8. "Веселі" танці

Зранку було похмуро, а потім пішов дощ — то ллє, то перестане. І тільки надвечір розпогодилося, вийшло сонечко, і навіть калюжі почали миттєво висихати.

Після денного сну (чи я б навіть сказала — післяобіднього відпочинку) турбаза почала поступово оживати. Неподалік від нас стояла самотня лавка-гойдалка. Я, звісно, там кататися не стала, а Світлані з Юлею вона, як я дивлюся, цілком підійшла. Вони весело розгойдувалися й курили.

— Які плани на вечір у нас, дівчатка? — повільно підійшла я до них.
— Хлопці нам сказали, що ввечері біля корпусу буде справжня дискотека для всієї турбази. І ми плануємо туди йти, — відповіла мені Юля.
— І о котрій ця «грандіозна» подія обіцяє бути? — поцікавилася я з дуже властивим мені сарказмом.
— Близько восьмої. Або, може, навіть пізніше, — відповіла Юля, дістаючи другу цигарку з довгої зеленої пачки. — Будеш? Це ментолова, «Файн». Дорогі, зате м'ятні.

Я зробила заперечний жест рукою.

— Ось дивись, Мар'яно, наш Сергій йде, — показала Світлана кудись позаду мене.

Я повернула голову. До нас і справді йшов Сергійко. Я тільки встигла подумати: з чого це вони вирішили, що він, як вона сказала, «наш»? Він мій! І більше нічий. Але не можу ж я про це казати вголос…

— Піду допоможу дівчатам чистити рибу, — пояснила я, розвернулася й пішла геть разом зі своїми думками.

А пішла я на кухню, де Яна, Тетяна та Наталка дружно займалися дуже неприємною справою — чистили свіжу рибу.

— Хлопці її сьогодні спіймали. Олег та Євген увесь ранок десь на човні плавали та ось майже ціле відро наловили середнього розміру живих блискучих карасиків, — пояснила мені Яна.
— Зараз смажити будемо, — сказала Тетяна й почала дуже спритно та вміло патрати ще живу рибу. — У мене тато рибалка, — пояснила вона нам, спритно орудуючи невеликим гострим ножем.
— Чим я можу допомогти?
— Ой, не лізь, Мар'яно. Ми самі все одно вже вимазалися.
— Сьогодні на вечерю в нас буде смачнюща смажена риба, — чомусь засміялася Наталія. — І морочитися не треба. Тут якраз на всіх вистачить.
— Ахаха, мій Валера все це за раз з'їсть, — почала сміятися Яна, згадуючи, як уранці її новоспечений кавалер самотужки доїв усі вчорашні котлети та варену ковбасу. А все тому, що холодильник не працював, а всі так наїлися, що вже й дивитися на їжу не могли.
— Так, виручив, — почала сміятися Тетяна.
— Якщо чоловік багато їсть, він потім це все в сексі відпрацює, — повчально повідомила нам Яна й, зробивши великі очі, почала викладати вже готових карасів у велику емальовану каструлю.
— А Вадик ще обіцяв раків наловити, — згадала Тетянка. — Тож у нас буде просто чудова вечеря. А якщо їх із пивом відварити, то буде взагалі смакота!
— Так а в чому проблема? — здивувалася я. — У нас ще багато пива залишалося.
— Сергій сказав, що якщо ми торкнемося пива, він нас усіх повбиває, — пояснила мені Яна.
— Я дозволяю. Беріть, — махнула я рукою.
— А ще туди кріпчику — буде просто фонтан!

Яна одразу кинулася дрібно нарізати кріп.

— Мар'яно, ти впевнена, що пиво брати можна? — ще раз перепитала мене Тетянка. — Я особисто боюся його чіпати.
— Беріть. Теж мені коштовність — пиво, — скривилася я. — Бо я, наприклад, не дуже його люблю. І не розумію, що всі в ньому знайшли.
— Скандал забезпечений, — чомусь зраділа Наталія, але пиво взяла.

— Так, я не зрозумів! Що за фігня? Хто брав моє пиво? — у дверях кухні з'явився Сергій. — Я ж сказав не чіпати. Це на вечір. У нас і так пива мало лишилося.
— Це я їм дозволила, — гордо струснула я чубчиком, який, як на зло, закрив праве око.

Ось він стоїть зараз переді мною. Весь такий діловий. У синіх плавках. Босий. Волосся ще мокре. За плавками — пачка цигарок. І в руках у нього цигарка. Дивиться на мене уважно й оцінювально. А я вже розумію, що скандалу не буде.

— Ну, якщо ти, тоді інша справа, Мар'яночко, — відповідає вже зовсім іншим голосом Сергійко.

Дівчата промовисто переглядаються. А щойно Сергійко йде, починають усі разом сміятися.

— Ну що ви, — намагаюся заспокоїти своїх дівчат. — Просто він мене поважає.
— Ага, поважає, — сміється Наталочка. — От хто б мене так поважав.

Дівчата дружно ріжуть цибулю. І вона така пекуча, що в них у всіх течуть густі сльози.

— Плач, Наталко, — сміється наша Тетянка. — Багаті теж плачуть.
— Та які ж ми багаті, ми бідні, — сміється у відповідь Наталка.
— Плачуть чи пляшуть? — перепитує їх Світлана, яка щойно з'явилася на кухні з іншими дівчатами.
— О! До речі, сьогодні ж увечері танці! — повідомляє нам новини Віка.
— Танці-шманці, — сміється Тетяна. — Дякуємо, Вікусю. Ми вже в курсі.
— То йдемо скоріше збиратися, бо вже час, — нервує Віка.

Дівчата беруть усі наші тарілки та каструлі, і ми швидко несемо їх до наших будиночків, щоб скоріше повечеряти й починати збиратися на танці.

Через пів години ми вже одягаємося у себе в кімнаті.

Цікаво, як я виглядаю збоку? Його очима? Шкода, що тут зовсім немає великих дзеркал, щоб на повний зріст. Може, у корпусі в кімнатах є, але ось у нас у будиночку чомусь така розкіш не передбачена. Напевно, я для Сергійка красива. Ой, та я й так гарна. Чорна футболка, темно-сині джинси. Усе по фігурі, облягає, обтягує де треба. От зараз би покрутилася перед дзеркалом із задоволенням. Як він там каже? Витончена, струнка, молода жінка.

— У тебе така гарна зачіска. Мені дуже подобається, — дивиться Сергій на мене хвилюючим поглядом. — Ось чубчик такий класний, набік. Теж такий собі хочу. І кросівки у тебе класні. Фірма! — захоплено оцінює він мої сірі з рожевим «Nike». — І взагалі ти вся така, як модель, — радісно повідомляє він мені, наче бачить уперше.
— Модель… — мені смішно. Я мама двох дорослих діток, яка з мене модель! Але ж приємно, коли молодий хлопчик про тебе такої гарної думки.

Особисто я зібралася дуже швидко, чого не можна було сказати про всіх інших наших дівчат. Усі наші дівчата, як дізналися, що ввечері біля корпусу на відкритому танцмайданчику будуть танці, ніби збожеволіли. Нумо фарбуватися, зачісуватися, красу наводити! Одягом міряються. Всім хотілося бути найгарнішими. Одна Наталочка, на мою думку, абсолютно не переживала з цього приводу:
— У мене досі болить нога. Витанцьовувати я не збираюся, чого мені переживати.