Чекаю і надіюсь

Подарую я осінь, з листям кольору сонця,

Щоб засипати з неба коси темні твої,

Щоб і через сто років твоє серце сміялось

І назавжди лишалось воно поряд з моїм.

                           ***

Сама здивувалась,що раптом сміялась,

Поглянувши в небо на ластівок плин.

Така я щаслива, що навіть вродлива
Забула про роки та що в серці клин.

              ***

Сумні мої очі, опущені плечі,

Глибоке роздум’я схилило мене.

Як холодно й лячно в весняний цей вечір

І вітер по небу в ніч хмари жене.

І я б полетіла  за вітром тим сильним,

Щоб дальні краї подивитися знов.

Побачити море і вільнії хвилі,

Відчути ту легкість і нову любов.

Що так надихала, що дух підіймала,

Що сили давала на дії нові.

Неси мене вітер, несіть мене хмари,

Я знову на легких, я знову в житті.

          ***

Як верба над водою схилила голівку,

Так зігнули мене оті злії слова.

Зачепились немов павутиння в верхівку,

За думки і за душу, так вона  не права.

Я заплакала вголос, стало сумно і важко.

Ти добавила чорних життєвих смужок.

Вже з тих пір нас нічого нас в житті не єднало

І дороги до хати, і знайомих   стежок.

          ***

Як би ж ви знали тато й мама

Як стало сумно жити нам.

Як одиноко вашим дітям,

Тому, що за вікном війна.

Як хочеться до вас, до хати,

Де було смачно й рідне все.

Як важко зараз вас не мати.

Одна, як лист сухий несе.

Так хочеться під ваші крила,

 Або, хоча б , до тих могил,

Де вас землею всіх закрило

І став весь світ без вас не мил.

      ***

Я хочу проснутись без сліз і тривоги,

Де сонце в вікно посилає тепло,

Щоб вільні від мін були наші дороги,

Щоб чисте повітря і небо було.

І люди веселі, посмішки всюди,

Щаслива малеча, бо вдома батьки.

На День Перемоги зберемося люди,

Так хочеться все це прожити таки.