14. Відпустка

Послуги електрика, судячи з усього, влетять мені в копієчку. Ще й нова люстра та каструля. Пательня в мене лишилася остання. Брати її та будь-яке інше приладдя своєму гостю я категорично заборонила. 

Про новий кавовий столик поки й мови не велося. 

Купа продуктів у холодильнику зіпсувалася без світла, тож тепер до запаху смальцю від недавньої пожежі додався ще й неповторний аромат зіпсованої їжі. 

За три дні перебування у мене вдома козака з вісімнадцятого століття, моє житло перетворилося на середньовічне пекло без фена, гарячої води та електроприладів.

Максим же почувався досить комфортно. 

Я ж, з немитою головою, зла та невиспана, збиралася на роботу та збирала Максима із собою.

— Давай, я краще посиджу вдома? Обіцяю нічого не псувати! А як ні — то нехай шабля моя на іржу піде! — як мала дитина, випрошував у мене бажане Максим, неохоче вдягаючи нові штани та футболку. 

У квартирі він все одно надавав перевагу своїм зручним шароварам та голому торсу, до якого я вже звикла.

— Е-е, ні, Максиме. Краще вже ти будеш під моїм наглядом! Посидиш у моїй лаборантській тихенько, ясно тобі? Якщо хтось запитає, то ти етнограф — не граф, а ет-но-граф. Це людина, яка вивчає народну культуру, досліджує давні види мистецтва, обряди, звичаї. Зрозумів?

— А раптом я і там щось не те зроблю? Краще я тут почекаю тебе.

— У мене душа буде не на місці. Відколи ти тут у мене живеш, як не пожежа, то бойові голуби, як не голуби, то відсутність електрики… Краще вже будеш поруч зі мною. Там у мене багато книг твоєї доби. Зможеш більше дізнатися.

— Ну добре. Коли так, то хай так.

Ми нашвидкуруч зібралися та попрямували до мого університету.

Весь шлях козак не відлипав від вікна автівки, спостерігаючи за гулким та людним містом.

— Яким дивовижним став світ. Я зазирав трохи у майбутнє, та думав, що усі ті залізні машини, натовпи, що снують кам’яними містами, не бачачи сонця й неба, лише плід моєї фантазії, але це дійсно бачу тепер власними очима. Ваші міста зроблені зі скла та світла, виблискують, як у казці. Людство приручило зорі й світло, навіть час і простір. Ви можете спілкуватись по повітрю! Де таке видано!

Максим без упину говорив і говорив, дивуючись майбутньому, яке мені здавалося таким буденним та нецікавим.

— А знаєш, я б із задоволенням побувала б у минулому. Цікаво, якими були люди, їхні цінності… 

— Люди завжди були однаковими, Настю. І історія завжди йшла по колу, повторюючись. Війни, хвороби, голодомори… Я читав про це все трохи на твоєму планшеті та був здивований. Усе так само, тільки навіть гірше, жорстокіше, кровопролитніше. Зброя лютіша, а людська жага скарбів — ненаситніша. Люди не змінюються, змінюючи лише світ. Насправді ж нічого не міняється всередині нас. Можна змінити одяг, моду, будинки, але насправді ми усі такі самі.

— Мабуть, ти правий. Праведники та грішники були в усі часи, але ж колись люди вірили, що земля пласка та стоїть на черепахах, а зараз ми знаємо, що все не так.

— І що з того? Хіба людство знає, звідки воно походить і куди зрештою вертається після смерті? Хіба загадка буття розкрита?

— Ні, не розкрита.

— То й не буде.

— Чому ти так впевнений?

— Бо є щось більше поза цим світом. Завжди було й буде. Зітреться цей світ, виникне інший. Це лише школа для наших душ, а от справжнє життя воно інше, недосяжне для нас поки що, але ж душі наші знають це. Ті, що відчувають більше, ті що, прагнуть та вивчають себе, наближаються до тієї єдиної істини швидше, а хтось живе безліч життів та ні на йоту не стає ближчим до свого раю.

— Ти віриш у реінкарнації? Тобто що людина проживає кілька життів?

— Не треба вірити у те, що існує поза тебе. Я знаю точно, що так і є. Недаремно ти так схожа на мою Оленку, не даремно я перенісся у часі саме до тебе. Бо я хотів до своєї рідної душі. Просто перемістився до тієї, що в іншому часі. У великому сенсі, нашим душам все одно, в який час ми живемо на цій землі.

— Це цікава думка. Але для мене це лише містика. Не вірю ні у які минулі життя. Це недоказово.

— Хм. То й не вір. Від того нічого не зміниться. Кожному воздасться по вірі його, — каже святе писання.

— Тобто ти й у християнство віруєш? А при цьому кажеш, що життів не одне, а багато. Це вже буддизм.

— Що таке буддизм?

— Інша релігія, східна. Та не важливо. Твої погляди суперечать одне одному, адже у християнстві є тільки одне життя на землі, а далі пекло або рай.

— Саме так. Душа безсмертна, а життів може бути багато, а от будуть вони пеклом чи раєм — залежить від нас.

— Ти маєш навдивовижу еклектичні погляди на світ.

— Ти говориш важкою і незрозумілою мовою, яку складно зрозуміти мені, та відчуваю я, що душа твоя спрагла до знань, як і моя.

— Ти теж звучиш для мене іноді, мов прибулець. Я мала на увазі, що твій світогляд дуже складний та поєднує у собі багато різних, а іноді протилежних, ідей.