11. ПОЦІЛУНОК КУЗЕНА

"Якого біса я тут забула", — бурчала під носа Анна, пробиваючись крізь натовп, що заполонив бульвар Еббота Кінні. Фестивальний парад давно закінчився, але на сцені продовжували змінювати один одного маловідомі гурти. Народ плив між наметами, де торгували дешевими сувенірами, ганчір'ям, керамікою та іншим несмаком. Зараз, до середини жовтня, виснажлива літня спека змінилася терпимим теплом, але все ж таки більшість роззяв підтягувалася ближче до вечора.

Насправді якого саме біса забула тут Анна, було очевидно. Нарешті вона повернулася додому. До піднебесних гнучких пальм, буркотливого океану, розпеченого піску пляжів.

На другий день після приїзду, не встигнувши навіть речі до ладу розпакувати, Анна спала до обіду, а потім блаженно довго валялася в ліжку, ліниво гортаючи соцмережі. Вона примружилася на рекламу щорічного фестивалю Еббота Кінні і раптом вирішила — саме це їй і треба, щоб знову відчути себе вдома. Місцеві та туристи, хіпі та дрібні ремісники, одноповерхова Америка, яка вперто плекає думку про колишню велич.

Анна підстрибом побігла у ванну. Засунувши в рота зубну щітку, вона глянула в дзеркало і завмерла, криво посміхаючись. До нового відбиття з короткою стрижкою звикнути було неможливо.

***

Постриглася вона місяців чотири тому, волосся відросло, але до колишньої гриви було далеко. Змінити образ порадив психотерапевт, на додаток до пачок таблеток та щотижневих сесій.

Психотерапевт, як здалося Анні, найбільше засмутився через її раптовий від'їзд. Раптова вибіркова амнезія, суворо локалізована в часі, дисфункція сну, нічні кошмари, манія переслідування, і все це не розвивалося поступово, а з'явилося раптово, коли пацієнтка опам'яталася серед ночі в пустельному парку на іншому краю міста. Машину з цілісінькою сумочкою на передньому сидінні поліція виявила неподалік від арки. Травми голови, прийом психотропних препаратів та пухлину мозку виключили.

Півроку пішло на стабілізацію. Психотерапевт уже натякав на потенційну наукову публікацію і м'яко розпитував про можливість використовувати напрацьований матеріал, зрозуміло, жодних імен, взагалі нічого, що може хоч якось ідентифікувати, навіть натякнути на особистість пацієнтки.

У Сент-Луїс прийшло бабине літо. Анна їхала додому, поглядаючи на дощові хмари, що купчилися на пів неба. Дорога звернулаа, промені сонця спалахнули у Брамі Заходу на тлі свинцевого неба, і все залило дивна передгрозова заграва, яке завжди асоціювалася в неї з прийдешнім кінцем світу. У Анни потемніло в очах, вона втиснула ногу в гальмо. Позаду засигналили. Вона хапала ротом повітря, паніка затопила задушливою хвилею. Гудки машин наростали. Анна відчинила двері і буквально вивалилася з авто. З жахливою чіткістю вона зрозуміла, що не може залишатися в Сент-Луїсі. Промучившись всю ніч безсонням, зранку вона прийшла в офіс тільки щоб повідомити про звільнення. Уникаючи здивованих питань колег, почала згрібати в шухляду речі, але раптово зупинилася, махнула рукою і втекла геть.

***

Вже за кілька годин вона їхала додому, до Лос-Анджелеса, зрідка зупиняючись на заправках. У багажнику “форда” лежало дві валізи і пара пакетів з поспіхом зібганим одягом. Господарям було залишено додаткову суму на прибирання.

Міссурі, Канзас, Оклахома, Техас, Нью-Мексико, Арізона і, нарешті, Каліфорнія. Легендарне шосе 66. Сім штатів, чотири дні у дорозі, три ночі у придорожніх мотелях.

Загалом Анна розраховувала на п'ять днів і чотири ночівлі. Але в Черч Рок, штат Нью Мексико, стався той самий жах шістдесят шостої траси, про подібні до якого складали легенди, в які Анна ніколи не вірила.

До вечора третього дня все йшло спокійно. Одноманітний повільно змінюючийся краєвид, поодинокі містечка, що застигли в середині минулого століття, наче метелики в бурштині. Кожні кілька годин Анна зупинялася на заправках, де подавали несмачну рідку каву, гамбургери, яблучні або сливові пироги. Вимова офіціанток ставала все більш тягучою, лінивою, напоєною літньою спекою.

До містечка Черч Рок Анна під'їхала пізно ввечері. Попереду небо ще відливало темно-зеленим біля самого краю горизонту, але позаду наступала фіолетова, майже чорна темрява. Анна вже шкодувала, що не заночувала в Альбукерці. В останньому придорожньому мотелі місць не було, а голова все важчала. Одноманітні висхлі поля, цегляно-червоні невисокі гори на обрії, чахлі кущі й деревця зливались у монотонне мерехтіння, до того ж поступово навалювалася темрява.

Фари на мить вихопили з сутінок перекошену темно-червону табличку "Red Rock Park". Відразу за нею вправо йшло відгалуження дороги, на самому повороті стояло кілька похмурих фігур. Анна начебто розглянула дитину на спині жінки. "Здається, не сезон для карнавалів..." - Анна глянула в бічне дзеркало і здригнулася. Фігури обкотило сріблом, вгору злетів примарний сполох і розтікся біля ніг людей калюжкою неправильної форми. Анна замружилася трохи надовше, ніж слід, машина пішла юзом, вона ледве встигла загальмувати і знову подивилася в бічне дзеркало. Група людей на повороті похмуро дивилася їй услід, ніякого срібла.

“Спати. Негайно”. 

Анна рушила, мимоволі поглядаючи в дзеркало заднього виду. Буквально за кілька кілометрів зліва засяяла вогнями невелика площа: кілька готелів та кафе. Машин на стоянці було небагато. Анна припаркувалася біля першого ж готельчику Comfort Suits. Портьє, на вигляд навахо, з сивуватим стягнутим у хвіст волоссям, глянув на неї, примружився і запитав посвідчення водія.

— Здалеку їдете?

— Здалеку.

Портьє кинув погляд на посвідчення і трохи підняв брову.

— Міссус Анна Морріс? 

— Місс.

— Вам пощастило, останній номер лишився. На першому поверсі, поряд із рецепцією, але сьогодні тихо. Вісімдесят чотири долари.

Настала черга Анни скидати брову. Вона розплатилася кредиткою та повернулася до “форда” за дорожньою сумкою. Поруч зашаруділо. Зачинивши багажник, вона озирнулася. Поблизу жалюгідного напівзасохлого куща перебирав лапами койот, облитий сріблястим місячним світлом. Кілька секунд людина та тварина немовби змагалися, хто кого передивиться. Нарешті койот коротко дзявкнув і потрусив до шосе, щохвилини оглядаючись, наче запрошуючи за собою. Анна хмикнула: "Немає в мене їжі, братику," — і пішла в готель. Позаду запитально дзявкнули, потім ще раз, але вона не відреагувала. Занадто втомилася.