19 Афіна

Поглянувши на Крістіана Азарха, я побачила, що його очі теж запалали магічним вогнем.

- Ти забув, з ким розмовляєш, Кире? Схоже, що старість - не радість. Якщо що, то я можу дуже швидко освіжити тобі пам'ять, - холодно і зверхньо промовив Азарх.

- Схоже, що це ти забув своє місце, Крістіане! Мало того, що сам син коханки, так ще й доньку зрадника привів собою! Гарну ж пару ти собі знайшов. Нічого не скажеш. Не дарма кажуть, що подібне притягує подібне. Сміття притягує сміття, - розлючено промовив старійшина, сверлячи мене своїм поглядом.

Я була в шоці від того, з якою агресією він поводився. Здавалося, що старійшина будь - якої миті кинеться на нас і це мене лякало.

Я вже збиралась заховатись за спину Азарха, коли почула крик. Поглянувши на старійшину, я побачила, що він запалав білим вогнем.

Він кричав від болю і впав на коліна. Крістіан Азарх навіть не зрушив з місця. Він стояв, впевнено тримаючи мене за руку.

- Навіть, якщо моя мати і була коханкою, то батько - король! Не забувай, що тільки я успадкував його силу на відміну від своїх братів. Ти чудово знаєш, Кире, скільки разів мене намагались знищити і чим це все закінчувалося... Краще не зли мене зайвий раз. Якщо не хочеш здохнути в муках біля моїх ніг, то негайно проведеш шлюбний ритуал.

- Ти думаєш, що тобі зійде з рук вбивство одного із старійшин? - прохрипів Кир, намагаючись піднятись на ноги.

- Думаю, що так. Ти ж знаєш, скільки всього зійшло мені з рук, - недобре посміхнувшись, - відповів Азарх.

Навіть я відчувала ту жахливу, холодну енергію, що оточувала його. Зараз я остаточно усвідомила те, яким небезпечним і сильним був принц фейрі, що фактично являвся моїм господарем.

Від страху я почала тремтіти. Мене кидало то в жар, то в холод.

- Припини... Я проведу цей клятий ритуал... - знесилено промовив старійшина.

Схоже, що він чудово розумів те, що Крістіан Азарх не кидав слів на вітер і справді міг знищити його зараз.

- І не забудь вибачитися перед Афіною за свою поведінку, - голос Азарха звучав спокійно, але так холодно, що навіть мені стало якось не по собі.

- Вибач, Афіно... Я дозволив собі наговорити зайвого, - важко дихаючи і тримаючись за серце, промовив старійшина.

Сам шлюбний ритуал не зайняв більше десяти хвилин. Я не знала того, чи так він проводився для всіх чи винятково для нас, бо старійшина хотів якомога швидше від нас спекатися.

- Вітаю! Тепер магія поєднала вас... - промовив старійшина.

- Не старайся, Кире. Нам не потрібні твої побажання, - сказавши це, Крістіан знову взяв мене за руку і повів на вулицю.

Вдихнувши свіжого повітря, я відчула полегшення, але досі не могла заспокоїтись.