1

Мій чоловік збудував особняк за власним проєктом. Він обожнював  великі масштаби, показну велич і штучні прикраси.

Серед ярмарку пишнот, я відчувала себе кошиком для сміття, хай дорогим та витонченим, але заповненим до країв. Довгий час мене використовували за призначенням.

 Прикро до сліз, але чомусь не хочеться плакати.

 Я знову вдивляюся в фотокартки, що валяються у моїх ніг. На них одні й ті самі герої: огрядний чоловік та блакитноока красуня з фігурою важкоатлета. На той світлині, яка залетіла під стіл, вони обнімаються, а ось на цій, що приклеїлася до великого пальця моєї ноги, - цілуються. Як міг Юрчик так вчинити? Проміняти мене, красуню, розумницю і просто чудову жінку, на цю пишну блудницю! А як він її цілує, аж губи завертаються. Сподіваюся, не від задоволення!

 І це ж треба, якийсь придурок надіслав фотки по пошті,  з доставкою. Совком пахне. Можна ж було скинути по Вайберу. Так ні, зробив боляче: роздрукував величезні світлини гарної якості, щоб я кожну волосинку на голові чоловіка порахувала та кожну зморшку на талії шльондри.

Від образи я стиснула зуби, але вчасно схаменулася. Не буду псувати дорогі пломби та блискучу стразу на боковому зубі. Як набридло просити гроші у чоловіка. Все, пора починати свій бізнес!

 Але з чого почати? Можливо, написати роман про кохання? Я в цьому знаюся. Хм. Скільки часу піде? Місяць, два, а якщо три? Так і з голоду можна померти. Записати вдалий хіт, щоб відразу в десятку, тобто в яблучко, тобто на першу сходинку. Я ж непогано співаю. Мамі завжди подобалося. І в музикальній школі хвалили вчителі. Ну що з того, що я останній рік не закінчила? В мене на той момент були інші пріоритети. Але талант він, немов вино, міцнішає з роками. І в мої тридцять три вистрелить, як шампанське. Хоча знову – термін. За два дні хіт не напишеш. А я не можу зволікати. Підступна суперниця надто близько підібралася до товстого гаманця мого чоловіка. Тут спати не можна, пора діяти.

Зіскочити з дивана мені не дав мобільний. Проклятий рінгтон і мертвого розбудить. Аж вуха заклало. Дзвонили по Вайберу й відразу відбилися. А ось і повідомлення з незнайомого номера. Що ж там, цікаво?

«Як вам світлини? Сподобалися? Можу прислати ще», - декілька раз перечитую повідомлення. Очі перечіпаються через підпис: інспектор Петренко. – Що за дурня? Який ще інспектор? Не з анекдота ж?

Хотіла негайно видалити, але цікавість взяла гору. А якщо на цих фото таке, ну таке… Аж страшно подумати.

 Строчу відповідь, але довгі нігті  заважають набирати правильні букви. Хай йому грець! Напишу так, як виходить. Хай у цього шахрая очі повилазять.

« Хто ва такит і що вам протрібно?»

Відповідь надійшла відразу:

«А ви полюбляєте клубничку?»

« На що ви натякаєте?»

« Хочу знати ваші кулінарні смаки».

« Знущаєтеся, інспекторе Петренко?»

« Я детектив Петренко»

« Яка різниця»

«Анжеліка Вадимівна вам передає привіт».

У мене вже голова обертом від цих безглуздих повідомлень. Я вирішую поставити велику крапку:

« Пішов геть, козел», - з цими нахабами не можна церемонитися. Ще якусь Анжеліку Вадимівну приплів. Хоча, стоп, знайоме ім’я. Де я його чула? Анжеліка Вадимівна… Тягнуся до фотокарток, уважно вдивляюся. А справді є щось знайоме в цьому нафарбованому та блискучому від крема обличчі. Десь я вже бачила баклажанове рідке волосся. Згадала, головну бухгалтерку так звали! Невже вона. Овва! Точно. Що за підстава. Мій чоловік, успішний бізнесмен, відомий на місто, на всю країну злигався з бухгалтеркою, яка тільки вчора відмила ноги від кізяків, що валяються вздовж широкого шляху. Чи де там промишляють повії?  Як він міг проміняти мене, переможницю конкурсу краси позаминулого року на підстаркувату корову. Не може такого бути!

-«Не може, не може, - стукав молоточок по скроням, в грудях забулькало і запекло. - Мені потрібен свіжий ковток повітря. Негайно. Але я не можу встати, немає сил. Допоможіть…»

  Блукаю очима навкруги, погляд торкається портрета, що висить на стіні. Статна пані в оксамитовій сукні. Це я. Сам губернатор подарував портрет мені на день народження. Там ще записочка була під рамою захована дуже приємного змісту. Я хотіла зберегти на пам'ять, але хтось її поцупив. Шкода. Дай пригадаю, що було написано. «Мила Єлизавета, вбитий вашою красою. Ні, не так. Мила Лізонька, зачарований вашою красою». Ось він ковток повітря. Хух, попустило. Дихати стало легше. Ще трішки полежу і зателефоную чоловіку. У мене з ним буде серйозна розмова. Ні, спочатку потрібно підготуватися. Чи вистачить у мене сил і нервів? Наскоком не вирішити складне питання. Краще відпочину, полежу трішки, а там в бій.