23 Афіна

Коли ми повернулись додому і Крістіан допомагав мені вийти із машини, я помітила, як його очі знову спалахнули блакитним магічним полум'ям.

- Щось сталося? - Схвильовано запитала я, бо вже встигла помітити, що цей вогонь в очах у Азарха з'являється лише тоді, коли він починав сердитися.

- До нас завітали непрошені гості, - невдоволено відповів він, дивлячись у бік будинку.

- О, Крісе, братику! Нарешті ти з'явився. Я дізнався, що ти сьогодні одружився, але чомусь не сказав про це рідним... Я, звісно, дуже засмутився, але все ж вирішив приїхати і привітати тебе, - промовив високий брюнет неочікувано з'явившись поряд з нами.

- Наскільки пам'ятаю, то я не запрошував тебе, Дене. Краще заберись геть поки я ще добрий, - суворо сказав Крістіан, закриваючи мене собою.

- Ну, що ти, братику... Я ж тільки прийшов привітати вас і познайомитися з твоєю чарівною дружиною. Схоже, ти не особливо перебираєш жінками, якщо вирішив одружитись і донькою того підлого зрадника. Нижче впасти просто неможливо...

Цей ідіот хотів ще щось сказати але не встиг, бо Крістіан накинувся на нього. Азарх рухався так швидко, що я просто не встигала за ним поглядом. Його брат намагався ухилятися від його ударів.

Якийсь час йому це вдавалося, але дуже скоро він впав на землю, перед цим добряче гепнувшись спиною об дерево. Повітря довкола фейрі вібрувало від напруги, я відчувала страх і небезпеку.

- Йди в дім, Афіно! - крикнув мені Крістіан.

Про це мене не потрібно було просити двічі. Я поспішила до входу в дім.

- Пані Азарх, зайдіть, будь ласка, в дім, - промовив один із охоронців, наблизившись  до мене.

Очі охоронця теж світилися магічним вогнем, але не так яскраво, як у Крістіана. Значить, охоронці тут теж магічні істоти.

Зайшовши в дім, я поспішила до вікна, щоб бачити те, що відбувалось на вулиці. Все тіло Крістіана огорнуло біле, яскраве світло. Він стояв біля свого брата, що зараз  лежав біля його ніг.

Крістіан кілька разів вдарив його ногою і розвернувшись, пішов в напрямку дому. Поступово магічне сяйво, що гортало його, почало зникати. Почувши, як відчинилися двері, я кинулася туди.

- Крістіане... - схвильовано промовила я, наблизившись до нього.

На перший погляд він виглядав цілим і не ушкодженим, але я ж не знала, як саме виглядали рани, нанесені магією тому і не могла бути впевненою у тому, що з ним все гаразд.

- Все добре, Афіно. Той йолоп нас більше не потурбує. Можеш йти відпочивати. У тебе був напружений день.

- Скажи, чому і старійшина і твій брат назвали мене дочкою підлого зрадника? Що скоїв мій батько, Крістіане?

- Давай іншим разом, Афіно. Я зараз трохи не налаштований на розмови.