29 Крістіан

Прямуючи до їдальні, я зустрів Сема та Афіну. Цей йолоп так вився біля моєї фіктивної дружини, що мені це зовсім не сподобалось.

Крім того, я досі не знав, чи можу йому довіряти. Якби не сон провидиці, то я навіть не подумав би підозрювати свого давнього друга.

За сніданком Афіна виглядала напруженою та схвильованою.

- Що сталося, Афіно? - запитав я, коли Сем пішов поспілкуватись з охоронцями, а ми з дружиною залишились самі.

- Все якось разом навалилось... Той сон про тебе, те, що мій батько був зовсім не таким, як я думала і те, що треба зустрітись з рідними ... Я не зможу сказати їм правду, тому доведеться брехати, а я цього не люблю.

- Афіно, не хвилюйся. Все буде добре. Я стільки разів дурив смерть, що вона мене вже ненавидить. Крім того, ти ж сама бачила, що мені не так вже й легко нашкодити. Щодо твого батька, то він не був лиходієм принаймні я його таким не вважаю. А рідні тебе зрозуміють, бо люблять і хвилюються, - промовив я, обережно погладивши дівчину по волоссю.

- Дякую, ти мене трохи заспокоїв. Крістіане, а коли ти зможеш розповісти мені про батька?

- Розповім, коли буде час.

- Ти завжди так кажеш, але невідомо, коли це станеться, - надувши губки, побурчала Афіна.

В цей момент вона здалася такою милою і кумедною, що я не втримався і обійняв її.

Я й сам не очікував від себе подібного. Мене переповнювали емоції, хотілось заспокоїти її, зігріти, захистити від всього світу.

Все це вібувалось зі мною вперше і не знав, що робити. Я ще ніколи не відчував подібного до жінки. Потрібно буде більше дізнатись про шлюбну мітку. Може, це вона так впливає на мене?

Тримаючи в обіймах Афіну, я відчував, як сильно б'ється моє серце. Я розумів, що маю її відпустити, але дуже не хотів цього робити. Такі різкі зміни мене трохи лякали, бо я зовсім не розумів того, що зі мною відбувалось.

Потім ми з Афіною зібрались і поїхали до її рідних. Дорогою ми придбали подарунки, смаколики і квіти для дружини її брата. Спостерігаючи за тим, як хвилюється моя фіктивна дружина, я й сам починав хвилюватись.

Рідні Афіни не надто радісно нас прийняли. І якщо мені це було байдуже, то її дуже засмутило.

- Як ти могла так вчинити з Андрієм?! Ти розбила серце бідолашному хлопцю! Осоромила його перед усіма! - накинувся на неї із звинуваченнями брат.

Дівчина зблідла і ледь стримувала сльози. Тільки я знав, чому вона вчинила саме так і чого їй це коштувало.

- Хоч ти і її брат, я не дозволю кричати на мою дружину і в чомусь її звинувачувати. Афіна вчинила так, як вважала за потрібне і не тобі її засуджувати, - холодно промовив я.

- Не треба, Крістіане, - попросила, дівчина, доторкнувшись до моєї руки.

Цей її простий, сором'язливий жест змусив мене заспокоїтись. Я розумів, як Афіні було складно і почувався винним, бо саме я створив їй всі ці проблеми.

Все ж поступово розмова трохи налагодилась і провидиця навіть кілька разів посміхнулась, спостерігаючи за своїми племінниками, які дуже зраділи нашим подарункам.

Попрощавшись з усіма, ми з Афіною вийшли з квартири і поспішили на вулицю. Ми вже майже дійшли до машини, коли я раптово відчув небезпеку.