І ранок буває добрий

Я вже давно так спокійно і добре не спала, як цієї ночі.
Коли ми повернулися з нашої довгої нічної прогулянки, веселощі вже затихли. Дівчатка вже спали. Я тихенько, щоб нікого не розбудити, пробралася до свого ліжечка, роздяглася до трусиків і швидше пірнула під ковдру. Моментально заснула, що останнім часом траплялося зі мною дуже рідко. А можна сказати й ніколи.

Мені снився сон. Я гуляю з кимось красивою квітучою галявиною. Я й казковий принц. Мені добре. Я щаслива. Я сміюся. Радості моєї немає меж. Все довкола так приємно пахне. І метелики пурхають довкола нас. І я кохаю. Кохаю по-справжньому. І ніби моє серце було в кам'яних кайданах, залізних ланцюгах, а принц, казковий принц, звільняє його і витягує його в мене з грудей і маленьким золотим молоточком розбиває камінь і метал і я бачу в його руках живе трепетне, моє справжнє серце.

Тоді маленький казковий принц цілує його і підносить до моїх грудей, а потім вставляє мені його назад.

Як мені було приємно в цьому сні. Я прокинулася щаслива і насправді відпочила. А ще в тому самому сні про казкового принца мені запам'ятався один епізод. Ми йшли з ним галявиною. І там було багато красивих метеликів. І вони літали довкола нас. І мені так захотілося літати разом із ними. Тоді мій принц сказав мені: - Ти так теж можеш, Мар'яночка.

– Але як? - Здивувалася я. - У мене ж немає крил?

- А ти уяви, що вони в тебе є. Все залежить від наших бажань. Лети! - Промовив він мені і я полетіла.

І так це було приємно: літати, пурхати. Таке почуття волі. Я вільна. Вільна!

- Ти вільна, — підтвердив мені казковий принц.

– Я кохаю тебе! - Крикнула я йому і прокинулася.

Прокинулася, а перед моїм ліжком стоїть він - мій казковий принц. 

- Доброго ранку, Мар'яночко, — посміхнувся мені Сергійко. - Усі вже давно прокинулися. 

Я озирнулося. І дійсно усі ліжка у кімнаті вже були пусті. Ми зараз з ним на одинці, чомусь подумала я.

- Дивись, що в мене є, — показав мені Сергію свою ліву руку.
У нього на долоні сидів дуже гарний великий метелик. Саме такий, як у моєму сні.
Там уві сні принц перетворив мене на такого самого метелика.

- Він сам прилетів і сів мені на руку. Напевно вночі було йому холодно. Ось він й шукав, де можна погрітися.

- Він схожий на квіточку, — вголос подумала я.
Сергій простяг мені руку і, о диво, метелик, коротким помахом своїх маленьких крилець, перелетів мені на долоню. Наче це я сама, як маленька фея сиділа в себе на долоні.
То це було мило. Було таке відчуття, що ще сплю. Що мій сон все ще продовжується. Я закуталася в ковдру і поспішно вийшла з будиночка.

- Лети метелик, лети. До свого казкового принца.

Яке щастя, що нікуди мені летіти не треба. Мій принц ось тут поряд зі мною. Стоїть біля мене поруч  і навіть не знає і не гадає, які думки у мене зараз про нього в голові. Але я не поспішала з ним ділитися. Треба гарно придивитися до цього хлопчика. Чи дійсно він саме такий, щоб я могла стовідсотково віддати йому своє жіноче серце. 

- Ми з тобою до турбази практично і знайомі не були, — кажу я Сергію. - Ну, ходить собі, якійсь парубок, та й нехай собі ходить, думаю. У нас за звичаєм не так багато відвідувачів буває у кафе. В основному всі постійні. А в мене вдома проблем купа і на роботі також. Я особливої ​​уваги там ні на кого не звертала. І тому не знала, що ти такий.

- Який такий? – Заглядає мені в обличчя Сергійка. Він знає відповідь і все одно питає.

Я мовчу. І він мовчить. Кладу голову йому на плече. І ми в повній тиші продовжуємо сидіти. Мені добре. І навіщо бажато чогось більшого? Велике може нам двом дуже дорого обійтися. От ми сидимо зараз разом в будиночку доки немає тут нікого. Тримаємо один одного за руки. І так мені добре. І без слів добре. Головне що на душі тепло в мене. І в животі  -- наче дійсно метелики. Ніжність в мене до цього хлопчика. Хочеться віддати йому все що маю. Та я не поспішаю. В мене ще є час придивитися що до чого. Ось-ось хтось може до нас зайти. А я все думаю про те, який сьогодні гарний та чудовий ранок. І цей сон, і метелик, і принц. Все якось до купи. Наче дійсно це моя доля. Ні. Ні. Не треба поспішати з висновками, кажу я собі. Та все одно так добре в мене на душі. Як давно вже не було. І в мене думки. Такі приємні, що я аж сама їх боюсь. Думаю зараз про те що дуже хочу отак от кожного ранку прокидатися поруч з моїм хлопчиком. Щоб саме він будив мене зрання. Які ж вони солодкі ці мої мрії.

Мені на руку несподівано сідає маленьке сонечко. 

- Це знак. Це на щастя, – каже мені Сергійко. - Це означає, що все, що ти загадала, всі твої мрії, обов'язково збудуться.

Вони вже почали збуватись, подумала я. Ось не встигла розплющити очі, а мій казковий принц вже поряд зі мною.

Сергійко тим часом обережно підніс свою руку до моєї. Доторкнувся до мене впритул. І невелика комаха переповзла до нього і злетіла.

- Нехай летить, — усміхнувся мій юний хлопчик. - Його десь мабуть хтось чекає. - Каже Сергійко мені. 

А я думаю про себе, що здається я свого вже дочекалася..