Дами запрошують кавалерів

На майданчик перед будиночком винесли великий японський двокасетний магнитофон.

- Ти танцюєш? - Підійшов до мене Сашко.

Я негативно замотала головою, тому що, якраз у цей момент я, вибачте, їла салат зі свіжих томатів та огірків.

Хлопці та дівчата майже всі пішли танцювати.
Танцювали прямо перед будиночками. На доріжці, що проходила між будиночками та столами.
Якраз і світло падало з вікон. Так що всі один одного бачили та розрізняли. П'яних практично не було. Мене особисто це тільки тішило. Усі були веселі.

Побачивши, що я залишилася одна до мене підсів Сергій. Хлопчик не чіплявся до мене, не кликав мене танцювати чи там, як дехто тут мені казав "пройти в номери."

- А чи не дуже голосно музика грає? Вже пізно, люди відпочивають. А у когось і дітки маленькі. - Запитала я у Сергія, хвилюючись за інших. Я інакше не могла. Завжди така. Скільки пам'ятаю себе.

– Це турбаза. - Він знову мені посміхався і подивився прямо в очі. І я хоч і була в окулярах, але мені від цього його погляду захотілося їх тут же зняти та негайно вп'ястися в його губи довгим і пристрасним поцілунком. Не знаю, що це зі мною. Я майже не пила. Краплю вина? Від неї не будеш п'яною. Не розумію, що зі мною відбувається. Що діється. Мені так хотілося притиснути його зараз до своїх грудей. Я машинально поправила чубок. Облизала губи. Провела своєю долонею по його щоці. А він ніби йому все одно, продовжував мені щось пояснювати, ніби не розумів чого я від нього зараз хочу.

-Тут таке постійно. І завжди майже до ранку. Сьогодні п'ятниця, — говорив далі Сергійко, — людей майже немає. Бачила, як мало народу було в автобусі? В основному всі в корпусі оселилися. Тільки нам дали будиночки. А до корпусу далеко від нас. Так що можеш не хвилюватись, Мар'яночка.

Мені вже все одно було на і на гучну музику і на чийсь сон. Хотілося обіймати цього хлопця. Цілуватися з ним всю ніч до самого ранку. Який він ще хлопчик. Нічого не розуміє. Ніяких моїх натяків. Я тільки хотіла присунутись до Сергія ще ближче, як його покликали.

- Сергію, давай ще касет. – Кричав йому з ґанку Євген. - Щось веселіше.

Сергій моментально схопився і побіг до свого товариша. А я знову залишилася сама і ні з чим.

Сергій виніс із будиночка цілу купу касет.
Щоб не залишатися самою я підійшла до будиночка.

- Що ти маєш? – Поцікавилась у нього Віка.

– У нас є все! – Гордо відповів їй Сергій. - Що тебе конкретно цікавить? У нас є, — почав він перераховувати назву наймодніших гуртів цього року. - "Ace of base", "Amy of loves", Scorpions", "Savage", "Dr. Alban."

– У Milen Farmer у вас є? - Втрутилася у розмову я.

- Уперше чую, — здивувався Сергій.

- Я зараз принесу. - Віка швидко метнулася до нас у будиночок і за хвилину винесла касету.

– Послухай обов'язково. Це дуже гарно. – Порадила я. Тому що сама була від неї божевільна і мені було цікаво чи збігається у нас з ним це. - Не сподобається, поставиш, щось інше.

Сергій слухав стоячи біля магнітофона хвилин п'ять.

- Круто! - Спустився він сходами до нас з Вікою вниз. - Офігенно. Нехай грає.

Я була рада, що йому це теж сподобалося. Значить, щось спільне у нас все-таки є, посміхнулася я сама собі.

Я повернулася за столик і сіла поряд з Наталкою.

- Танцюєш? – Підійшов до мене той неприємний тип Андрій "Баобаб".
Я думала вони вже зі своїм другом поїхали, але виявляється вони десь тинялися, а тепер почувши музику, повернулися назад до нас.

- Ні! - Різко і коротко відповіла я і взявши Наталку під руку, тому що їй ще боляче було наступати на ліву ногу, відійшла убік. У тінь. Як я пояснила Наталці, щоб менше до нас з нею чіплялися всякі різні пройдисвіти.

Такі, як отой Андрій та цей його товариш "Пірат". То вони дійсно справжні баобаби. І їх треба пристрілювати ще в дитинстві, — сказала я Наталці, аж закипаючи від злості.

- Мені не хочеться ні з ким танцювати. - Зізналася я Наталці. - Усі випили. Їм весело. Одна я по-моєму твереза ​​та нудна. Я – мама. Я -  доросла жінка. І якось напевно не личить мені тут разом з усіма виплясувати.

Наталя тільки хотіла щось мені заперечити, та ми почули з іншого боку кущів чоловічі голоси.

- Вона якийсь сухар, ця Мар'яна, — сказав про мене Андрій своєму другові "Пірату"

Вони підійшли до кущів з іншого боку. І в темряві не помітили, що тут хтось є.

Мені було зовсім не прикро це чути. А навіть кумедно. І я була дуже вдячна Сергію за те, що він мене позбавив таких "кавалерів".

- Будемо їхати чи ще потусуємося? – Запитав Андрія "Пірат".

- Почекаємо поки що. Може, вони тут усі переп'ються і ми ще цю Мар'яну з собою відвеземо.

Оце мені вже зовсім не подобається. Я приклала палець до губ, показуючи Наталці, щоб вона поки що помовчала. Мені було цікаво, що вони далі придумають.

- Та в неї тут купа захисників. Ти ж бачив. - По-моєму це був голос "Пірата".

– Вони всі зараз зайняті своїми дівчатками. Скоро їм буде вже не до Мар'яни та можна буде спокійно відвезти її звідси. Поки що ніхто не бачить. Коли всі зайняті танцями – це найзручніший момент.

- От гидота яка! - Прошепотіла мені на вухо Наталка. - Ходімо, скажемо Сергію, Мар'яна!

- Почекай но, - протримала я її за руку. - Вони ще щось там обговорюють.

- Ми домовились, — Андрій сказав якесь ім'я, але я його не почула. - Щоб він з нею пройшов до воріт, а там ми їх чекатимемо.

"Пірат" на це засміявся неприємним негарним сміхом і вони кудись пішли.

- Нікому нічого не говоритимемо. Бракувало, щоб ще через мене Сергійко з ними побився. - Я чомусь була впевнена на сто відсотків, що цей хлопчик обов'язково за мене заступиться. - Просто будемо поряд з усіма і ні з ким нікуди не ходитиму я сьогодні вночі. Я так вирішила.

- Добре. І як скажеш, Мар'яно. І я буду біля тебе весь час. - Відповіла мені Наталка і ми пішли у світ, ближче до наших.

А там танці в разгарі.

Вадик танцює лише з Тетяною. Він такий високий-високий, а Танюша найсама менша серед нас усіх. Контрастно. Ось це все одно, як би я з Сергійком танцювала. Він теж нижче за мене на зріст.