Мій "принц"

Дівчата  дефілювали сьогодні по всій турбазі в одних лише купальниках.Особисто мені так було не дуже зручно. У плавках тільки на пляж ходила засмагати та купатися. А територією і так біля будиночка, намагалася в шортиках ходити. Все-таки не варто перед такою кількістю хлопців голими попами сяяти. Я звичайно не моралістка. Але навіщо зайвий раз самій собі проблеми створювати. Он тут скільки безсоромних чоловічих очей на тебе за день витріщаються. На пляжі я згодна. І то навіть одружені з дружинами та дітьми, мужики на нас дивляться на всі очі. Звичайно стільки молодих, гарних, відверто роздягнених дівчат.Он у Вікі – фігура! Та й Тетянка, Наталка, Яна красиві хоч куди! Та й ось дівчатка, які у тілі. Від їхніх пишних бюстів весь пляж очі не зводить. Тому звичайно я особисто трохи соромлюся. Хай на мене лише мій коханий витріщається, а іншим - зась! А мій хлопчик на щастя майже увесь час зі мною. Тому можливо на мене особливо і не задивляються. І ніхто з чужих не пристає до  мене. От і добре. Не люблю усього цього. Я так Сергійко і сказала. 

- Ти як мій хвостик. Куди я і туди й ти. Як ти, так і я.

Сергій після цих слів на мене здається образився. По ньому відразу все помітно.

- Сергійко, про хвостика — це комплімент. Мені приємно, що ти завжди та скрізь зі мною поряд. Ну, сонечко моє, ти чого? - Я торкаюсь його обличчя. Він посміхається. 

- На тебе взагалі неможливо ображатися Мар'яночка, - говорить мені мій хлопчик. - Не знаю хто з нас чий хвостик, та от я дійсно буде твоїм плечам. І мені хочеться тобі в усьому бути корисним та допомагати.

Так приємно це чути, думаю я та дарую йому найчрівнішу свою посмішку.

Ось незрозуміло мені іноді, хто з нас старший.
А це мені подобається. У душі я ще дівчинка, маленька-маленька.
І так мені хочеться, щоб поряд зі мною був татко.
Оберігав, дбав, захищав, казав, що мені робити, а я буду його слухняною дівчинкою.
А то мій чоловік сам був у нас за дитину. 

Мій казковий принц, посміхнулася я про себе. Я так і не зрозуміла, звідки у мене такі виникли асоціації. І чому я майже відразу вирішила, що Сергійка мій? Ось ця думка в моїй голові звідкись узялася і більше нікуди звідти не зникала. Може, це від Наталці пішло, подумала я. Вона ж мені якось недавно сказала, що Сергійко у нас лицар. Коли він захищав мене від Андрія. Ось і виходить казковий принц. Ну чому він таки мій? А то чий ще? Мій і лише мій!

У п'ятницю я пішла сама на пляж. Потім мене врятував можна сказати Сергій. І коли ми з ним удвох милувалися заходом сонця, мені було добре поруч з ним. Я здивувалася сама цьому. Потім так багато було. Наша перша гулянка та вечір. І як ми з ним разом ходили вночі гуляти турбазами. І потім все інше. 

Альберт спочатку здався мені пристойним хлопцем. Коли ми сиділи за столом увечері в п'ятницю, він не пив. Такий красень-блондин, як у кіно. Але потім якось у мене до нього ставлення неабияк зіпсувалося. Після того, як він поклав мені руку на плече і запропонував приємно провести вечір, де-небудь на одиниці та прогулятися з ним вночі на пляж, то мені це дуже довелося не до вподоби.

- Сплаваймо на той берег удвох на човні. Я тебе відвезу і привезу назад, — казав мені зранку Альберт.
- Поки що вони там усі п'ють пиво ми покатаємося. Погуляємо вдвох. Там ліс. Все буде гарно. З тобою полежимо на галявині. Побудемо віч-на-віч. Ніхто не впізнає і не побачить.

У мене не було слів від його нахабства та я тільки похитала головою і нічого йому не відповіла. І як могла тільки повірити в його казки та балачки? От добре, Наталка мені вчасно розкрила очі.  А потім ще Наталка мені розповідала, що Альберт  до неї "підкочував" і називав мене тріскою та недоторканою.

У п'ятницю Альберт намагався чіплятися до мене. Потім перейшов на Юлю. У суботу зустрічався з якоюсь жінкою з корпусу. До Наталки під'їжджав. У неділю знову вирішив зі мною. А коли нічого не вийшло побіг до Юлі в коханні зізнаватися. 

Я чула, як про мене відгукувався Альберт. Мов,
Мар'яна -  вона справжній сухар, худа і груди у неї маленькі, тільки сідниці гарні й все. Ну, хоч за сідниці, дякую, посміялась я про себе. А свому хлопчику я подобаюсь уся. І мені все одно, хто там, що про мене говорить. Головне, що він - той, единий про мене думає та каже.  

А Сергійко тільки зі мною та й все. Хоч тут і вистачає гарних дівчат окрім. Ось він зараз стоїть біля мене та посміхаючись, тримає мої долоні. Ми тісно один до одного. І так мені приємно від цього. Так на душі в мене добре. Спокійно так. 

Я не знаю чи було це кохання, тільки від чого мені так відчайдушно захотілося запустити свої долоні йому у волосся і скуйовдити його. Притиснути його голову до своїх грудей і ось так стояти довго-довго. Поки не придумаю чогось ще. Від цих думок стало тепло. Тільки я не зробила в його бік жодного кроку. Мені було соромно про це зізнатися у своїх бажаннях. Доросла жінка. Двічі мати. Такі дивні у мене фантазії. А Сергійко стоїть поруч і ні про що не підозрює. А мене, мене усю зсередини розриває, всю рве на частини.  Мені боляче, що сьогодні додому. Ах, ще б один вечір разом. Ще одну ніч і він був би моїм. Нікуди не відпустила б. Нікому б не віддала. Мій. Мій. Тільки мій.

- Мар'яно? Обідатимеш? - Пдійшла до мене ззаду Яна. Щаслива вона. Обіймаю її. Усміхаюся. А самій хочеться плакати.

- А що ж у нас там на обід сьогодні?

Макарони та суп з вермішеллю та тушкованка.

- О ні! А як же постать?

- Пішли, спеціально для тебе буде салат зі свіжих огірків та помідорів. Хлопці кудись сходили та всього такого на всіх принесли.

- Які вони молодці, — радію я.

- Ау, їсти пішли. - Кличу я інших.
  Ми йдемо разом із Сергійком. Зараз будемо обідатимемо.

Сергійко сідає між мною та Наталкою.

Я їм салат, вони макарони та суп. Горілки немає. Вчора все випили. От і добре. Хоч сьогодні всі тверезі будуть. Дівчата йдуть мити посуд. Я залишаюся із Сергійком.

- Чим займатимемося після їда? На пляж уже не хочеться. І так накупалися на все літо. Можна сказати, не вилазили з води.