8. ДЖЕЙМСОН ГОЛД

У горлі боліло, але тільки коли Анні перестало вистачати повітря, вона зрозуміла, що причиною тому її власний крик. Їй довелося зробити зусилля, аби згадати, як зробити вдих. Легені майже з болем розправилися від потоку повітря. Права рука Анни ковзнула вниз, зупинилася на мокрій дірі, залишеній списом. Вона сіпнулася, підняла кисть, з подивом глянула на вимазані кров'ю пальці. І тут відчула, як зсередини щось вибухає.

Вогненна куля розгорталася із сонячного сплетіння, обпалюючи диким жаром. Анна зметнула руки вгору. З очей, з розкритого рота полилися потоки білого світла. Через секунду дівчина зникла в сліпучому коконі.

Бріан затулив обличчя рукою і відповз подалі. Мешканці похоронного бюро тулилися до стін. Сяюча куля розросталася, несамовито вібруючи. З краю столу зірвалася недопита пляшка “Джеймсон Голд” і розлетілася на друзки. Техуті здригнувся, ніби опритомнівши від мани. Тремтячою рукою він поправив окуляри, що сповзли на кінчик носа, і раптом з силою вдарив себе по лобі.

— Хен­тіа­мен­тіу Осіріс! Він же з Туата де Дананн! 

— Хто? — Бріан визирнув з-за плеча хазяїна бюро й підвищив голос, перекрикуючи ревіння кокона: — Ламфада? Ну так, і що?

— Треба тікати!

— Чому? — Бріан вже кричав в самісіньке вухо. — Я ж його вбив! 

— Він закликав богиню Дану! — Трунар прикрив очі і заговорив наспів: — На островах північних жило Плем'я Богині Дану. Люди його осягали магію та премудрість. Були їм відкриті таємні книги друїдів, чари, і перевершило плем'я мудрістю всіх у світі. Спис Ассал з Горіаса світлий Ламфада отримав, і перед ним би не встояв ні простий смертний, ні боги...

Бріан аж застогнав.

— Тоте! Облиш свої вірші! Робити що?

Техуті немов не чув.

— Туата де Дананн назвалися в славу богині величної. Дану зовуть її, також Аньє та Чорная Анніс її імена…

Бріан розгублено озирнувся. Одін, прихопивши капелюха, крок за кроком пробирався до виходу. Посіріла від страху Ісіда сповзала вниз по стінці. Решта злякано й розгублено тулилися до стін. Кокон розростався, рокіт наростав, переходячи в інфразвук. Всі меблі їдальні вже відчутно тремтіли. Зверху хруснуло скло. Бріан затрусив єгиптянина.

— Слухай! Та послухай же! Що вона таке?

— Аньє та Чорная Анніс… — повторив Тот, посміхаючись трохи божевільно.

У цю мить обвалилася скляна стеля. Уламки бризнули дощем. Великий шматок розпоров піджак Одіна, який саме в цю мить вискакував у коридор. Стіни будинку затремтіли.

Раптовий крик перекрив пекельну какофонію.

— A Bhanríon Naofa, a Mháthair na Trócaire, is tu ár mbeatha, ár mílseacht is ár ndóchas!

Перед сяючою кулею став дибки золотий павук розміром з коня. Сузір'я його очей спалахнуло рубіном.

— Mháthair na Trócaire! Ag glaoch ort!

“Свята Цариця, Мати Милосердя, життя наше, насолода наша і надія наша! До тебе закликаю!” — пошепки повторив Бріан.

Спершу, здавалося, нічого не відбувалося. Але через кілька секунд дзвін у вухах став затихати. Посуд перестав деренчати. Кокон дуже повільно почав зменшуватись у розмірах. Павук упав на всі вісім лап і зіщулився, на його місці випростався Іктомі, упираючись у поперек, і охнув. Накульгуючи, він підійшов до Тота, присів поруч навпочіпки і відкинувся на стіну, прикривши очі.

Першим отямився Бріан. Він несміливо доторкнувся до плеча індіанця.

— Ікто… А звідки ти знаєш гельску?

Старий розліпив повіки.

— Яка тобі різниця, — втомлено видавив він.

— А як ти дізнався, що треба звернутися до матері милосердя?

— Досвідчений я.

— А…

Іктомі відмахнувся від нього, як від обридлого сліпня, і повернувся до Тота.

— Чуєш, ти, поет-історик бісів… У тебе мізки є? Чи тільки ганглій, щоб від вух у дрібну моторику інформацію передавати?

Техуті проковтнув, облизнувши губи.

— Я…

— Ти, ти! Чапля бібліотечна! Ти коли байки Ламфади записувати почав?

— Яка в Сета різниця?

— Я тобі зараз поясню. Твоя маленька голівка не дотумкала, що коли в твій вишуканий кабінет, щоб його терміти пожерли, заходить дама, яка шукає, чуєш, не просто Люка, а містера Мак-Герота, і називає себе Анною, то це не просто так?

Тот потер скроні.

— Тобі відомо, Ікто, що в Сполучених Штатах імена Анна, Ханна та інші варіації носить добрих півмільйона жінок? І що за ті півтори сотні років, які Ламфада блукає американською землею, він тра... переспав із кількома десятками цих шановних дам?

Індіанець скривився, наче сьорбнув оцту.

— Писець Маат ти недороблений. За яким іксом ти пишеш усі ці історії, якщо навіть не замислюєшся над їхнім змістом? Ти Ламфаду скільки знаєш? Років сто, не менше? Чи часто він називав себе кельтським богом?

Старий зробив виразну паузу. Тот промовчав.

— І за весь цей час тут хоч раз з'являлася поважна дама, з якою, як ти витончено висловився, він переспав? — Питання було, очевидно, риторичним, оскільки Іктомі відразу продовжив: — Навіть Ісіда зрозуміла, недарма так розлютилася! Тобі ж під самий дзьоб відповідь підсунули, розжували, ще й у шийку проштовхнули!

Тот все одно не образився, мабуть, досі не прийшов до тями. Він зиркнув на згасаюче сяйво і раптово запитав:

— А звідки ти знаєш, що Ісіда крутила роман з Ламфадою?

Іктомі закотив очі.

— Ти ще поцікався, звідки я тут узявся. Давай, валяй, замість подяки за порятунок.

— Знову підслуховував, старий трикстер? Підкрався непомітно, мов… кгм, коротше, і причаївся на люстрі?

— Ой яка вишукана мова! Істинно Могутній у промовах Тот, ні дати ні взяти. Відбрив плебея.

Ікто набрав повітря, збираючись дати відсіч, але тут його перебив Бріан:

— Дивіться!

Бліда пелена сріблястого місячного світла огортала раптово маленький жіночий силует, схилений над величезним тілом. Обидві постаті були нерухомі.

Іктомі похитав головою, підвівся і, крекчучи, підійшов до Анни.