19. ЕЛЬ

— Давай, ну, давай же!

— Рано ще.

Поплавець здригнувся раз, другий, відчайдушно засмикався.

— Підсікай!

— Відчепись!

Волосінь натяглася, вудка вигнулась дугою.

Рудий хлопець підсік і потяг здобич на себе. Над поверхнею води на мить блиснув сріблястий бік форелі і знову пішов у глибину.

— Тягни-тягни! Підсікай! Ну…

Другий хлопчина, точна копія першого, стрибав на березі. Малолітній рибалка підсік — і риба зірвалася. Хлопчаки хором завили від розчарування.

— Баран, ти, Шоне! — Другий відважив першому важкого ляща.

— Ах, ти... — Шон стрибнув, повалив брата в траву і замахнувся кулаком.

— Шоне! Кілліане! Додому!

Близнюки переглянулись і водночас закотили очі. Шон сів на траву, буркнув: "Я з тобою потім розберуся" і заходився змотувати снасті.

Через п'ятнадцять хвилин хлопчаки ввалилися в передпокій, сопучи носами. З кухні визирнула розчервоніла Анна й махнула ложкою нагору.

— Вечеря за півгодини. Марш до себе, мийте руки й переодягайтеся.

— А що на вечерю? — спитав Кілліан.

— Бараняче рагу й колканнон.

— Колканнон? Терпіть не можу цю суміш пюре з кислою капустою! Як його тато тільки в рота бере!

— Сьогодні що, свято? А що на десерт?

Хором заторохтіли близнюки.

— На десерт буде пиріг із ревеню. — Пацани одночасно скривилися. — І морозиво.

— Ура-а-а!

З цим криком близнюки кинулися сходами нагору. На самому верху Кілліан пригальмував і перегнувся через перила.

— Мамо, а що сьогодні за свято?

— Невдовзі дізнаєшся.

Через півгодини брати шумно влетіли до вітальні. Шон з Кілліаном здивовано подивилися на накритий білою скатертиною стіл.

— Чого принишкли, рижики? — пролунав скрипучий голос з боку каміна.

— Дідусь Ікто! Привіт! Ти у гості приїхав!

Близнюки кинулися до індіанця, що поважно сидів у кріслі, гріючи ноги біля вогню.

— А що ти нам привіз?

— Заткнися, Кілліане, так неввічливо!

— Сам заткнися, Шоне!

— Я старший, а значить розумніший! Ти мене маєш слухатися!

— Фігня! Лише на десять хвилин старший! Це нічого не значить!

— Ще як значить!

Від дверей почулося пирхання:

— Ох і бойові! Чисто в татка.

— Дідусь Койот! — знову хором заволали близнюки.

— І ти приїхав! А ти довго погостюєш?

— Ми з тобою підемо на полювання!

— І на рибалку!

— Ти вже сьогодні нарибалився, хе-хе.

— Ах ти, зараза! — Шон стиснув кулаки і набичився.

Кілліан насупився і теж прийняв бойову стійку.

— Зараз хтось залишиться без морозива. — Анна внесла миску із салатом. — А ну марш на кухню, несіть їжу на стіл.

Брати зиркнули на матір і поплелися допомагати.

— Це їм скільки років? Одинадцять?

— Дев'ять! — Анна вперла руки в боки. — Зарано тобі для склерозу, Іктомі.

— Такі росленькі такі, можна й дванадцять дати. Вже тебе майже наздогнали.

— Я ж кажу, чисто в татуся. — Койот сів у друге крісло. — До речі, а де Ламфаду носить?

— За пивом поїхав, — махнула рукою Анна. — Вважає, що справжній ель варять лише у Бербанку. Там пікти в кондомініумі влаштувалися, броварню відкрили. Вже години три як поїхав. По корках тягнеться, мабуть.

До кімнати ввалилися близнюки з салатницями й тарелями. Вони гримнули посуд на стіл і знову підбігли до каміна.

— То ви погостюєте у нас? Правда?

— Ну, якщо мама не буде проти... — Іктомі поглянув на Анну. Та вже встигла розташуватись на дивані.

— Та залишайтеся. Мені все одно у відрядження до кінця тижня. А ви тут із дітьми розважитеся. — Вона глузливо хихикнула.

— Залишайтеся! — заверещали брати.

Посеред кімнати затремтіло повітря, і з нізвідки ввалився Люк, мало не збивши святковий стіл. В оберемку ірландець тримав чимале барило.

— Автомобілі занапастять Америку! — заявив він, урочисто встановлюючи дорогоцінну ношу на журнальний столик. Переконавшись, що барилові нічого не загрожує, поставив поруч велику зелену пляшку. — А це яблучний сік, найсвіжіший. Дали на пробу із нового врожаю.

— Машину де кинув? — поцікавилася Анна.

— Там і покинув, у Бербанку.

— Варто було тачку ганяти, — пирхнув Ікто. — метнувся б кабанчиком через Міжсвіття. Тобі ж не звикати. А якби й вивернуло, нічого страшного, звільнив би шлунок перед трапезою. Леді твоя он аж як розстаралася.