Вони лежали удвох

Коли ми ввечері поверталися з бару Валера, Шурик та Євген співали якісь блатні пісні, а Юля та Світлана їм підспівували. Вони так і йшли всією дорогою і кричали на всю турбазу. Напевно, їх по всій річці було чути.

- Я теж заспівав би, але якось мені незручно при тобі, -  чесно зізнався мені мій хлопчик. Як я його вже про себе називала.

– Краще не треба. У мене музикальний слух. Я займалася у музичній школі, – засміялася я. - Нехай і надалі для мене в тобі буде якась загадка.

- Хлопці! - Осяяла мене ідея І я поспішила висловити її вголос. - Давайте, хлопчики та дівчатка спатимуть разом. Ми візьмемо до себе когось із хлопців. А їхній будиночок нехай буде порожнім. Я боюсь за наших хлопчиків. - Чесно висловила я свою думку до кінця. - А то раптом ці виродки повернуться до нас уночі. Ламатимуться в кімнати.

– Мар'яна діло каже, – підтримав мене перший Євген.

- Так, давайте, — всі дружно загомоніли. - Вирішуємо, хто куди йде і хто з ким спить.

Ось нова проблема.

- І по одному, щоб самим не ходити вночі до туалету. Мені, наприклад, страшно, — протиснулася вперед Юля.

- Я тебе проведу, мала. Не треба боятись, — обійняв її за плечі Євген.

І всі почали сміятися. Хоч насправді в ночі тут дійсно страшно, якщо ти сама. 

Наші будиночки стояли впритул один одному. Між ними неможливо було навіть мені пройти.Так само близько один від одного, на відстані долоні, стояли два дерев'яні грубо збиті столи. Поруч із ними з обох боків стояли лавочки. Без спинок. А довкола нас тільки темрява. А ніякого освітлення іншого поблизу нас не було. Далі, якщо йти прямо доріжкою була спільна кухня. Але її закрито. Якщо підійматися нагору, то там у самому кутку був туалет. Він стояв у густих кущах. А за ним лише огорожі та інші турбази. У нас тут справжні дикі хащі. 

– Ну що. Вирішуйте кому куди, – заявив Сергій. Він начебто спеціально це сказав. Мабуть, йому було цікаво, виберу я його чи ні.

По суті по-чесному ця вся історія заварилася через мене і я тепер тільки за Сергія особливо і боялася, хоч і не показувала це нікому.

- До нас йдуть: Валера, Сашко та Сергій. Ви йдете до нас у кімнату. А решта хлопців на другий поверх.

Так я вирішила.

- Якщо вони прийдуть до хлопчиків, то там нікого не буде, а до нас вони навряд чи полізуть.

До речі як раз на першому поверсі ночували у себе в будиночку: Сергій, Шурик, Олег та Сашко, та Валера. А на другому: Вадик, Віталій та Женька, та Альберт. Що стосується Альберта то він ще вдень знайшов собі жінку з корпуса, та мабуть зараз проводив час саме з нею.

Вадик, Євген, Віталька, Шурик та Олег пішли ночувати до дівчат на другий поверх. Це щоб у разі чого всі були поруч і разом. Хлопчики звичайно посміялися з мого перестрахування, але із задоволенням пішли з нами ночувати. Ще б пак. Я думаю, щоб хтось відмовився провести ніч із такою кількістю красивих дівчаток, як у нас? Навряд. Навряд чи. 

- Руки не розпускати, - одразу попередила я Сергію.

Він засміявся.
- На добраніч, мамо Мар'яно.

– За маму отримаєш. - Але якщо серйозно, то я розумію, що це все з поваги.

Я і взяла його до себе в ліжко, спокійно знаючи, що Сергійко точно не буде чіплятися до мене. У цьому я була певна. І навіть у глибині душі пошкодувала, що не буде. Хай би для інтересу хоч трохи причепився. Все-таки я жінка, а він чоловік.

Сергій тим часом повернувся до мене спиною і говорив про щось своє з Наталкою. 
Її ліжко, як раз стояло навпроти. Позаду нас біля самих дверей примостився Сашко. А десь там за Наталкою підозріло сопіли Яна та Валера. Юлине ліжко було порожнє. По-моєму вона з Євгеном не втерпіла і вирушила купатися чи ще чимось там займатись удвох.

Ні, мені це подобається. Лежить зі мною, а сам з іншою балачки точе. Ото б і йшов до своєї Наталки. І чого я злюсь? Ось я сама сказала йому вдень, що між нами нічого не може бути та ревную тепер чи що?
Мар'яна, Мар'яна. Ось тільки цього ще не вистачало, закохатися на старості років у якогось хлопчика. Я легко штовхнула його коліном під зад. Сергій відразу повернувся до мене обличчям.

- Спати час.

- На добраніч, Мар'яночка.

От зараза. Дала б зараз йому. Мені просто прикро до сліз стало. Поцілував би мене, чи що. Обійняв чи там ногу на мене закинув. А то лежить такий теплий і з іншою сміється. Я нервувала. Я психувала. Але нічого не могла з цим вдіяти.

- Ви спатимете вже чи ні? Сергій! Наталія! -
Я не витримала.

- Тебе вся турбаза за версту, напевно, зараз чує, — заявила мені Наталка.

Вона явно образилася, але замовкла. Сергій теж припинив розмовляти. Було чути, як дзижчать неприємні комарі. Як хропе Сашко. І йде якась метушня там, де Валера та Яна.

Я демонстративно відвернулася до стіни та заплющила очі.

Вперше за рік поряд зі мною в ліжку спав чоловік. Ну, як чоловік. З одного боку, для мене він був хлопчик. Між нами було чотири роки різниці чи навіть п'ять. А з іншого боку все-таки чоловік – двадцять два роки.

Сергійко відвернувся і спав собі вже, а мені не хотілося спати. Якимись такими були почуття і думки та стан двоякий. Я була рада, що він до мене не лізе і не лапає, як би вчинив будь-який інший на його місці. Ну, міг би просто мене обійняти, з образою подумала я. Приставати ні, а пообніматися я була дуже згодна.

Цієї ночі майже всі спали не одні. Яна з Валерою, Таня з Вадиком, Світлана з Олегом, Віталя з Вікою, Євген з Настею та Тоня з Шуриком. Не знаю що між ними там вночі було. Але між нами нічого такого не було. Ми були в одному ліжку,  разом. І на цьому все. 

Коли я прокинулася, все ще спали. У вікно заглядав світанок. Був ранок. Я з жахом помітила, що сплю майже вся розкрита. Ковдра збилася десь унизу біля самих ніг. Футболка задерлася. Тож усім стали видно мої чорні ажурні трусики. А моя нога закинута нахабно на мого сусіда по ліжку.

Я швидко відсмикнула футболку. Тихесенько прибрала ногу і стала одягати на себе спортивні штані. І тут я помітила, що Сергійко розплющив очі.