16. ПАВУЧИЙ ТРУНОК

Вся компанія приземлилася точнісінько на Люка. Гігант розпластався на спині, зверху впала Анна, а на неї Койот з Іктомі. На щастя, боги повернулися в істинний образ, інакше їй прийшлося б непереливки. Койот, дзявкнувши, зістрибнув на каміння і струснувся всім тілом.

— А щоб тебе! Куди ж ти трясешся, заб'єш! — заволав коричневий павучок, відчайдушно чіпляючись за волохате вухо.

Койот тільки зітхнув. Тим часом Анна встигла схопитися, а за нею, морщачись і потираючи забитий лікоть, підвівся і Люк. Койот закрутився на місці, принюхуючися.

— Опаньки! Чуєш, Ламфадо, а що це тебе так перемкнуло, що ти сам на себе не схожий? Та стій ти, тварино! — пискнув Іктомі, схопив кілька шерстинок і щосили смикнув їх, щоб привернути увагу Койота. Той невдоволено рикнув, але зупинився, повернувся до Люка і здивовано сів на хвіст з вкрай спантеличеним виразом морди.

Анна, насупившись, оглянула Люка з ніг до голови.

— А що з ним не так?

— Ти що, кельтських богів ніколи не бачила?

— Окрім нього — жодного разу, уявляєте?

— Ну то скажи, хто перед тобою.

— Люк Мак-Герот, — знизала плечима Анна.

— Ось! А має бути Ламфада.

— Такий розфарбований синім?

— А кажеш, кельтських богів не бачила, — обурився Іктомі.

— Люк перетворювався в кенотафі Ріглі.

— Та-ак, отже, істинний образ набувати може. Що ж пішло не так?

Люк оглянув себе, спантеличено відтягнув край футболки, немов перевіряючи її реальність, і махнув рукою.

— Доберемося до Кахіри — розберемося. Куди нам?

— За мною. Та не відставайте!

Койот спритно побіг, перестрибуючи великі тріщини. Тьмяний серпанок, що висів у повітрі, затуманював обрій. Невелика постать Койота швидко губилася з поля зору. Люк узяв Анну за руку і попрямував услід.

Анна намагалася ступати ширше, пристосовуючись до розгонистої ходи ірландця. Якоїсь миті вона здивувалася, що жодного разу не спіткнулася об каміння, і придивилася до землі під ногами. Кам'янистий ґрунт, здавалося, ніколи не бачив і краплі дощу. Та й звідки тут узятися дощу? Анні здалося, що вона ступає не по землі, а по досконалій моделі, що ноги її не знаходять опори, а ковзають у повітрі.

Койот озирнувся через плече, підморгнув і потрусив далі. Як він вибирав напрямок, було зовсім незрозуміло. На похмурій одноманітній пустці, що тяглася до самого горизонту, не виднілося жодних розпізнавальних знаків. Анна зазирнула в обличчя Люкові. Висвітлене тьмяно-червоним світлом, що лився зі свинцевого неба, воно здавалося суворим і майже неживим. Здригнувшись від холодка, який пробіг по спині, Анна міцніше стиснула пальці ірландця.

Попереду замаячив блискучий неясний абрис. Койот підбадьорився і знову припустив риссю.

— Це вона? Брама? — долинув писк павука. Анна перевела подих і розслабила плечі, що вже нили від напруги.

Койот раптово різко зупинився. Люк з Анною за кілька кроків наздогнали його: шерсть на загривку і спині бога стала дибки, з грудей вирвалося гарчання.

— Що там? — гаркнув Люк.

— Щоб мене проковтнув кондор, якщо знаю, — пискнув Іктомі.

З того боку, куди втупився Койот, до них з неймовірною швидкістю мчав вихор.

— Тікаємо! — Койот рвонув уперед. Анна та Люк побігли слідом. Вони мчали з останніх сил, але рух з кожним кроком сповільнювався, вони ніби в'язнули в трясовині.

— Стояти! — скомандував ірландець. Він розвернувся назустріч небезпеці, закриваючи спиною інших, і трохи згорбився у бойовій стійці.

— Не дури! Біжимо! — вигукнув Койот.

Люк нетерпляче відмахнувся, зроби рукою дивний жест, ніби намагаючись вихопити щось із повітря, і вилаявся.

— Що трапилося?

— Міжсвіття недоступне, — крізь зуби буркнув Люк. — Стій де стоїш.

Вихор наздогнав четвірку. Перед ними зупинився голий гігант. Насупившись, він по черзі оглянув кожного налитими кров'ю очима і зупинився на Люку. Мовчання затягувалося. Анна боялася ворухнутися. Їхній переслідувач нагадував давньогрецьку статую. Правильні крупні риси обличчя, чуттєві губи, волосся та борода лежали великими завитками. Ще більшу схожість зі скульптурою надавала дуже блідого кольору шкіра переслідувача.

Анна мимоволі ковзнула поглядом нижче. Торс незнайомця теж наче вийшов з-під різця скульптора. Кожен м'яз виділявся на міцному важкому тілі, кубики преса виглядали перебільшено рельєфними, а під неймовірно гармонійними косими м'язами живота з кучерявої порослі виглядав такий же крихітний, як у давньогрецьких статуй, член.

Губи Анни мимоволі смикнулися в усмішці. І цей майже непомітний рух м'язів збісив переслідувача. Він гнівно хльоснув довгим лускатим хвостом і здибив його перед собою, ніби компенсуючи предмет глузування. Величезна — з дві долоні — голова змії, що увінчувала кінчик хвоста, зашипіла, розкривши пащу і тремтячи роздвоєним язиком. Анна мимоволі відсахнулася.

— Тихіше. — Люк не ворухнувся, але м'язи на його руках помітно напружилися. — Якщо ти схибив, справедливий Міносе, привітайся і йди. Ми ніколи не були ворогами.