Кавалери піщаних пляжів

Сьогодні такий чудовий день. Сонячний та дуже теплий. Так-так. На землі, на пляжі, на траві все ще можно побачити сліди вчорашнього дощу. Але вже підсихають калюжі. Нагрівається пісок. Зникає на зелених листочках ранкова роса.
І на небі ні хмарки. Буде спекотно! Буде добре. Поснідали і на пляж. Хоч позасмагати встигну. Ось за весь час, що ми на відпочинку один буде по-справжньому сонячний день і той — їхати сьогодні треба. Але в запасі ще часу – вагон. Ось цілий буду день на пляжі та навіть обідати не піду. Вдома поїмо.

Я на пляж з собою взяла тільки все необхідне і зібралася перша займати місце. 
Головне рушник не забула та окуляри важливо не втратити та не розбити, а то без них я справді загублюся. 

 - Ну, як тобі Сергійко? - Запитала в мене Наталка, коли ми разом засмагали на пляжі. Хлопці в цей час пішли самі купатися.

Я зрозуміла по її обличчю та задоволеній усмішці, що це питання було неспроста. Що Наталці, ну дуже цікаво, як у нас із Сергієм справи на особистому фронті. Ось точно. У нас тут зараз справжня у всіх Санта-Барбара. Можна було звичайно щось придумати та збрехати. Ну, вона ж Сергійкін найкращий друг і все одно не я, так мій хлопчик їй все скаже. Так краще я. Це ж йтиме від першої особи. І хай мій принц знає, що я про нього думаю.

- Мені приємно, що з усіх присутніх тут дівчат Сергійкіно серце припала саме до моєї душі.

Може я це все якось надто красиво сказала, але не люблю я всіх цих: "він мене вибрав", "він на мене запав" і так далі, і таке інше.

- Приємно, що з усіх дівчат молодих та незаміжніх, Сергійко чомусь зупинився на мені. Мамі двох діток та дорослій досить жінці. Я сама не знаю, чим я йому так сподобалася.

- Він каже, що ти розумна, добра, м'яка, серцева та порядна.

- Прямо так і каже? - Приємно здивувалася я.

- Слово в слово. - Моя подруга ще щось хотіла мені сказати та в саме цей час з'явилися з води хлопці.

- Мар'яночка, пішли купатися, — покликав мене Сергійко.

– Не хочу. Потім давай. Бо так приємно лежати на сонці та нічого не роботи. Просто грітися та й все. 

- Ходімо, — відгукнулася Наталка і вони разом пішли у воду.

Може й мені поринути, подумала я.

Встала і пішла гарячим піском. Сергійко та Наталка вже плескалися у воді.

- Ах. Як приємно, — увійшла я у воду. Вляглася на живіт і попливла. Поруч він.

- Ти чого Наталку покинув? Вона плавати не вміє.

- Там рятувальників двісті людей у твоїй Наталці.

 - Сергію, йдеш з нами пити? - Проходячи повз берега подали голос Євген та Віталька. У кожній руці вони тримали п'ять пляшок пива.

- Ні, ні. Дякую. Я утримаюся. – відповів їм Сергій, який плив поруч зі мною та Наталкою. Вона нас саме в цей час наздогнала. В когось узяла матрац та пливла біля нас.

- Сергія і не впізнати. - сміючись, шепнула мені Наталка. - Ти на нього "поганий" вплив маєш, Мар'яно. Він тільки з тобою та й годі.

- Бо він мій. Мій хлопчик. Мій "казковий принц"

- А в когось кохання, - показуэ мені очима Наталка, на Яну та Валеру.
Вони йшли гарячим піском, тримаючись ніжно за руки

– Закохані голубки пішли. – Пробурчала в їхній бік Настя, яка теж зараз пливла поруч з нами.

На мою думку, вона їм заздрила.

- А я рада за Яну, — відповіла Наташа.

- Згодна. Їй давно заміж час, — заявила Юля, що теж до нас приєдналася.

Яна мені подобалася. Гарна, тиха, спокійна, мирна дівчинка. І нехай вона буде щасливою, подумала я. І в цей момент мені раптом захотілося теж отримати свій маленький шматочок щастя. По суті, я й відтала тільки за останній рік. А два роки перед цим були справжнім пеклом. Колишній чоловік пив. Не бував удома тижнями. То раптом п'яний веселий з купою якихось дівчат і мужиків заявлявся і гуляв на всю. Святкували якусь чергову угоду. То місяцями ховався від рекетирів. Заборгував багато якимось серйозним людям. А люди ходили та тріпали мені та дітям нерви. Потрібно було раніше, раніше кидати. Та якось сміливості не вистачало. Кохала його? А чи було в нас те кохання? Вискочила о вісімнадцять. Дурна була, молода. Він дорослий. З машиною. З дев'яткою. При посаді. А потім ні машини, ні квартири. Все або в бізнесі або у горілці. А потім ще й в казино став заходити. Діти, робота. От тільки й було, що маю. Одна єдина віддушина. У мене до ладу не романтики, ні краси ніякої не було. За два місяці обкрутили.

А от знайшовся хлопець, що знову повернув меня - мені. 

Ось стоїть він, такий серйозний. У синіх плавках. Так, Сергійко мені подобається. Цигарка в зубах, діловий такий. Мій принц, як його дівчата називають. Заздрять?

- Мар'яночка, ідеш зі мною? - Кликає він мене вже кудись.

- Іду. - Я подаю йому руку та обтрушуючись, встаю з покривала. Затримую долоню довше ніж треба. Зрозумів чи ні? Відчув? Хотіла б не відпускати та дивляться усі. Тому прибираю руки. Як би мені хотілося тримати його весь час. Але потім. Колись потім, вирушаю я. І ми йдемо собі разом по пляжу. По берегу. Стає спекотно.

– На перегонки? - Сміюся я і перша біжу до води. Пісок так і летить під моїх п'ят. З розбігу кидаюся у воду і пливу, пливу. І він за мною. Знаю, відчуваю, він. Таке ще щастя мати поруч таку людину з якою ви наче одне ціле. Це щастя!

Ми вилазимо на берег. 

- Я буду засмагати, - вирішую я. 

- То ми тоді сходимо разом до бару. - Каже мені Наталка і забирає з собою мого хлопчика. То хай йдуть. Наталці я довіряю. І принцу свому я теж довіряю. Я ж бачу що він від мене нікуди та не з ким.

Тільки вони зникають у кущах, біля мене з'являється Альберт. Сідає поруч на покривало. Посміхається. 

-Тобі Мар'яна ще не набридло на пляжі лежати? Пішли в будиночок. Там прохолодно. Полежомо удвох. Романтика. Я вмію гарно цілуватися та обіймаю так, що тобі буде приємно. 

Мені було гидко від його слів. Ще вчора Альберт на моїх очах обіймався з іншою дівчиною. А сьогодні те саме розповідав мені.

Дівчата скаржилися, що він майже кожній пропонував або  сплавати на той берег на човні або полежати разом в будиночку. Яка гидота.