21 Афіна

Ми з Крістіаном обідали в розкішному ресторані. Всі страви були неймовірно смачні. Такої вишуканої їжі я ще в житті не їла і тому із задоволенням нею насолоджувалась.

Неочікувано я помітила, як у мене на зап'ясті з'явилась якась невеличка руна фіолетового кольору.

- Крістіане, що це? - здивовано поцікавилась я, показуючи йому руку.

- Не бійся, Афіно, все так і має бути. Це шлюбна магічна руна. Дивись, у мене теж така ж сама, - сказавши це, Азарх показав мені свою руну.

Вона виглядала точнісінько так само, як і моя і була схожа на тату.

- Цікаво виглядає... Вона зникне чи буде постійно?

- Ця мітка зв'язала нас магією і нікуди не зникне, але при бажанні її можна зробити невидимою. Я потім тебе навчу, - промовив мій тепер вже чоловік, хоч і фіктивний.

- Десерт просто неймовірний. Можна мені ще порцію? - промовила я, посміхнувшись.

- Звісно, зараз скажу, щоб принесли. Ти - моя дружина, тому користуйся цим.

За ці кілька днів я встигла зрозуміти, що хоч Крістіан Азарх міг бути суворим і лякаючим, але якщо його не злити, то все буде добре.

- Крістіане, раз ми з тобою тепер типу одружені... Можна у тебе дещо запитати? - поцікавилась я, не особливо сподіваючись на те, що він захоче щось розповідати про себе.

- Спробуй. Можливо, що я тобі навіть відповім, - усміхнувшись, відповів мій фіктивний чоловік.

- Ну, добре... Ти можеш сказати мені, скільки тобі років?

- Можу. Це не секрет. Мені сто тридцять років. Ти, мабуть, в шоці.

- Вражає, але я думала, що більше. Років триста наприклад. Хоча, на свій вік ти дуже  навіть нічогенько виглядаєш, - усміхнувшись, промовила я.

- Звучить так, що для старпера я ніби ще нічого. Дякую за комплімент.

- Стоп! Якщо ти прожив більше ста років, то скільки разів ти вже був одружений?

- Жодного. Звісно, що у мене було дуже багато жінок, але одружуватись я не поспішав.

- Ого! То ти дуже затятий холостяк.

- Справа не тільки в цьому. Мене постійно хотіли знищити. Якби я ще й сім'ю завів, то мої вороги отримали б важіль, яким можна було б на мене тиснути. Тобто у них в руках з'явився б додатковий козир, а цього я дозволити не міг.

Коли я слухала Крістіана, то мені стало сумно і навіть трохи шкода його. Все своє життя він був самотнім і тільки те і робив, що намагався вижити.

- А фіктивну дружину тобі, виходить, не шкода? - поцікавилась я.

-  Просто я став вже достатньо сильним і впливовим, щоб захистити не тільки себе, а  й тебе, Афіно.

- А чому у тебе так багато ворогів? Чому тебе хочуть знищити?

- Це довга і сумна історія. Я розповім її тобі іншим разом.