10. ЛІКЕР СВИНЯЧЕ ОКО

Крихітна тінь проскочила просто під ногами. Ламфада спіткнувся і чортихнувся. Дорога назад давалася куди важче. Пекло не хотіло відпускати прибульців. Тот мірно йшов уперед, задаючи ритм. Люк та Анна не відставали ні на крок. Ірландець стискав долоню Анни так, що вона іноді морщилася. Коли попереду з’явилася річка, Анна мимоволі зітхнула.

Троє підійшли до берега й зупинилися. Люк машинально поліз у кишеню за сигаретами, нічого не знайшов і тихо вилаявся.

— Ти як сюди взагалі потрапив? — Анна підняла брову.

— Ну як... Проткнули мене, пам'ятаєш?

Анна штовхнула Люка ліктем у бік.

— Я серйозно. Як тебе занесло в християнське пекло, причому в Дантове?

Ірландець хмикнув.

— А що? Красива модель. Логічна, гармонійна. "Мені помста належить, Я відплачу", як казав цей, як його... — Люк клацнув пальцями. — Павел!

— Невже ти читав Біблію? — здивувалася Анна.

— Навіщо? Нудно. Павел мені коротенько і так усе переказав.

— Ти хочеш сказати, що зустрічався з апостолом Павлом? — Анна зирнула скептично.

— Ага, ми з ним смалили у Форті Снеллінгу, нинішній столиці Міннесоти. Десь у землях сіу натрапив я на...

Люк осікся. На річці знову з'явилася ладдя Харона, метнувши на берег сірі хвилі. Техуті відсмикнув Анну з Люком назад, мало не зваливши з ніг.

— Не варто мочити ноги у водах Стіксу.

Тіні потекли на берег, розбрідаючись уздовж урвища. Коли остання покинула ладдю, Харон взявся за трап. Тот метнувся вперед.

— Хароне. В тебе пасажири.

— Мій борг тобі виплачений дорогою сюди. — Керманич потягнув дошку на себе. Люк зробив крок і взявся за інший край трапу.

— Ми повертаємося. Назви свою ціну.

Харон смикнув дошку, але Мак-Герот навіть не поворухнувся.

— Забери руки, грішнику. Одне моє слово, і ти бовтатимешся, вмерзлий мордою в крижане озеро перед середньою пащею Люцифера.

Ірландець криво посміхнувся.

— Не пишайся так, мені втрачати нічого. Краще подумай: у тебе з'явився шанс непогано розважитися.

Грозові хмари ще більше потемніли й раптом сяйнули блискавкою.

— Ти мені будеш винен, Люк Мак-Герот, Довгорукий Луг. Будь-яку послугу на перше моє прохання потім і історію зараз. Добру правдиву історію.

— Згода. — Люк простяг руку.

— Це плата за тебе.

— За всіх трьох.

Після короткого вагання Харон кивнув і потис долоню.

Мандрівники зійшли на ладдю. Люк притулився спиною до щогли, притягнув Анну до себе і обхопив руками.

— Так ось, історія. Я тут якраз почав розповідати про те, як тисяча вісімсот… чорт, не пам'ятаю. Так от, у землях сіу мені під ноги з вігваму вивалився п'яний в дупель Іктомі. Йому одному було нудно, і він покликав мене з собою зображати двоногого ведмедя Хунунпу. Ну щоб якщо до індійців лакота забредемо, я їм мудрі речі рік, а як до сіу — то вже вотчина Ікто.

Люк хмикнув. Голос його був спокійний, навіть лінивий, але Анна відчувала, як тремтять руки ірландця.

— Славний американський уряд скуповував у місцевих племен землі. А для зговірливості у хід йшло все. Вогняна вода текла рікою. Індіанці спивалися, як і було задумано, і за безцінь віддавали свої володіння, але й зайди любили піддати. До нас дійшла чутка, що у Форті Снеллінгу відкрилася шикарна винокурня. Ми й вирушили до Мінесоти.

Винокурню тримав одноокий французик П'єр Парран на прізвисько Свиняче Око. Казали, око він втратив на полюванні, але я завжди підозрював, що це справа рук шерифа. Французика кілька разів до півсмерті били за бутлегерство. Самогон він гнав чудовий, хоч характеру був препаскудниого. Але його терпіли, бо платив справно, а другого такого платника податків у тих краях не було. Навіть поселення називали не інакше, як "Свиняче Око", як того самого французика та його знаменитого лікеру.

Так ось, ми з Ікто завалили до нього в салун, присіли, і тільки-но перехилили по першій, як чуємо ззаду шум. Заходить священик і давай репетувати. Мовляв, грішники, п'яниці, до церкви не ходите, боже слово не слухаєте. Я йому кажу, чуєш, святий отче, що ти повітря трусиш. Не бачиш, люди відпочивають. Видихни, сідай і розкажи до пуття, чого хочеш.

Той трохи осікся, запал зменшив і сів до нас. Ну, ми по другій замовили, і йому теж за компанію. Священик чарку потягнув попустився. Бачу, каже мені, ти ірландець, тобто людина віруюча і богобоязлива, а я тебе на службі жодного разу не бачив. Слово за слово, розговорилися. Нормальний мужик виявився, хоч і теж француз. Він у форт прибув слово боже нести, навіть церкву збудував на честь святого Павла. А місцеві одного покровителя шанували, високоградусного, і всі гроші текли повз церковну касу.

Пропустили ми ще кілька чарок, і тут заходить сам Свиняче Око. Вигляд у нього мерзенний: дрібний, кривоногий і ніс гачком, з усього видно — гасконець. Підійшов і одразу з наїздом, типу вали звідси, святий отче, не доводь до гріха. Я такого нечемного поводження не люблю. Взяв Паррана ніжно за плечі, посадив, пов'язку на оці поправив. Той відразу пащеку закрив, лише очицями люто кліпає. Священик став винаря умовляти, мовляв, давай вирішувати миром. Закривай свій заклад на час служби, можемо про ексклюзивне постачання кагору поговорити. А Свиняче Око морду скривив і ні в яку, мовляв бізнес є бізнес, йдіть з миром, отче.