16 Афіна

Після того, що сталось в саду, я розхвилювалась ще більше. Піднімаючись сходами у свою кімнату, я думала про те, що останнім часом почувалась так, наче все це лише страшний сон, від якого я ніяк не могла прокинутись.

Зайшовши в кімнату, я збиралась лягти і трохи відпочити, але не встигла, бо в двері майже одразу хтось постукав.

Відчинивши їх, я побачила покоївку. Вона тримала в руках чорний чохол для одягу.

- Господар попросив, щоб ви через годину одягли цю сукню, - привітно посміхнувшись, промовила вона.

- Добре... Дякую, що принесли, - сказавши це, я взяла у неї чохол із одягом.

Оце так... Сам Крістіан Азарх знову заморочився моїм гардеробом. Схоже, що він хотів, аби я вдягла на шлюбну циримонію сукню, яку він спеціально обрав.

Цікавість швидко взяла гору і я відкрила чохол, діставши звідти неймовірної краси білосніжну сукню.

Вона була настільки прекрасною, елегантною і ніжною, що я замилувалась. На мить я навіть забула про всі свої проблеми і біди. Все таки, гарний одяг здатен творити справжні дива.

Мені вже так не терпілося поміряти цю чудову сукню, що я швиденько зняла із себе одяг і в цей самий момент двері моєї кімнати неочікувано відчинилися.

На порозі стояв Крістіан Азарх, власною пихатою персоною, і з цікавістю мене роздивлявся.

- Ти не міг би вийти?! - обурено поцікавилась я, намагаючись прикритися кофтинкою, яку щойно зняла.

Звісно, що я була в спідній білизні, але все одно почувалась дуже некомфортно і жахливо соромилась.

- Вибач... Я поспішав, хотів з тобою поговорити і забув постукати, - почав виправдовуватися цей брехливий принц, а сам навіть погляд не поспішав відвести від мене.

- То, може, ти все ж вийдеш?! Досить на мене витріщатись!

Ще раз вибачившись, Крістіан Азарх нарешті вийшов в коридор і зачинив за собою двері.

Щойно він зник з очей, я відчула величезне полегшення. Теж мені принц... Сором якийсь! Навіть не знає, що перед тим, як зайти в кімнату до дівчини, треба спершу постукати.

Трясця! Через цього безсоромного нахабу у мене весь настрій пропав. Але не дивлячись на це, сукню я все ж вирішила поміряти. Надто вже гарною вона була і тягнула до себе, наче магнітом.

Одягнувши її, я поглянула на себе в дзеркало і зависла. Вбрання сиділо ідеально і надзвичайно мені пасувало. Покрутившись перед дзеркалом, я мимоволі посміхнулась сама до себе.

Не встигла я намилуватись, як у двері знову постукали. Дідько! Це не кімната, в якийсь прохідний двір! Ні хвилини спокою! Кому це я знадобилась?!

Відчинивши двері, я знову побачила Азарха. Він так пильно дивився на мене, що я відчула, як у мене по тілу побігли цілі табуни мурашок.