Епілог

— Настю, ну ти йдеш? Ще не вистачало запізнитися на вечір на твою ж честь!

Голова Каті визирнула з-за дверей моєї спальні.

— Так, вже біжу.

Я завершувала макіяж, як би це не звучало неймовірно! Настя і макіяж! Тепер я вирішила, що буду більше приділяти увагу своїй зовнішності, адже внутрішня краса та наповненість — це, звісно, найважливіше, але й те, як ти виглядаєш щодня — теж не менш важливо. Це наче повага до самої себе, данина собі коханій. Я, до речі, жодного дня не пропустила, роблячи зарядку, якої навчив мене Максим. Навіть медитувати навчилася й іноді, здається, навіть чую його голос, коли медитую. Він заспокоює, говорить, яка я розумна та сильна. Тепер цей голос живе у мені завжди.

Із задоволенням кидаю погляд на себе у дзеркало: як же мені все у собі подобається. І мої не дуже великі груди, і не супер тонка, але доволі струнка талія, і моє довге волосся, яке так відросло за цей рік. Я навіть навчилася заплітати його в косу. Цікаво, якби Олена з минулого побачила мене зараз, вона б знову заперечувала нашу схожість?

Останній штрих — помада, і я готова бігти.

— Виглядаєш приголомшливо, сестричко! — із щирим захопленням сплескує руками Катя. — Ну ходімо вже, Павлусь зачекався на нас у машині. Автограф-сесія за 20 хвилин!

— Біжу! — хапаю сумочку та вискакую з квартири. Трохи хвилююся. Це ж перша автограф-сесія у моєму житті.

Якби хтось сказав тій мені — засмученій невпевненій у собі Насті з минулого року, яка попрощалася з найкращим у всесвіті чоловіком та мрією свого життя — якою я буду зараз, лише через рік, я б розсміялася в обличчя цій людині.

Моє життя змінилося докорінно. Я вже не працюю в інституті науковицею, але все так само обожнюю історію. Тільки тепер я не просто вивчаю історію, але й пишу. Точніше, пишу історії. 

Коли я повернулася з Одеси, перше, що я зробила — взяла академічну відпустку. Спочатку я думала, що спокійно допишу свою кандидатську, але як я не старалася, думки мої тікали від наукової праці та знову і знову повертали мене у минуле та мої пригоди з Оленою. 

Звісно, я нікому не розповідала про свою дивовижну подорож в минуле. Мені все одно ніхто б не повірив. Але мені так хотілося поділитися цим дивом зі світом! І тоді я стала писати. 

І навдивовижу, написала я не кандидатську, а свій перший у житті історичний роман! 

За той час, що я писала, я значно зблизилася зі своєю родиною, частіше стала бачитися з Катею. Саме вона і стала моєю першою читачкою. Вона випадково побачила друковані аркуші, почала читати та… не змогла відірватися. 

Я зізналася, що це мій перший такий досвід, зовсім не серйозний, але Катя, на диво, сприйняла мою роботу дуже серйозно. Звісно, вона й не думала питати мого дозволу, коли несла друковану версію одному знайомому з видавництва. А коли мені подзвонили з редакції та запропонували контракт, я подумала, що це шахраї…

Але це були не шахраї. 

І от рік потому я — авторка бестселера, молода письменниця, про яку всі говорять. У мене навіть інтерв'ю брали на вранішнє шоу на національному каналі, де назвали мене відкриттям року! Хто б міг уявити таке! Анастасія Корсун, 25 років — відкриття року! 

Мій роман зайшов. Його читали, здається, всі. Я бачила палітурку своєї книги у маршрутках, я чула своє ім'я у рекламі на радіо, я чула, як сторінки мого роману обговорюють дівчата у черзі за кавою.

Анастасія Корсун розповіла історію кохання крізь час і простір, і ця історія виявилася близькою мільйонам людей. Але ніхто навіть не підозрював, що історія геть не вигадана…

Єдине, що я вигадала — кінцівку. На відміну від мого завершення стосунків із прекрасним козаком з минулого, моя героїня знайшла своє справжнє кохання. Що ж, хоч книжковій вигаданій Насті пощастило…

Зараз я не думаю про чоловіків, не мрію про Максима. Я щиро відпустила його і заспокоїлася того ж дня, коли в музеї в Одесі дізналася, яке щасливе життя він прожив. Не знаю, чи чекає мене мій Максим і чи буду я колись теж щаслива в коханні, але це навіть неважливо, бо тепер я просто щаслива по життю. 

Я знайшла ту себе, яка давно рвалася назовні, ту Настю, яка задоволена життям, своєю кар'єрою, достатком, зовнішністю, друзями. До речі, нещодавно від Марини з архіву, з якою я продовжую спілкуватися, я дізналася, що Ольга Петрівна теж прочитала мій роман і… була у захваті! Вона правда ще сказала, що літературна праця вдається мені значно краще наукової, але то дрібниці. Чи повернуся я до своєї кандидатською? Не знаю. Подивимося, що покаже мені життя, бо поки що мене переповнює відчуття вдячності та радості, а ще я маю купу інших сюжетів для нових історичних романів та дуже вигідний контракт із видавництвом. А це означає, що питання про успішну кар'єру поки що знімається з порядку денного. Єдине, чого мені поки що не вистачає — романтики. Але нічого — буду проживати її зі своїми героїнями на сторінках своїх книг та у власній фантазії.

— Чи буде продовження у «Кохання крізь час і простір»? — запитує мене дівчинка з другого ряду під час автограф-сесії.

— Ні. Ця історія завершена. Але запевняю, будуть ще.

— Чи є у Назарія прототип? Ви писали його з чоловіка, з яким мали стосунки? — знову летить питання від іншої дівчини з останнього ряду.