7. ТЕПЛЕ ПИВО

Анна кілька разів промахнулася, перш ніж увела в навігатор Каїр. Спочатку виявилося, що таких міст поблизу аж два: у Міссурі та Іллінойсі, причому обидва на однаковій відстані від Сент-Луїса, але у протилежних напрямках. Потім навігатор запропонував той самий клятий шлях через Карбондейл, а найкоротшу дорогу по п'ятдесят п'ятій трасі наполегливо фарбував сірим і не реагував на доторки. Руки тремтіли, навігатор упирався. Анна закричала, шваркнула кулаком по керму і рвонула за вказівниками.

Майже миттєво вона влипла в пробку. Форд приречено смикався по кілька метрів, щоб знову надовго застигнути. Анна мало не плакала. Вона спробувала знайти об'їзд, але ображений навігатор завис і відмовився перезавантажуватися. Машини тяглися і тяглися, між будинків зрідка прозирала каламутна бура Міссісіпі. На стиках бетонних плит неприємно трусило.

Анна поклацала радіо, потрапила на місцеві новини. "Через велику аварію практично паралізовано рух на ділянці Сент-Луїс — Фестус по п'ятдесят п'ятій автомагістралі".

Наступні кілька годин вона пам'ятала погано. Кілька годин ривків та довгих очікувань у пробці. Кілька годин нестерпної тривоги, болі під ложечкою, скусаних губ.

До Каїра Анна потрапила, коли вже стемніло. Похоронних бюро в крихітному містечку навігатор, що раптово прокинувся, знайшов цілих чотири. Перше виявилося приземкуватою сірою дощатою будівлею, напис на білому камені повідомляв: "Похоронне бюро Баркетта". Друге, біле двоповерхове, було геть занедбане, навіть зупинятися не вартувало.

Дорога до третього бюро пролягала пустельною вулицею. Вікна багатьох будинків були забиті. Прибувши на місце призначення, як послужливо повідомив навігатор, Анна загальмувала і здригнулася: перед нею був той самий білий особняк, що примарився у видінні. Вікна світились. Анна заглушила мотор і з осторогою пішла погано освітленим двором. Ні душі. На табличці біля воріт значилося: "Салон ритуальних послуг Техуті". Крізь зачинені віконниці пробивалося світло.

Анна посмикала двері: замкнено. Вона почала обходити будинок, підбори грузли в траві. На галявині під перекошеним тентом виднівся столик зі свічками, полум'я трохи тріпотіло від нічного вітерця. Навколо сиділи жінки у чорному. Почувся схлип. "Сім'я покійного", — вирішила Анна. Вона вже майже завернула за ріг, коли від столика долинув скорботний плач. Анна озирнулася. Невірні абриси заколивалися разом з полум'ям, довгі пасма волосся випросталися з-під капелюшків з вуалетками, здибилися, огортаючи жінок подобою плащів. Роти розкрилися чорними проваллями, виригаючи виття, тужливе, наростаюче до нестерпних децибелів, що рвали на шматки не барабанні перетинки, а душу. З відчайдушним вереском Анна кинулася з усіх ніг до напівкруглої задньої веранди з прочиненими дверима. На верхній сходинці щиколотка підвернулась, Анна впала і стиснулася в грудку, закривши обличчя і голову схрещеними руками.

— Банші. Вони по мою душу, не по твою. Немає чого боятися, жінко.

Буденний тон подіяв як виварка холодної води на голову. Анна обережно опустила руки. У дверях, притулившись до одвірка, стояв чоловік, осяяний жовтим світлом, що пробивалося з коридору. Широкоплечий силует було важко не впізнати. Люк — на його обличчя впало світло від прикрученого над дверима ліхтаря — ступив назовні, осікся і протяжно свиснув.

— Оце так. Допився до рожевих слонів.

— До синіх чортів! — гарикнула Анна, відвернулась і сховала обличчя у долонях. Сльози самі бризнули, і від полегшення, і від раптового відчуття безпеки, і від того, що він тут, живий і неушкоджений. Люк пом'явся і сів поруч.

Анна зробила кілька глибоких вдихів і наважилася випростатися. Сумочка валялася сходинкою нижче. Анна витягла сигарети і запальничку, стиснула фільтр зубами, чиркнула раз, другий і зі злістю шпурнула шматок пластику через весь двір. Зліва клацнуло. Люк простягав запалену Зіппо. Анна нахилилася, але припалити не вдалося. Руки ірландця ходили ходором. Вона обхопила його долоні своїми, затягнулася і, не відпускаючи, зазирнула в обличчя, освітлене яскравим вогником.

Він був страшним. Набрякле обличчя вкривали синці та садна. Очі дивилися каламутно. Від Люка несло тютюном та віскі. Анна прикусила губу. Ірландець кілька секунд витримував її погляд, примружився і зло видихнув:

— Що, не таке чекала побачити?

Анна розтиснула долоні. Люк згорбився, перекидаючи запальничку з руки в руку. На шиї темнів застарілий засос зі слідами зубів. Анна відвернулася, задихнувшись від різкого болю під ложечкою, сперлася ліктями на коліна, несвідомо копіюючи позу сусіда.

— Ти чого тут?

— Мимо проїжджала, — огризнулася вона, впустивши стовпчик попелу.

— Заблукала? Дорогу в Мемфіс показати?

— Сама знайду.

Вони замовкли. Тиша гнітила. Анна докурила, злісно втиснула недопалок у білу сходинку.

— Давай до машини проведу. — Люк важко підвівся, дивлячись кудись убік. — А то знову злякаєш… сестричок.

— Погано ти дивишся за своїми сестричками. Ти ж за рангом вищий за них, правильно? Що ж на місце не поставиш?

— На ранг поскаржитися не можу. — На обличчі ірландця промайнула мрійлива усмішка, вмить змінившись єхидною гримасою. — А тебе мій ранг цікавить? Тому й примчала? Це дарма. Навіть коли я здохну, ні біса не отримаєш. Запальничку хіба. Можу зараз подарувати, мені вже не знадобиться.