18. ДАЛМОР

Тот кинувся до Анубіса, але шлях йому перегородив Іктомі. Обведені чорною фарбою очі спалахнули яскраво-червоним світлом, примарний павук недбало змахнув волохатою лапою, трунар відлетів назад, вліпився в стінку і зі стогоном сповз на підлогу.

— Прощайся з Каїром, чапля недорізана, — прошипів Іктомі. — Я тебе надовго на той світ відправлю. Вже я пос-с-стараюс-с-сь...

Він розкинув руки, мить — і в кабінеті вишився вже реальний гігантський золотий павук. Однією з лап Ікто гидливо перекинув до дверей Анубіса, пес жалібно завищав.

— Що ти підсипав у чай? — Павук узяв Тота за барки і підняв до стелі.

— Снодійне, — прохрипів єгиптянин, мружачись і намагаючись відвернутися. — Тільки снодійне! Я не…

— Навіщо? — заревів Іктомі.

Трунар замружився ще дужче і втягнув голову в шию.

— Говори, паскудо! Вб'ю!

— Ми хотіли виграти час, — простогнав Анубіс, який встиг перекинутися в людську подобу. Він скорчився на підлозі, крізь обгорілий одяг проглядала обпалена шкіра.

— Час для чого?

— Просто… — видавив Тот і затнувся.

Павук випустив криві пазурі і вп'явся в шию трунаря. З проколів потекла чорна густа рідина. Єгиптянин придушено пискнув.

— Ми подумали, вона все згадала!

— А чого ж їй не пам'ятати? У її віці деменція — рідкісне явище. І звідки ти знаєш, що вона втратила пам’ять, га?

Пазурі вп'ялися сильніше.

— Я не…

— Що ти не?

— Я не хотів! Я хотів…

— То хотів чи не хотів?

— Вона мало не зруйнувала наше житло! Вона погрожувала вбити нас! Усіх! Мене, Анубіса, Ісіду… Усіх!

— Ах ти хворий кретин... — Іктомі трусонув Тота так, що в того аж зуби клацнули. — У дівчинки на очах судженого пришили. Вона всім ризикнула, щоб коханого врятувати. А ти, труп гнилий, тільки про свою шкуру і дбаєш. Та ти подивися на себе! Де твоє благородство, тричі найвеличніший? На що ти перетворився, тричі розпаскуджений? Чіпляєшся за це бюро, як за свою забальзамовану душу. Хіба це життя? Хіба це…

— Сам на себе подивись! — огризнувся зі стогоном Анубіс. — Вже кому-кому читати моралі, але ніяк не тобі. Сам чим живий? Хто про тебе пам'ятає, окрім дітей та бібліотекарів?

Павук пронизливо зашипів, пара лап підхопила Анубіса і підвісила поруч з партнером.

—  Я на своїй землі! Вся Америка — моє місце сили! Мій народ...

— Жалюгідні рештки твого народу доживають у резерваціях. Ті, хто не знаркоманився і не спився, відкривають казино або торгують копійчаними виробами. Бачив, на що вони перетворили ловця снів? Ти подарував їм величезне диво, захист від нічних демонів. А вони плетуть дешеве макраме і продають наївним туристам під соусом "повісите над ліжечком і перестанете пісятися уві сні". Ти такий же напівмертвий, як і ми!

Іктомі заревів і розчахнув жвала. Хазяїн бюро заплющив очі, забурмотів щось собі під ніс. Анубіс відчайдушно забив ногами, безуспішно намагаючись копнути павучу тушу. Чорна кров бризнула на дерев'яні панелі.

Цієї миті пролунав гуркіт.

Іктомі розвернувся одним стрибком, тягнучи за собою єгиптян. Ті смикалися в волохатих лапах, мов маріонетки. Повітря поруч із каміном блиснуло, розкололося вертикальною щілиною, і звідти на товстий килим вивалилися Люк з Койотом.

Ірландець струснув головою, прийшов до тями, схопився й роззирнувся. Він підняв брову, побачивши композицію “Іктомі збирається закусити якоюсь поганню”, повернувся далі і з глухим стогом кинувся до крісла, на якому напівлежала Анна.

Люк схопив її за руку, намацав на зап'ясті пульс, випустив кисть, доторкнувся до жилки, що ледь помітно билася на шиї, важко перевів подих і випростався.

— Що з нею? 

Його голос лунав дуже спокійно. Такими оманливо тихими бувають гори перед сходженням лавини або поверхня океану в оці тайфуна.

Павук простягнув уперед Тота.

— Каже, дав їй снодійне.

— Яке? — Люк перевів погляд на єгиптянина. Трунар замотав головою й замружився. Ірландець підійшов упритул, акуратно зняв з носа Тота окуляри й впустив їх на підлогу.

— Яке снодійне ти їй дав і як довго вона пробуде непритомною?

Єгиптянин заворушив губами, але з горла вирвався лише невиразний писк.

— Відпусти його, — звелів Люк.

Іктомі розтиснув лапу. Трунар грудкою звалився вниз. Він хруснув шиєю, підвівся і насамперед повернув на місце окуляри. Єгиптянин прокашлявся, поправив тремтячими пальцями шийну хустку, випростався.

— Насамперед я маю спростувати хибні звинувачення на мою адресу. Смію запевнити, що життю леді Анни нічого не загрожує. Засіб, який я дозволив собі додати до її напою — я наполягаю, виключно з бажання не допустити розвитку конфлікту — не завдасть їй жодної шкоди.

— Що. Ти. Їй. Дав... — викарбував ірландець, витягаючи руку. На його долоні спалахнула біла куля і закружляла в повітрі, розкидаючи блакитні іскри.

— О, ні, тільки не знову, — заволав Анубіс.

— Опій, — приречено признався Тот.

— Брешеш, від опіуму не втрачають свідомість за кілька секунд, — прошипів Іктомі і знову схопив єгиптянина за шию. На білу сорочку знов потекла чорна густа кров, схожа на мумійну смолу.

— Це моя власна модифікація снодійного, перевірений тисячоліттями рецепт…

— Коли вона прокинеться?

— Думаю, незабаром. Міс Анна випила лише один ковток, а потім…

Люк підніс долоню до обличчя трунаря. Єгиптянин витягнувся в струнку, не зводячи очей з кулі, що шипіла і плювалася іскрами.

— Клянуся Озірісом, з нею все буде добре, — прошепотів він хрипким від страху голосом.

Ірландець стиснув долоню, погасивши потік полум'я, підсунув вільне крісло і сів поруч з Анною, взявши її за руку.

— Полиш, Ікто. Нікуди вони не подінуться.

Павук гидливо шпуронув Анубіса в Тота. Трунар похитнувся і затвердився на ногах тільки з другої спроби, його коліна підгиналися й тремтіли. Старий індіанець із чорними колами навколо очей підстрибнув, сів на стіл і поплескав поруч із собою по стільниці.