4. МАУНТІН ДЖИНДЖЕР

За тиждень до Різдва Анна опинилася на корпоративі у Сіетлі. Не довго думаючи, вона вирішила додати кілька днів відпустки до різдвяних канікул і відвести душу в Снокволмі. На щастя, від Сіетла до цього гірськолижного курорту було рукою подати. Їй страшенно треба було перезавантажитися, і гірські лижі здавалися ідеальним варіантом. На трасі вона не думала ні про що, хіба про запітнілу маску або лід на схилі.

Перші кілька днів катання було легким. Незвичайна для штату Вашингтон сонячна погода, укатаний гладкий схил, тільки вітер у вухах. Дещо дратував наплив лижників, але в принципі, Анна розуміла, на що йшла: канікули.

Надвечір четвертого дня повалив сніг. "Супер, завтра по пухляку покатаюся", — вирішила Анна, з'їжджаючи востаннє. Увечері в “Комонвелсі”, уплітаючи за обидві щоки бургер з фірмовим коктейлем “Маунтін Джинджер”, вона відчувала абсолютне безпримісне щастя. І навіть думка про гру слів у назві коктейлю — чи то гірський імбир, чи то рудий горець — майнула і зникла, не зачепившись.

Вранці здалося, що вона прокинулася надто рано, в кімнаті панувала напівтемрява. Вона ліниво розкрила штори та ахнула. За вікном мело. Густий пухнастий сніг закручувався вітром у різні боки. Вершини гір майже не проглядалися за каламутно-білою пеленою. Анна ввімкнула кавоварку і пішла вмиватися. За чверть години, допиваючи вже охололе еспресо, вона полізла гуглити прогноз погоди. Мінлива хмарність, сніг, вітер поривчастий. Вирішила все ж таки піти до витягів, а раптом…

Біля кріселки юрмилась невеличка зграя найвідірваніших лижників. Запитливо заглядали в будку наглядача, палили, переступаючи з ноги на ногу в твердих черевиках, і з надією поглядали на небо. Нарешті сидіння кріселки сіпнулися й поїхали. Порив вітру жбурнув у обличчя колючий сніг. Анна натягла бафф вище і шмигнула носом. "Ну гаразд, пару спусків, а потім грітися".

Нагорі справи були набагато гірші. Вітер завивав, трасою стелилася поземка. Анна обережно поїхала спочатку поперек схилу, потім, набравшись хоробрості, почала зменшувати завороти. Під шаром пухнастого снігу ховалася відтрачена траса. Буря, проте, посилювалася, так що Анна надумала перебратися із західної зони на центральну, сподіваючись, що там буде тихіше. Вона розігналася і майже проскочила пологу ділянку, лише в самому кінці трохи поштовхалась палицями (не найлегше заняття в наметеному снігу) і зупинилася біля таблички "Парашут". Тільки зараз вона зрозуміла, що попереду на неї чекає пристойний шматок чорної траси, до якого ратраки не добиралися.

Вона потопталася на місці, озирнулась. Ні душі. Анна витягла шию, намагаючись розглянути схил попереду, але за хуртовиною нічого не було видно. Озирнувшись ще раз у марній надії побачити когось такого ж божевільного, вона зітхнула, поправила маску і акуратно, не сильно розганяючись, заковзала вниз.

Все йшло більш-менш гладко. Анна подумки дякувала своєму лижному інструктору. Років п'ятнадцять тому, коли той ставив її на лижі, вона була готова його вбити. Інструктор був дорослим суворим чоловіком, неусміхненим і вельми саркастичним. Він не розшаркувався, не втішав після падінь і абсолютно не бажав вислуховувати скарги та попискування. На кожному спуску влаштовував розбори польоту, де найввічливішим було "розчепірилася, як курка, лікті до себе, я сказав". Анна плакала, злилася, намагалася відгавкатися, але інструктор звертав на її жалюгідні потуги не більше уваги, ніж на ялинову шишку. Після шестиденної школи вона поклялася собі, що більше ніколи, нізащо на світі не полізе на ці безглузді схили.

Але за рік, випадково побачивши в університетському коридорі оголошення про набір групи для гірськолижної поїздки на канікулах, несподівано для себе записалася. І перший спуск став чистим кайфом. Ще через декілька років, опинившись знову в готелі “Ред Вулф Лодж”, вона спробувала знайти того інструктора і подякувати за науку, але їй сказали, що містер Вайя звільнився два роки тому і не залишив контактів. Вона здивувалася, що готель відпустив такого інструктора, ім'я якого — як вона пам'ятала з міфів чероки — означало «червоний вовк» і могло служити чудовою рекламою комплексу, та й думати про нього забула.

Раптовий поштовх вирвав Анну зі спогадів. Вона підскочила на непоміченому пагорбі, не втримала рівноваги і гепнулася на схил, проїхавши кілька метрів униз. "Ну твою ж дівізію..." Вона сіла, протерла маску і виплюнула сніг. Одна лижа відстебнулася й валялася нагорі. Беззвучно матюкаючись, Анна відстебнула другу лижу, взяла її в одну руку, в іншу — обидві палиці і почала підніматися вгору схилом. Вгризаючись черевиками в пухкий сніг, вона крок за кроком наближалася до мети.

Діставшись, нарешті, до лиж і врешт захекавшись, Анна насилу застібнула кріплення, випросталась і перевела дух. За ці хвилини на схил опустилася хмара. Анна раптово втратила орієнтацію. Вона не могла збагнути, в який бік їхати, і запанікувала. Насилу переборовши першу задушливу хвилю, згадала, що обмежувальні тички миготіли праворуч. Дуже-дуже повільно і акуратно вона зісковзнула в той бік, з полегшенням зітхнула, побачивши жовті палиці з натягнутою між ними сіткою.

На завороті їй почувся віддалений гул. Анна подивилася вгору, на гаданий літак, і тут же пирхнула — як його розгледиш у такій імлі. Гул наростав, схил почав ледь помітно вібрувати. "Лавина ..."

Анну накрило тваринним жахом. Вона різко стартонула з місця і помчала вниз, не розбираючи дороги. Ззаду ревло все голосніше, схил вібрував. Анна відчайдушно виляла між пагорбами, але в одну мить лижа загрузла, вона перекинулася вперед... і її поглинув сніг. Лавина крутила, перевертала та несла. Руку різко рвонуло вбік, плече пронизав біль, і Анна знепритомніла.

***

Анна прийшла до тями. Відчайдушно сіпнулася, але сніг міцно тримав усе тіло. Вона сіпнулася знову і знову, дико закричала від жаху і безпорадності. Марно. Анна завмерла, паралізована страхом. Через деякий час — вона втратила рахунок — сплив напівзабутий спогад. Тоді, в один з перших днів у “Ред Вулф”, вона з'їхала з траси і провалилася в сніг. Інструктор довго спостерігав за її борсанням, потім хмикнув, спустився і витяг з кучугури, мов щеня.