5. І ранок буває добрий

Я вже давно так спокійно й добре не спала, як цієї ночі.

Коли ми повернулися з нашої довгої нічної прогулянки, веселощі вже затихли. Дівчатка спали. Я тихенько, щоб нікого не розбудити, пробралася до свого ліжечка, роздяглася до білизни й швидше пірнула під ковдру. Моментально заснула, що останнім часом траплялося зі мною дуже рідко. А можна сказати, і ніколи.

Мені снився сон. Я гуляю з кимось красивою квітучою галявиною. Я й казковий принц. Мені добре. Я щаслива. Сміюся. Радості моїй немає меж. Усе довкола так приємно пахне, і метелики кружляють навколо нас. І я кохаю. Кохаю по-справжньому. Моє серце ніби було в кам'яних кайданах, залізних ланцюгах, а принц, казковий принц, звільняє його, виймає з моїх грудей і маленьким золотим молоточком розбиває камінь і метал. І я бачу в його руках живе, тріпотуще, моє справжнє серце.

Тоді маленький казковий принц цілує його, підносить до моїх грудей і вставляє назад.

Як же мені було приємно в цьому сні! Я прокинулася щасливою й насправді відпочилою. А ще в тому самому сні про казкового принца мені запам'ятався один епізод. Ми йшли з ним галявиною, і там було багато красивих метеликів. Вони літали довкола нас, і мені так захотілося літати разом із ними!

Тоді мій принц сказав мені:
— Ти теж так можеш, Мар'яночко.
— Але як? — здивувалася я. — У мене ж немає крил?
— А ти уяви, що вони в тебе є. Усе залежить від наших бажань. Лети! — мовив він мені, і я полетіла.

І це було так приємно: літати, пурхати... Таке відчуття волі! Я вільна. Вільна!
— Ти вільна, — підтвердив казковий принц.
— Я кохаю тебе! — крикнула я йому й прокинулася.

Прокинулася, а перед моїм ліжком стоїть він — мій казковий принц.
— Доброго ранку, Мар'яночко, — усміхнувся мені Сергійко. — Усі вже давно прокинулися.
Я озирнулася. І справді, усі ліжка в кімнаті вже були порожні. «Ми зараз із ним наодинці», — чомусь подумала я.
— Дивись, що в мене є, — показав мені Сергій свою ліву руку.

У нього на долоні сидів дуже гарний великий метелик. Саме такий, як у моєму сні.
Там, уві сні, принц перетворив мене на такого самого метелика.
— Він сам прилетів і сів мені на руку. Напевно, уночі йому було холодно, ось він і шукав, де можна погрітися.
— Він схожий на квіточку, — уголос подумала я.

Сергій простяг мені руку і, о, диво, метелик коротким помахом своїх маленьких крилець перелетів мені на долоню. Наче це я сама, як маленька фея, сиділа в себе на долоні.
Це було так мило! Виникло відчуття, ніби я ще сплю, ніби мій сон усе ще триває. Я закуталася в ковдру й поспішно вийшла з будиночка.
— Лети, метелику, лети! До свого казкового принца.

Яке щастя, що нікуди мені летіти не треба. Мій принц ось тут, поряд зі мною. Стоїть біля мене й навіть не здогадується, які думки в мене зараз про нього в голові. Але я не поспішала з ним ділитися. Треба добре придивитися до цього хлопця. Чи дійсно він саме такий, щоб я могла стовідсотково віддати йому своє жіноче серце.

— Ми ж із тобою до турбази практично й знайомі не були, — кажу я Сергію. — Ну, ходить собі якийсь хлопець, та й нехай ходить, думала я. У нас зазвичай не так багато відвідувачів буває в кафе. В основному всі постійні. А в мене вдома проблем купа, і на роботі також. Я особливої уваги ні на кого не звертала. І тому не знала, що ти такий.
— Який «такий»? — заглядає мені в обличчя Сергійко. Він знає відповідь, але все одно питає.

Я мовчу. І він мовчить. Кладу голову йому на плече, і ми в цілковитій тиші продовжуємо сидіти. Мені добре. І навіщо бажати чогось більшого? Більше може нам двом дуже дорого коштувати. От ми сидимо зараз разом у будиночку, поки немає нікого, тримаємо один одного за руки. І так мені добре. І без слів добре. Головне, що на душі в мене тепло. І в животі — наче й справді метелики. Ніжність у мене до цього хлопця... Хочеться віддати йому все, що маю. Та я не поспішаю. У мене ще є час придивитися що й до чого. Ось-ось хтось може до нас зайти. А я все думаю про те, який сьогодні гарний та чудовий ранок. І цей сон, і метелик, і принц... Усе якось докупи. Наче й справді це моя доля.

Ні, ні. Не треба поспішати з висновками, кажу я собі. Та все одно так добре в мене на душі, як давно вже не було. І думи мої такі приємні, що я аж сама їх боюся. Думаю зараз про те, що дуже хочу отак кожного ранку прокидатися поруч зі своїм хлопчиком. Щоб саме він будив мене зранку. Які ж вони солодкі, ці мої мрії!

Мені на руку несподівано сідає маленьке сонечко.
— Це знак. Це на щастя, — каже мені Сергійко. — Це означає, що все, що ти загадала, всі твої мрії обов'язково збудуться.
«Вони вже почали збуватися», — подумала я. Ось не встигла розплющити очі, а мій казковий принц уже поряд зі мною.

Сергійко тим часом обережно підніс свою руку до моєї, доторкнувся впритул, і невелика комаха переповзла до нього й злетіла.
— Нехай летить, — усміхнувся мій юний хлопчик. — Його десь, мабуть, хтось чекає.
А я думаю про себе, що, здається, свого я вже дочекалася...