блузки, запаморочилося в голові. Мабуть, так пахне молодість. Директор поклав свою долоню на холодні довгі пальці секретарки й, проникливо дивлячись в її блакитні очі, сказав:

- Людочко, ти вариш неперевершену каву.

- Стараюсь, - посміхнулась дівчина, але долоню прибрала. Неприємно шкрябнула камінцем каблучка. Юрій Олександрович помітив, як знову грають стегна дівчини, коли вона йшла до виходу, і задоволено відкинувся на спинку крісла. Знову пролунав неприємний скрип.

«Викину к бісовій матері це опудало, - піджав він губи. – Треба щось по сучасніше придбати».

 Зазвичай меблями займалася дружина, якій він повністю довіряв. Справа в тому, що Юрій Олександрович зовсім не мав смаку. Він виріс в простій сім’ї й надавав перевагу треникам та футболкам, але змушений був запихати свої тіло в вузькі джинси й тісні піджаки. Юрій Олександрович розслабив ремінь. Хух, аж дихати стало легше. Гарний у мене ремінь, швидко розстібується. Анжеліка Вадимівна подарувала. Ох, пекуча жінка. Як вона там в бухгалтерії, давно не навідувався. Цікаво, де цей клятий детектив знімки зробив? Ми ж Анжелою начебто обережними були. Останній раз на цій тахті обіймалися.

Зв’язок з головною бухгалтеркою він вважав лише приємним епізодом. Так перекус мимохідь в дешевій забігайлівці. Життя вирує, кружляє, іноді, похапцем, відчуваєш почуття голоду. Навіщо бігти в дорогий ресторан, коли поруч вабить доступністю фаст-фуд? Так, Анжеліка Вадимівна допомогла урізноманітнити сексуальне життя, була проста й доступна у вживанні. Завжди на очах, завжди безвідмовна. Ну, провели декілька вечорів в цьому кабінеті й розбіглися по своїм справам. Де взявся цей триклятий детектив?  Тепер ламай голову, як перед дружиною реабілітуватися? Що вона там на день народження хотіла? Автомобіль? Подарю автомобіль. А на день народження - водія. Все рівно Лізка ніколи не навчиться керувати.  Зателефоную зараз Петровичу, хай під вікна квартири машину підгонить. Пошукаю фото, що дружина скинула ще пів року тому, й відішлю менеджеру. Хай він заморочується.